|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 0:10 | 07.16.2024

Леонід Яковишин Леонід Яковишин

«Золотий» газ спалить українських аграрників

У селі народився наш народ, і до чого дожився?

Звісно, урядовці «підпалюють» нас, хліборобів, не смолоскипами, але й не легшим для нас способом, який в народі називається «зашморгом на шию». В реальності це майже потроєна ціна на природний газ (близько 42 тисяч грн за тисячу кубометрів), потроєна ціна на аміачну селітру (36 тисяч 600 грн за тонну), «золоте» пальне для техніки і такі ж ціни на запчастини для неї…

Я розумію, країна у війні, тож – усе для фронту. Але й про формування продовольчої безпеки як для армії, так і для тилу не можна забувати. До того ж, аграрники справно наповнюють бюджет, в тому числі й для фронту. Скажімо, наше господарство з не таким уже й великим банком землі (33 тис. га) за місяці війни перерахувало туди сто мільйонів гривень, надало армії й іншу допомогу. Тепер з такою ціновою «удавкою» серйозно задумалися: чи будемо засівати землю наступної весни? Не сумніваюся, що це питання непокоїть майже всіх українських аграрників. Бо вже зараз виробництво більшості культур збиткове – повідомляють офіційні українські ЗМІ. Неважко спрогнозувати, яка буде собівартість нашої продукції, вирощеної за новими, шкуродерними цінами на енергоносії, добрива й техніку? Ми вже порахували: не менше 200 доларів коштуватиме виробництво однієї тонни зерна кукурудзи. Років два-три тому у нашому господарстві ця собівартість була однією з найнижчих в Україні й навіть у Європі – до 70 доларів. І це тоді, коли ми не одержуємо від держави ні копійки дотацій. Знижували собівартість продукції різними ефективними засобами: замість дорогих отрутохімікатів запровадили біологічний метод боротьби з шкідниками, створивши свою лабораторію виробництва трихограми; найбільша наша гордість – насіннєвий завод з виробництва кращих американських гібридів кукурудзи (вдвічі дешевше насіння, ніж купувати у виробників), побудували зрошувальну систему тощо.

Український уряд пояснює складну економічну ситуацію війною і світовою кризою через війну. Дійсно, у Європі і навіть США злетіли ціни на газ, пальне і добрива. Але там мільярди виділяють на допомогу виробникам, передусім й аграрної продукції. В Україні дефіцит бюджету наблизився до 500 мільярдів гривень. Чи прогнозує хтось, на скільки збільшиться цей дефіцит, якщо масово зменшиться аграрне виробництво? Це вплине на ще один вітчизняний негатив: Світовий Банк порахував, що економіка України скорочується у вісім разів швидше, ніж у Росії. Президент Європейського банку реконструкції та розвитку Оділь Рено-Бассо заявила, що Україні потрібно щомісяця отримувати 3-3,5 мільярда доларів, інакше – колапс. Невже можна зупинити ці нищівні процеси явним нищенням вітчизняної аграрної економіки, яка навіть на початку війни вважалася чи не найбільш стабільною, і за продаж нашої продукції на світовому ринку включилися у боротьбу лідери провідних країн? А скільки цієї продукції планує одержати вітчизняний уряд в наступному році, накинувши на наші шиї свої «удавки»? Скільки селян залишиться без роботи? А вони не настільки прудкі, як жителі міст, що мільйонами побігли за кордон. Одначе, боюся, що побіжать і селюки – їх, хліборобів з діда-прадіда, краще зустрічатимуть у тій же найбільш дружній Польщі, звідки вже виїжджають «круті» патріотичні українці. Але вони і в Україні не стануть до плуга. Хто забезпечуватиме продовольчу безпеку воюючій Україні? А ця безпека, як уже зазначав, не менш важлива, ніж захист від окупантів. Та й смерть від голоду не менш трагічна, ніж смерть від куль чи снарядів. Тож з такою безвідповідальною політикою уряду стосовно вітчизняної аграрної економіки мимоволі виникає болюче до сердечного щему риторичне запитання: «Яку державу будуємо для вступу в Євросоюз? Україну без українських хліборобів? Без тих, від кого походить увесь український народ?»

