І чому тільки удвох, мовляв, ми звикли проводити дозвілля вчотирьох… У голові крутилося іронічне: як ви тільки живете?.. А уявіть собі, що вмить опинилися серед криги та снігів… Де замість людей вільно гуляють пінгвіни… Де немає парків, магазинів, кафе… І не ходить жоден транспорт. Ви знаєте, як це – прикипіти серцем до холоду? І жити серед айсбергів, які без перебільшення нагадують справжні витвори мистецтва…

У мандрівку на льодовий континент, який вражає своїм суворим кліматом і манить невідомістю, ми «вирушили» разом з бобровичанином Ігорем Морозом, який п’ять разів був учасником антарктичних експедицій на станції «Академік Вернадський». До цього чоловік пройшов шлях військового довжиною у 26 років. Працював у центральному апараті Міністерства оборони України. Та саме подорожі на край світу змусили його подивитися на життя зовсім з іншого боку.

Ігор Мороз залюбки поспілкувався з кореспондентом "Чернігівщини"

Довга дорога в Антарктиду

Британська станція «Фарадей» була передана Україні за символічну ціну – один фунт стерлінгів. Отримала нову назву «Академік Вернадський» на честь видатного українського вченого, першого президента НАН України Володимира Вернадського. 6 лютого 1996 року полярники підняли над станцією синьо-жовтий стяг. Відтоді Україна щороку відправляє в Антарктиду експедиції. Перезмінка команд відбувається у березні, коли в Антарктиді осінь і протоку Дрейка ще не скувала крига. Перші чотири експедиції полярників діставалися до станції «Академік Вернадський» українськими суднами, долаючи 15 тисяч кілометрів уздовж усієї Атлантики. Проте такий спосіб займав багато часу (близько 40 діб) і був не надто зручним. Тож зараз полярники спочатку летять до Європи (Париж, Мюнхен або Мадрид), далі трансатлантичним рейсом дістаються до Аргентини (Буенос-Айрес), де здійснюють пересадку на місцеві авіалінії та перелітають до аеропорту Ушуайя – саме це місто називають воротами до Антарктиди. Тут на наших полярників вже чекає судно. А далі – ще понад тисячу кілометрів і три дні до станції.

Сміливі, відважні і закохані в королівство снігів

Цьогоріч виповнюється десять років, як наш земляк Ігор Мороз із Бобровиці займає дуже відповідальну посаду – головного інженера Національного антарктичного наукового центру імені Вернадського. Полярники поділяються на зимівників і сезонників. Наш герой вже п’ять разів був невід’ємним учасником експедиції сезонників. Вони, як правило, працюють на станції кілька місяців упродовж арктичного літа, коли відбувається гніздування птахів, розмноження тварин.

«Я за своє життя бував тільки в Німеччині у закордонному відрядженні, – розповідає Ігор Володимирович. – А тут за одну подорож у вісім днів (саме стільки часу нині дістаються до місця призначення полярники) переді мною відкрився, здавалося, цілий світ. Південна Америка – колорит, про який можна говорити не інакше, ніж з прискореним серцебиттям.Патагонія – величезна частина Південної Америки, точних кордонів якої ніхто не назве. Вона особлива, сувора, прекрасна і дуже різноманітна. Найпівденніше місто Землі – Ушуайя. Найбільше тут вражає навіть не те, що це мало не край світу та місце зустрічі Тихого й Атлантичного океанів… Не кити, пінгвіни і морські леви... Поруч з Ушуайя знаходиться національний парк Вогняна Земля – неймовірної краси мозаїка з озер, заток, гір і лісів. В Ушуайя зазвичай ми робимо основні закупівлі продуктів. Приблизно по тонні на кожного учасника. У нас є певні норми щодо забезпечення продовольчими наборами. Харчів завжди вистачає, як і пального.Далі найважчий проміжок шляху – 1200 кілометрів кораблем. Протока Дрейка – це найнебезпечніший морський шлях на планеті. У мою першу експедицію наш корабель у цій протоці потрапив у дев’ятибальний шторм. Дев’ять балів – це така хвиля, що офісний стілець умудрявся перекидатися по всій каюті. Нахиляло корабель на 45 градусів. Я був керівником експедиції, тож пересилив себе морально, що маю слідкувати за підопічними. Ходив по каютах, перевіряв, хто у якому стані, залучав лікаря при потребі. Реакція на хитавицю взагалі буває різна. Якщо у 2012-му році я навіть їсти не міг, то у 2014-му – навпаки. Кожні дві-три години я бігав на камбуз (кухня на судні – Авт.) під’їдати. Такий апетит прокинувся, як ніколи (сміється). А от у 2018-му році протока Дрейка вперше була неймовірно спокійною. Я б навіть сказав – лагідною».

