Через небезпеку та особливості воєнного стану підприємство працює лише на 40 відсотків своїх можливостей. Попри значне підвищення цін на продукцію, попит на неї – небачений! Разом із тим підприємству загрожує зрив сезону заготівлі сировини, адже дизельного пального, яке необхідне для прибирання полів, залишилось менше, ніж на тиждень. Чи стане цифра у 30 тисяч тонн фрезерного торфу віддаленою перспективою для заводу?

Відтепер за одну тонну торфобрикету доведеться заплатити 2790 гривень, ще 45 гривень – за її відвантаження. Високі ціни на свою продукцію на підприємстві пояснюють подорожчанням удвічі паливно-мастильних матеріалів та запчастин до техніки, а також витратами на електроенергію, що необхідна для роботи виробничого цеху.

«Ми змушені підіймати ціну, бо інакше нам не вижити», – пояснює директор Смолинського торфозаводу Валентина Огієнко.

У полі - збиральні машини

На ніжні плечі цієї мужньої жінки звалилося аж надто багато проблем. Віднедавна вона – не лише директор підприємства, а й головний інженер. Її незамінний помічник Андрій Страхов отримав важке поранення в ногу, тож щонайменше до кінця липня перебуватиме на лікуванні. Тому і доводиться Валентині Володимирівні займатись не лише організацією збуту продукції, але й слідкувати за виробничими процесами, шукати запчастини, боротися з бюрократією, оббивати чиновницькі пороги.

В ремонтному цеху завжди багато роботи

Благо, хоча б на час війни в Києві призупинили процес прихватизації, але повністю від цієї ідеї не відмовились. Не поспішають, незважаючи на численні звернення, у Фонді державного майна передавати підприємство ні в область, ні в громаду. Мабуть, хтось дуже серйозний поклав око на «чорне золото» чернігівського Полісся. А його в Смолині – на 100 років інтенсивного видобутку.

Торф, як і сіно, треба ворушити, щоб він висох

«Завершуємо упорядкування нового поля площею 27 гектарів, – розповідає Валентина Огієнко. – Торф там – надзвичайної якості. З дня на день розпочинаємо його видобуток. Єдина проблема – це пальне».

Техніка - на болоті

На один день роботи в полі йде близько 600 літрів солярки. Неважко порахувати, скільки в цінах обходиться підприємству заготівля фрезеру. Ця сировина стане придатною для виробництва основного виду продукції – торфобрикету – тільки ближче до осені. А до того часу заводу треба оплачувати захмарні рахунки за електроенергію, купувати запчастини до тридцятирічної техніки, виплачувати зарплату трудовому колективу.

Фрезерний торф висипають у каравани

Нині знайти хорошого тракториста непросто. До Смолина у розпал сезону видобутку сировини їдуть з інших регіонів країни.

А це копають рослинний торф, який піде для вирощування грибів

Черкащанин Ігор Денисенко роботою та зарплатою задоволений. На Чернігівщину заготовляти фрезерний торф приїздить вже не перший рік. Не так давно на Черкащині існувало аналогічне підприємство, однак нині від нього залишились самі руїни.

Черкащанин Ігор Денисенко приїздить у Смолин на заготівлю фрезеру

Аби приїжджим було де жити, для трактористів на території заводу облаштували гуртожиток. Робота в полі важка, та ще й в таку спеку, та ще й на старій, як світ, техніці! Подекуди температура в кабіні трактора сягає 50 градусів за Цельсієм. Щоб хоча б якось полегшити труд трактористів, Валентина Володимирівна закупила вентилятори в кожну кабіну.

Температура в кабіні - плюс 50

Через затяжні дощі втрачено багато дорогоцінного часу для заготівлі фрезеру. Щодня, навіть на старій техніці, підприємство здатне заготовляти до однієї тисячі тонн сировини. На додачу до важких погодних умов виникли ще й проблеми з дизелем.

Працює фреза

Підприємство сподівається на допомогу від Чернігівської обласної військової адміністрації. Завод просить не дати паливо безкоштовно, а надати його в борг з резервного фонду. Якщо цього не буде зроблено найближчим часом, то сезон буде зірвано, а це означає, що необхідної кількості сировини для нормального функціонування підприємства просто не буде. Відтак соціальна сфера, підприємства, бюджетні організації залишаться без доступного виду палива. Нині кожен із перелічених вище суб’єктів намагається закупити брикет ще до настання осені, адже ніхто не знає що буде з газом, вугіллям та дровами.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора