У стаціонарному відділенні терцентру в Стольному, де опікуються самотніми людьми з усієї громади, панує чистота, затишок, доброта й любов. Старенькі, які волею долі опинилися тут, оточені увагою та турботою. Вони знають, що завжди можуть розраховувати на допомогу й підтримку. Багатьом із них соціальні працівники замінили рідню, а будівля стаціонару стала другою домівкою, останнім прихистком їхніх стражденних душ.

З утворенням громади справи пішли на краще

Стаціонарне відділення для постійного та тимчасового проживання Територіального центру в селі Стольне розташоване в приміщенні колишньої амбулаторії. Частині приміщення  більше ста років. Різьблені ґанки, ліпнина на стелях, товсті стіни – колись все робилося, як кажуть, на совість. Подвір'я чисте та доглянуте, є невеличкий город, на якому деякі підопічні вирощують для себе городину. На подвір'ї – затишна альтанка, де дідусі й бабусі відпочивають, дихають свіжим повітрям, спілкуються. Ми застаємо на ґанку, при вході до стаціонару, компанію пенсіонерів. У кожного з них власна життєва історія, сумна і здебільшого трагічна.

Ніна Іванівна Іванова найбільш говірка. Розповідає, що в стаціонарі вже півроку. Сама родом із Донбасу. У молоді роки приїхала у Величківку на заробітки, де і залишилась.

«Вийшло так, що спалили мою хату, я залишилась сама і без даху над головою, – бідкається жінка. – Діватись було нікуди, але коли потрапила сюди, то змінила власну думку про цю установу. Я потрапила в санаторій, – усміхається вона. – Розповідаю про це своїм бабусям у Величківці – ті сміються, не вірять».

Завідувач відділення Олена Коваленко каже, що таких, як Ніна Іванівна, у неї наразі 37 чоловік. Переважно це самотні пенсіонери та інваліди.

«Якщо у людей є родичі, які повинні за ними доглядати, то нам заборонено їх приймати, – пояснює Олена Олексіївна. – Але є винятки. Наприклад, коли родичі відбувають покарання у тюрмі або коли вони є алко- чи наркозалежними».

Утримують таких людей коштом громади. Донедавна стаціонарне відділення перебувало ще на балансі району, а після утворення ОТГ фінансується Менською міською радою.

Після перепідпорядкування зміни тільки на краще!

«Із забезпеченням у нас проблем немає. Боргів по зарплаті також, – говорить завідувач. – Коли відділення перейшло на баланс Менської ОТГ, дещо змінилося. Помітно покращилось харчування наших підопічних, ми замінили старий котел на новий, тож цю зиму температура в приміщенні в середньому становила 21-22 градуси».

Харчування та особливий догляд

Їсти дають тут чотири рази на добу. Бабусі задоволені та ситі!

«Я тут вже сім років, – каже Валентина Москаленко із Стольного. – Годують добре. І взагалі у нас тут красиво. Он, бачте, килими на стінах, у кімнатах тепло».

«Ми стараємось, щоб харчування було повноцінним і відповідало санітарним нормам, напівфабрикатів не закуповуємо, ті ж самі котлети робимо з натурального м’яса, – пояснює директор комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Менської міської ради Наталія Гончар.

 – Більшість витрат, звісно, лягає на плечі міської ради, бо з тих грошей, які ми по закону отримуємо від підопічних, а це – 75 відсотків пенсії, не вистачає навіть на харчування. Що й говорити про білизну, ліки, опалення, зарплату персоналу».

До речі, про персонал. У Стольненському відділенні 18 постійних працівників. Ще чотирьох тут залучають як сезонних. Це кочегари. Всі соціальні працівники – тутешні. Є своя медсестра, а двічі на місяць до стареньких приїздить лікар.

Віднедавна допомагати підопічним відділення взялись і благодійники, які власним коштом поставили в обох кінцях коридора кулери з водою. Оскільки в палатах немає води, то таке рішення значно полегшило життя стареньким.

Найстарішій підопічній відділення цьогоріч виповниться 92 роки. Вона тут із 2008 року – від самого відкриття.

Ганна Петренко з Дягови розміняла дев’ятий десяток. Цієї весни їй – 91! На старості літ Ганна Конанівна залишилась сама в порожній хаті, поховавши двох синів та чоловіка. А тут, у Стольненському відділенні терцентру, вона знайшла свій другий дім.

«Я вдячна цим добрим людям, що прихистили мене. Кому ми ще такі треба?», – каже старенька.

Нелегка доля і у 82-річного Якова Кононовича Мацкевича.

Народився в Коростені, одружився в Одесі, тривалий час жив та працював у Росії, віку доживав у Стольному, працюючи водієм.

«Мій менший син загинув в Афганістані, старший син з жінкою та онуком розбились в аварії. На старості я залишився сам-один, як палець. А тут я вже сім років. Ні на що не скаржусь. Наша завідувачка – дуже хороша людина, а всі працівники уважні до нас, – говорить Яків Кононович. – Буває, іноді вип’ю, так тільки пальцем посварять, – зізнається дідусь. – Знаєте, до нас тут як до дітей ставляться».

І дійсно! Ставлення до підопічних стаціонарного відділення терцентру, як до своїх. Тут не забувають навіть про тих, хто покинув цей світ. Щороку, на гробки, соціальні працівники прибирають їхні могилки, прикрашають їх вінками та квітами.

Рідніші за рідню

Робота соціальних працівників територіального центру складна та відповідальна. Кожен із них має бути терплячим і працьовитим, адже йдеться про особливих людей. Таких у Менській громаді – більше чотирьохсот. А обслуговують їх всього 43 соціальні працівники.

За словами директора комунальної установи «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» Менської міської ради Наталії Гончар, установа має в структурі всього 4 відділення. Окрім стаціонару, є ще відділення допомоги вдома. У кожного підопічного своя група рухливості.

«Якщо людина погано пересувається, то соціальний працівник відвідує її тричі на тиждень, – пояснює Наталія Вікторівна. – Наші працівники виконують всі роботи, про які їх просять підопічні – від закупівлі ліків, оформлення субсидій аж до прання білизни, приготування їжі та обробітку городів».

Спостерігаючи за роботою працівників терцентру, розумієш, що старість може бути щасливою. Для цього стареньким потрібно не так вже й багато – щира турбота, увага й душевне тепло.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Олексія Миколаєнка