«Важко» сховалося за «цікаво»

Ігор Мороз зізнається: коли збирався у першу свою експедицію, то й сам дещо нервував. Адже це була така собі подорож у невідомість. І шляху назад, як кажуть, нема, бо все – за розкладом.

 Перша і незабутня експедиція Ігоря Мороза

«У складі 16-ї експедиції, першої для мене, було 11 фахівців, серед яких – геофізики, біологи, метеорологи, лікар, кухар, дизеліст, механік та системний адміністратор. Двом наймолодшим ледь виповнилося по 24 роки. Щоб потрапити на найхолодніший материк світу, всі претенденти мали пройти прискіпливу медичну комісію, потім з нами працювали психологи, готуючи до тривалої роботи у маленькому колективі, – розповідає мій співбесідник. – Ми одразу вирішили, що сваркам не місце у нашій новій родині. Терпіння та порозуміння – найважливіші в експедиції. Були випадки, що люди не витримували, просилися додому. А ніхто ж не вивезе звідти… Та як не крути, «важко» сховалося за «цікаво», тож додому я точно не рвався, бо такого, як там, «мистецтва» ніде більше не побачиш…».

Науковці-полярники спостерігали за змінами клімату планети, працювали над розробкою системи прогнозування землетрусів, шукали корисні копалини, вивчали тваринний світ, підкорювали снігові вершини. А ще займалися дайвінгом, закладаючи спеціальні підводні полігони для досліджень.

Головні труднощі спричиняє клімат, зізнається полярник. Погода в Антарктиді може змінюватися по кілька разів на день: сніг, град, дощ, поривчастий вітер.

«Мої ж прямі обов’язки як головного інженера – вивчення стану станції, модернізація, ремонт обладнання та техніки, електрика… Всі моменти, пов’язані з життєдіяльністю станції. Щоб наші вчені мали змогу жити і працювати у комфортних умовах. Також я ремонтував аварійну базу, яка знаходиться на станції, бо якщо в основній будівлі трапиться якась, не приведи Господи, катастрофа, всі зможуть перейти у запасну будівлю, і вона має бути так само зручною, а головне – безпечною, для тимчасового проживання. Механіком, який мені допомагав, до речі, був правнук відомого Антона Омельченка – першого українського дослідника Антарктиди, конюха британської експедиції Роберта Скотта. До речі, хлопця теж звуть Антон Омельченко.

Про дрес-код на вечірках, риболовецький промисел і незмінні традиції

Коли через сильні шторми або полярну ніч учасники експедиції не можуть займатися дослідженнями, свій час вони проводять на станції. Тоді читають, грають у шахи, більярд, доміно. Крім того, чоловіки мають свої цікаві традиції. Наприклад, щосуботи готують собі святковий обід, до якого справно чепуряться. А найбільше люблять святкування антарктичного Нового року – Мідвінтер,який відзначають 22 червня. За традицією, в цей день керівник станції разом з кухарем обходить всіх і питає, чим його колеги бажають посмакувати, і готує всі ці замовлення. Далі обов'язковим ритуалом для всіх є купання у крижаній воді, різноманітні змагання. А згодом – святкова вечеря. На станції також є свій паб «Фарадей», який включають до десятка найекзотичніших барів у світі. З більярдом, музичним центром, колекцією вінілу та алкоголем.

«Все у розумній кількості, без фанатизму, – наголошує наш герой. – Ми більше любимо відпочивати з гітарою в руках, а не з чаркою. Більярд, дартс, шахи, шашки – у кого які уподобання… Щосуботи ми збираємося. У нас є відповідний дрес-код: костюм, обов’язково краватка. Кухар готує смачну вечерю. Там, до речі, годують краще, ніж у нас (посміхається). І ми обговорюємо минулий тиждень, продумуємо плани на майбутній, ділимося спостереженнями, новинами, цікавинками. Словом, чудово у дружній компанії проводимо час. До речі, у пабі збереглося понад 3200 раритетних платівок. Тож залюбки слухаємо якісну англійську музику».

