|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 18:31 | 11.27.2022

У Чернігівській ОДА назвали торфогалузь стратегічною

Стратегічні для області енергетичні підприємства – саме так висловився про два останні торфозаводи Чернігівщини заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Дмитро Іванов.

Після того, як друга за статусом після В’ячеслава Чауса людина в області побувала з робочим візитом на Смолинському торфозаводі в Гончарівській громаді, у торфовидобувників з’явилась надія на вирішення низки проблем, починаючи від списання боргів, і, закінчуючи поверненням підприємств торфогалузі у власність територіальних громад.

 

Замість забрати і поділити – підтримати і розвинути

 

Торф’яна галузь і зокрема Смолинський торфозавод є стратегічними в енергетичному плані для Чернігівщини. На цьому наголосив заступник голови Чернігівської облдержадміністрації Дмитро Іванов, перебуваючи з робочим візитом на підприємстві. Оглянувши його виробничі потужності, Дмитро Іванов разом із керівництвом торфозаводу накреслили подальші спільні кроки для порятунку галузі.

«На територію Смолинського торфозаводу давно не ступала нога посадовця, а ті, що ступали, – намагалися його прикрити, забрати або поділити, – каже заступник голови Чернігівської облдержадміністрації. – У результаті працювати завод на повну потужність можливості не має. Чисельність працівників скоротилась до мізеру, а з двох пресів працює лише один, та й той дихає на ладан. Ми вже зустрічалися з керівництвом підприємства та обговорили подальші спільні кроки для порятунку заводу. А сьогодні приїхав до них, щоб висловити повну підтримку колективу».

За словами головного інженера підприємства Андрія Страхова, наразі найбільш болючою проблемою є зношеність єдиного преса. Через постійні неполадки у торфозаводу «горять» контракти, населення та бюджетні організації Чернігівщини не можуть вчасно закупити паливо.

smolivanov

Валентина Огієнко, Дмитро Іванов, Андрій Страхов

 

«Для стабільної роботи підприємства треба новий прес і треба трішки інвестицій», – каже Андрій Львович.

За словами торфовидобувника, держава давно поставила хрест на галузі, тож торфозаводи змушені самостійно шукати вихід із складного становища.

«Ми в цьому році власними силами розробили 25 гектарів болота. Два роки тому – 60 гектарів. Раніше на розробку родовищ гроші давала держава, зараз підприємства роблять за свій рахунок, – каже головний інженер торфопідприємства. – Це мільйонні витрати. Для нас це великі гроші».

На зустрічі з заступником голови Чернігівської ОДА був присутній і голова Гончарівської територіальної громади Віталій Рудник, який вкотре наголосив на готовності забрати підприємство на баланс громади.

 

«Потужний стратегічний об’єкт»

 

Дмитро Іванов підкреслив, що питання повернення торфозаводів в області має право на життя, однак наразі пріоритетним завданням для обласної державної адміністрації є вирішення питання боргів, а досудова санація – це перший крок на шляху до їх погашення. Чернігівська ОДА вже направила до Фонду держмайна відповідного листа з відповідною пропозицією.

«Цей механізм є максимально дієвим для виведення підприємства з кризового стану, – зазначив Дмитро Іванов. – На моє глибоке переконання завод може і має працювати. Це потужний стратегічний об’єкт, який, зважаючи на ситуацію з газом, є вкрай важливим для Чернігівщини, адже виробляє альтернативне паливо. В роботі підприємства зацікавлені абсолютно всі: голова ОДА В’ячеслав Чаус, працівники заводу, жителі не тільки Гончарівської громади, а й області загалом».

Заступник голови ОДА зазначив, що вирішення проблемної ситуації на заводі наразі є пріоритетним завданням керівництва облдержадміністрації.

smolzav

Димить труба - живе завод

 

«Найближчим часом заплановано робочу нараду в ОДА з представниками заводу, громади, Фонду держмайна, депутатами. Консолідуємо всі наші зусилля з обласною радою, будемо звертатися до Кабінету Міністрів України, щоб прискорити вирішення питання й не дозволити заводу зупинитися», – резюмував держслужбовець.

«Сподіваємось, що нинішній приїзд принесе результат. Сьогодні відлік іде не на роки чи місяці, а на тижні», – висловлює думку директор Смолинського торфозаводу Валентина Огієнко.

До слова, річна виробнича потужність Смолинського торфозаводу складає 30 тисяч тонн торфобрикету. Втім, в Україні є аналогічне підприємство, яке нині виробляє подвійну норму.

«Це завод у Смизі, на Рівненщині, – пояснює головний інженер Смолинського торфозаводу Андрій Страхов. – Я постійно ставлю його в приклад. Там один незмінний директор впродовж 35-ти років. Нині підприємство виробляє 56 тисяч тонн торфобрикету на рік. Ми б змогли так само працювати, маючи належне обладнання. Попит на нашу продукцію шалений – Миколаїв, Одеса, Кривий Ріг, Харків – готові купувати тисячами тонн, готові вносити передоплату, але ми не можемо взяти гроші, бо ми не знаємо, що буде з нами завтра, оскільки перебуваємо на балансі Фонду державного майна. Завтра нас продадуть і всі гарантії та приватні інвестиції кануть у небуття».

 

Тим часом в інших торф’яних регіонах…

 

Після ліквідації державного концерну «Укрторф» Фонд державного майна запустив приватизацію торф’яних заводів. Так, на ДП «Волиньторф» нещодавно побували представники одного із так званих потенційних покупців. Як повідомила голова профспілки ДП «Волиньторф» Аліна Базанова, покупці є представниками нідерландського інвестора, який вже приватизував металообробний завод у Кропивницькому, однак нині на приватизованому об’єкті виробництво призупинено до «кращих часів». За аналогічним сценарієм голландці мають намір приватизувати торфозаводи на Волині.

«Переступивши територію підприємства, вони забажали оглянути об’єкт приватизації. І як думаєте, звідки розпочали огляд? Із центральної ремонтної майстерні, поспіхом фотографуючи металообробні верстати, які там знаходяться, – розповідає Аліна Базанова. – Виробничий процес та його особливості їх мало цікавили, але вони жваво між собою обговорювали пожежні автомобілі, які на їхню думку, можуть дорого коштувати як раритет. Цікавилися, чи немає на підприємстві бюсту Леніна, який з їхніх слів, у Нідерландах коштує чимало. З такого рівня розмови стає зрозуміло, що в очах цих інвесторів «Волиньторф» – це лише тонни металобрухту».

Тож виникає логічне питання: чому Фонд державного майна прагне продати торфогалузь заготівельникам металобрухту, а не хоче повернути підприємства у власність громад, чому не інвестує у оновлення виробничої бази стратегічних в часи енергетичної кризи об’єктів? Сподіваємось, що зусиллями різних гілок влади, Чернігівщині вдасться врятувати торфозаводи і повернути їх в область.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)