У свої 68 еколог їздить верхи

Так, нещодавно ентузіаст відшукав чотири багатовікових дуби, три з яких – віком від 300 років. Найцінніша знахідка – 500-літній дуб у селі Лизунова Рудня, який бачив останній бій відважних козаків чернігівського полковника Мартина Небаби, військо шведського короля Карла ХІІ, вдихав широким листям тютюновий дим та порох рушниць партизанів Миколи Попудренка, ковтав пилюку радянських танків, що йшли форсувати Дніпро.

Дерева мають пам'ять

Наші пращури вважали дерева живими істотами, здатними відчувати та пам’ятати. До дубів у них було особливе ставлення – як до сакральних дерев. Традиція священних гаїв або дібров саме як храмів належить до індоєвропейського спадку.

«Поклоніння природі серед первісних індоєвропейських народів свідчить про традиційну тему священних природних місць, вільних від осквернення людьми і їх діяльності. Такі священні природні місця були дикою природою в найглибшому сенсі, вони були наповнені вольовою силою – вольовими, повними волі, непідвладними контролю – і з духом», – писав дослідник священних гаїв Джордж Вест.

У давньоруських пам'ятках XI-XVII століть, зокрема в «Початковому літописі» (1093 року), повідомляється про поклоніння наших предків «pощеніям» і «дpевесам» та про молитви в священних дібровах і гаях («pощенієм пряху»). В Уставі Володимира про церковні суди говориться про тих, «кто молится въ рощеньи», а у Іпатіївському літописі згадується про службу біля куща. Про це також говорить Єпископ Кирило Туровський у XII столітті і Густинський літопис.

На Поліссі дохристиянські вірування були досить сильними ще до ХVІ століття, навіть в більш пізній час старі дуби та гаї селяни так і вважали сакральним, саме тому деякі з цих вікових дерев збереглися. Найстарішим дубом на Чернігівщині, який відомий нам, є 800-річний Монастирський дуб в селі Рихли на території Мезинського національного природного парку.

На превеликий жаль, мусимо констатувати, що робота з обліку та охорони багатовікових дерев у нас майже не ведеться. Здебільшого це – заняття для ентузіастів, одним із яких є краєзнавець, біолог та еколог Володимир Попруга.

У свої 68 Володимир Михайлович не припиняє педагогічної практики, викладає в Ріпкинській гімназії та Зміївській школі, виховує лауреатів обласних та Всеукраїнських екологічних конкурсів, прищеплюючи дітям любов до природи та науки, а ще – популяризує туристичну привабливість краю. На роботу добирається за 24 кілометри із села Зубахи, де він мешкає. Разом із науковою та педагогічною працею Володимир Михайлович встигає вести ще і невелике господарство – тримає дві кози, курей та коня і, звісно, город. Бо ж як в селі без нього?

«Я, відверто кажучи, не зовсім розумію тих людей, які покидають ці місця. Ліси, озера, болота, річки – що ще треба для щастя?», – дивується природознавець.

 Бурківщинський дуб

Ці місця справді дихають історією… Піщані землі довкола старих русел річок ущент всіяні древньоруськими городищами та дохристиянськими поселеннями. Одне з таких – Бурківщина. Нині – однойменний хутір із двома жилими дворами поблизу села Коробки. Тут Володимир Попруга і знайшов свого дуба.

«Дуб знайшов випадково, – зізнається краєзнавець. – Росте він на колишньому подвір’ї».

Як і належить справжнім науковцям, Володимир Михайлович разом із своїми вихованцями зробили заміри та визначили орфомертичні показники дерева.

«Заміри дуба робили на відстані 1 метр 30 сантиметрів від землі, – пояснює еколог. – Так, довжина кола склала 4 метри 45 сантиметрів. Виходить, що згідно однієї формули дереву 400 років, але ми вимірювали вік за іншою формулою і зупинились на цифрі 350. Усе через те, що стовбур дуба не має правильного кола».

Відтак за допомогою замірів науковцю вдалося вирахувати, що дерево висадили в середині 17 століття.