Хто нас замінить? Хто краще за нас любитиме рідну землю, результативніше й дбайливіше працюватиме на ній? Хто відповідальніше, ніж ми, виконуватиме заповіт древніх пращурів: «Не випускай землі з рук, бо діти проклянуть?». Скільки крові пролито, скільки українських голів покладено за Матінку-землю? Тепер нами обрана влада створює нам такі умови, при яких вимушені будемо залишити годувальницю незасіяною, або й зовсім від неї відмовитись на користь багатших чужинців, навіть без бою. Маючи свої, найбагатші в Європі, родовища газу, нафти, вугілля, металів, – вимушені купувати їх за драконівськими цінами, встановленими бозна-де, як для якоїсь дико-затурканої колонії?

 

Коло землі і хліба, як на війні: не знаєш, де тебе чекає спека чи град, злива в жнива чи хвороба рослин

 

Я все свідоме життя присвятив землеробству. І ніколи не забуваю мудре повчання мого незабутнього наставника, фронтовика, мудрого керівника району Дмитра Тимофійовича Кайгородова у перший день моєї роботи на посаді начальника районного управління сільського господарства на Рівненщині більш як піввіку тому: «Обов’язково прислухайся до землі. Коло неї і коло хліба, як на війні: ніколи не знаєш, де тебе чекає підступний ворог – спека чи град, злива в жнива чи хвороби рослин і шкідники. Коли ти серцем відчуваєш землю, науковий досвід звіряєш з накопиченою століттями селянською мудрістю, наслідки від стихії будуть набагато меншими, ніж коли безпомічно розводити руками і все валити на погоду».

З цією мудрою настановою я піднімав запущену економіку Майнівського (Бобровицького) радгоспу-технікуму в 70-80-ті роки, коли переводив планову економіку на ринкову в незалежній Україні, розбудовуючи ТОВ «Земля і воля». Згодилася мені ця наука і тоді, коли виникла потреба прислухатися не тільки, і не стільки до примх природи (яка погода буде навесні, в жнива, восени), як до недолугої цінової політики «незалежних» урядовців на газ, добрива, пальне, техніку. І не просто прислухався, а й оперативно реагував, захищаючи господарство і увесь трудовий колектив від нерідко дурнуватих, недоумкуватих рішень, невчасних реагувань на виклики так званих зарубіжних партнерів. На найбільш актуальному й зараз зупинюся детально, оскільки це стосується проблеми дорогого й дефіцитного газу.

Перший серйозний дзвіночок пролунав з Росії в 2012 році. Тоді ж, 5 липня, я опублікував статтю в обласній газеті «Чернігівщина» під заголовком «Чи не спалимо Україну «золотим» газом?» Того року Україна підписала була «Харківські угоди», віддавши Росії базу у Севастополі на 25 років, отримавши за це знижку у 100 доларів за тисячу кубометрів газу. Насправді ж Україна платила за російський газ на 21% більше, ніж Польща, на 24% – ніж Угорщина, на 31% – ніж Румунія. Ще й обсяги газу заклали в угоду більші, ніж потрібно було на 2012 рік. За невибраний газ теж повинні платити.

Зменшити споживання дорогого газу можна було б за рахунок значно дешевшої електроенергії, але на 66 відсотків збільшили її експорт, а виробництво наростили лише на 3 відсотки. Для державних установ і освітніх закладів почали закуповувати дорогий газ, у 1,5-2 рази дорожчий, ніж заклали ціну в бюджет.

Про цю та іншу безвідповідальну недолугість я писав у статті, але для свого господарства з командою наших фахівців знайшов ефективні шляхи зменшення споживання дорогого російського газу.

Передусім, докупили двадцять комбайнів «Джон Дір» – щоб зменшити строки збирання кукурудзи до одного місяця, і починати кукурудзяні жнива при вологості зерна біля 20%, а не 30%, як було раніше. На досушуванні зерна стали економити сотні тисяч кубометрів дорогого газу, і в пізню, дощову осінь не затягували збирання кукурудзи.

Центральну контору, інші побутові приміщення перевели на опалення пелетами, виробництво яких налагодили в своєму цеху, де переробляємо на паливні гранули тисячі тонн відходів, одержаних при очистці зерна, привезеного від комбайнів. Раніше за сезон збирання кукурудзи більше п’яти тисяч тонн таких відходів вивозили на смітник.

Працювали над зменшенням й інших затрат на виробництво зерна. Скажімо, спорудили потужний термінал для зберігання безводного аміаку, закуповували його тоді, коли була найнижча ціна, – не в сезон внесення цієї газоподібної азотної поживної речовини. У кого немає терміналу, завозять аміак і вносять, як то кажуть, з коліс восени чи ранньої весни, відповідна тоді й ціна.