На вечірку, як на свято

Життя на полярній станції – це не лише робота. Дозвілля полярники проводять залежно від того, у кого до чого тяжіє душа. Одні катаються на лижах, другі – займаються риболовлею. Тут дуже популярні нототенієві види риб і крижана щука. Останню ще називають білокровною. Також на станції є бібліотека та спортзал. Та й сама природа на острові Галіндез, зауважує полярник, вигідно відрізняється від пустельних крижаних пейзажів великого материка і тішить око.

«Доки ми там, стараємося не голитися, щоб не обгоріло обличчя. В Антарктиді дуже жорсткий ультрафіолет. Обов’язково треба ходити у захисних окулярах і намащуватися захисним кремом. У 2016 році у мене так обгоріло лице, що й досі лишився рубець».

Цінні дослідження українських вчених

Однак мета антарктичної експедиції – зовсім не розваги. Перш за все, це наукові дослідження, з яких 80 відсотків – біологічні. Антарктида – єдине місце на землі, де у природних умовах можна зустріти імператорських пінгвінів, які є найбільшими серед своїх родичів. Є в Антарктиді й інші птахи: баклани, буревісники, альбатроси тощо. Останні, до речі, є одними з найбільших птахів планети. Буревісники, розповідає Ігор Мороз, полюбляють розправлятися з пінгвінами та крадуть у них яйця. Навіть полярникам доводиться бути обережними, коли поряд літають ці хижаки. Більш розмаїтим є морський світ. Тут можна побачити й антарктичних тюленів, серед яких морські леопарди та слони. Є й косатки, дельфіни та кити. Моря Антарктиди багаті білокровною рибою, а також більш дрібними мешканцями: восьминогами, морськими зірками, молюсками та навіть морськими павуками.

Утім, у світі більше цінують дослідження нашими вченими озонових дір. Українські та британські полярники – єдині, хто безперервно веде спостереження за ними. Останнім часом полярники фіксують збільшення концентрації озону в атмосфері – це означає, що озонові діри потроху затягуються. Цими дослідженнями особливо цікавиться американський мільярдер Білл Гейтс, який серед іншого вкладає гроші в виробництво медпрепаратів. Він навіть сам приїжджав на станцію, щоб познайомитись із українськими дослідниками. Біологи на основі антарктичних мікроорганізмів, що виживають за екстремальних умов, створили ліки, які мають протизапальні, протистресові й навіть протионкологічні властивості.

 Морські друзі люблять позувати

Мороз Мороза не лякає, у Заполяр’я він знову «тікає»…

На Південному континенті наш герой востаннє був у 2018-му році. Проте, запевняє, це – лише вимушена перерва, яку треба було присвятити іншим, не менш важливим справам. А вже на наступний рік збирається в експедицію.

«Окрім того, що я інженер, я ще й голова тендерного комітету. Все, що ми закуповуємо, доставляємо на станцію, я контролюю. Минулого року вкладено серйозні кошти у модернізацію станції. Ми придбали нові дизельні двигуни, опріснювач води, замінили систему опалення та перекрили дах на всіх приміщеннях станції, придбали морозильник для глибокого заморожування біологічних зразків, витяжну шафу для роботи з хімічними реагентами, обладнання для виділення ДНК, спектрофотометри… Словом, зайнятися було чим. Але я подумки знову й знову повертаюся до Антарктиди. Особливо, коли переглядаю фото чи відео. Це місце природної сили і чистоти. Такого більше не існує в світі. Недарма – це єдиний континент, де не зареєстровано жодного випадку на захворювання COVID-19.До речі, там, на краю світу, під час однієї з експедицій я встановив табличку зі знаком «Бобровиця» на величезному стовпі-вказівнику. Це тепер мій особистий полюс тяжіння, що притягує до крижаних берегів шостого континенту», – завершив свою надцікаву розповідь Ігор Мороз.

Сніжана БОЖОК, фото автора та з особистого архіву Ігоря Мороза