«В ті часи було заведено висаджувати дуб на подвір’ї при народженні сина. Можливо, так і трапилося з нашим деревом», – припускає краєзнавець.

Стан багатовікового дуба Володимир Попруга визначає як задовільний.

«Листя дерева не уражене борошнистою росою чи грибковими захворюваннями. Він плодоносить. Усередині дерева є величезне дупло, в якому легко може сховатися людина середньої комплекції, однак воно не впливає негативно на саме дерево», – пояснює він.

Дереву присвоїли назву – Бурківщинський дуб.

Володимир Попруга біля 500-літнього дуба

Кришталева вода Нижнього Болгача

Яким був подив біолога, коли він знайшов у озері, розташованому неподалік від місця, де зростає дуб, рідкісну рослину – альдрованду пухирчату.

«Ця рослинка комахоїдна, непримітна, але додає привабливості території, через те, що дуже рідко зустрічається у водоймах України. А в озері Нижній Болгач вона є, – говорить Володимир Попруга. – Альдрованда пухирчата не просто занесена до Червоної книги, а й має міжнародний охоронний статус, бо занесена до додатка № 1 Бернської конвенції. Вона може зростати виключно в чистих водоймах, і це засвідчує неймовірну чистоту води у Нижньому Болгачі».

Кришталева вода Нижнього Болгача

До речі, про озеро. Верхній Болгач і Нижній Болгач – це залишкові озера річки Болгарки, що у Х-ХІІІ століттях була складовою водного торгово-транспортного шляху Любеч-Чернігів. Глибина у Нижньому Болгачі – до 6 метрів, його площа – близько 18 гектарів. Окрім рідкісної альдрованди, в Нижньому Болгачі ростуть глечики жовті і латаття біле, які занесені до Зеленої книги України. Крім того тут є сальвінія (водяна папороть) – теж червонокнижна рослина, а також близько трьох десятків видів риб.

 Можливо, найстаріше дерево краю

За кількадесят кілометрів від кордону з Білоруссю розташовано давнє село Лизунова Рудня. Нині тут – мисливська дача. Обабіч дороги в самісінькому центрі села Володимир Попруга і знайшов його – наймогутнішого з того, який зустрічав до цього в цих краях.

«Це – можливо, найстаріший дуб Ріпкинщини, – припускає еколог. – Довжина кола – 520 сантиметрів, діаметр – 166, висота дерева – 24 метри, ширина крони зі сходу на захід – 24 метри, з півдня на північ – 23, – розповідає про морфометричні показники Володимир Михайлович. – Якщо довжина кола – 520 сантиметрів, то дубу приблизно 500 років».

Врожай жолудів на реліктовому дереві

Поруч із придорожнім велетнем ростуть ще два дуби, орієнтовний вік яких складає 350 років. Всі знайдені дерева науковець-ентузіаст збирається поставити на облік. Для цього він вже готує обґрунтувальну документацію. Дерева стануть ще і частиною науково-дослідницької роботи для його учнів, а головне – у цей тривожний час їх збережуть для нащадків. Та чи збережуть села чернігівського Полісся?

Кремезні здоровані, мов мовчазні літописці, поневолі стають свідками нової історії – спустошення поліського села. Із колись заселеного села Лизунова Рудня, заснована на початку 1749 року як Костіна Рудня, перетворилася на хутір із семи жилих дворів. В його самісінькому серці під рубаною хатою багряніють налиті сонцем грона винограду, звисаючи з ще не зовсім старого паркану. Однак цього разу ніхто з господарів не обірве їх. Виноград здичавіє, села поглине ліс. Таких поселень на Поліссі – більшість! Добротні зруби з почорнілого тесу стоять пусткою – так, наче їх кидали поспіхом, тікаючи з цих місць, мов від чуми. Ці місця пережили монгольську навалу, але не пережили чуму лібералізму та урбанізацію. Глобалізація остаточно зламала поліське село.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Миколи ОЛЕКСІЄНКА