Зараз в Україні немає безводного аміаку, завод у Дніпропетровську демонтували. Не закупиш цієї поживи й у Росії. А вигода від неї не лише в ціні, а й у поживних речовинах – вдвічі їх більше, ніж в гранульованій аміачній селітрі. Відповідно, баласту менше, який підкислює ґрунти.

Тепер, щоб збагатити поля на 30 тисячах гектарах для посіву кукурудзи, потрібно закупити селітри більш як на 11 мільйонів доларів, що в рази більше, ніж платили за безводний аміак, ще й віддача від гранульованої селітри буде меншою. Де брати ті додаткові мільйони, коли реалізація минулорічної продукції під багатьма знаками запитання? Ще й ціна на кукурудзу в Україні на 50-70 доларів за тонну нижча, ніж у світі. І то це лише статистика, а насправді європейські «партнери» нишпорять по Україні, де б купити тонну кукурудзи за 100-150 доларів. Може, рідний уряд нам допоможе? Але він, бачу, здатний лише гратися в ціни, й накидати удавки на шиї аграрників.

Читав у ЗМІ, як 8 жовтня 2021 року віце-прем’єр-міністр, міністр економіки України Олексій Любченко заявив, що в 2022 році підприємства будуть купувати газ за ціною 350 доларів за тисячу кубів – 9,2 тис. грн. Мовляв, а ціна в Європі буде перевищувати на наші гроші 55 тис. грн. Ці прогнози тепер можна списати на війну. А на кого звалять дебільну гру цінами?

gazРік тому Олексій Любченко назвав собівартість видобування газу в Україні – 3000 грн за тисячу кубів. Ця собівартість не дуже підскочила й цього року. Але щоб роздобути для бюджету кілька додаткових мільйонів, вирішили встановити необдуману ренту на газодобування, яка виявилася вищою, ніж ціна на газ, що тоді була. В результаті скоротили видобування українського газу, й не допомогли вітчизняним виробникам: довели ціну за тисячу кубометрів до 46 тисяч гривень, потім знизили до 42 тисяч, знизили трохи й ренту на добування вітчизняного газу.

Наше господарство, невелике на фоні великої України, знайшло шляхи зниження використання дорогого імпортного газу. Невже в уряді зовсім немає світлих голів, щоб організувати масштабно зменшення використання «золотого» газу, щоб було що розподілити на необхідні виробничі потреби?

Якщо своїх клепок не вистачає, то позичте їх в одноразову «оренду», скажімо, в голландців. Країна серед лідерів з видобування газу (але там головні споживачі газу – хімічна й металургійна галузі), також посідає одне з перших місць в світі за кількістю внесення хімічної поживи на гектар, де вирощує до ста центнерів пшениці, 500 – картоплі. Газ підведений до найбільшого в світі тепличного комплексу. Дешевий газ одержує тваринництво, яке лідирує в світі з експорту молочної й м’ясної продукції. Натомість житлові приміщення, передусім віддалені, підключені не до газопроводів, а до значно дешевшої електрики. Запроваджене інше розумне використання вітчизняного газу.

Україна за територією в 10 разів більша за Голландію, земля в нас родючіша, корисних копалин більше, селяни трудолюбиві. Чого не вистачає для того, щоб жити по-людськи, без урядових «удавок» на шиї аграрників та й інших виробників? Простим людям теж нелегко живеться, ще й від страхіття війни не захищені. Спасибі, Євросоюз і США допомагають, щоб не вмерли від голоду, і якомога менше гинули від окупантів. Хоча стосовно продовольчої безпеки, українські аграрники самотужки можуть забезпечити своїх людей необхідними продуктами харчування. Для цього треба небагато навіть у цій складній ситуації: рідній владі потрібно розумно й відповідально дбати про вітчизняну економіку і український народ. Урядовцям давно б треба усвідомити, що Україна повинна стати державою, яка сама поважає себе, а не турбується тим, чи поважають її інші. До речі, через не усвідомлення цієї мудрості, вже он скільки державних і політичних лідерів опинилося на задвірках історії, жодному з них не поставлений пам’ятник від вдячного народу. Чим не повчальний урок для молодих наступників?

 

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист

Схожі матеріали (за тегом)