Висихають русла малих річок, міліють середні та великі ріки – таке враження, що ми застигли в очікуванні водного апокаліпсису. Офіційна статистика лише підтверджує згадану версію, адже за рівнем забезпечення питною водою Україна займає 125 місце поміж 180 країн світу, перебуваючи між Чадом і Суданом. Екологи наголошують: втрата води – це не лише наслідок зміни екології, але й господарської діяльності людини.

Села без води

Колись судноплавна нижня притока Десни – річка Стрижень – бере свій початок між селами Сибереж та Великі Осняки, що на Ріпкинському Поліссі. Ось вже кілька років, як джерело, що давало початок цій річці – сухе. Попересихали і колись повноводні ставки довкола сіл.

«У нашому селі залишилося 28 корів, і тих немає де напоїти, – бідкається мешканка Сибережа Людмила Солохненко. – Люди возять воду на випас хто у відрах, а хто і в каністрах. Централізованого підвозу води немає. Нічим!».

Тих людей, у кого в криницях ще залишилась вода, можна порахувати на пальцях. У господарстві Людмили Митофанівни вода є, однак її теж небагато. Задля того, щоб дістатися живильного джерела, господарям довелося значно поглибити колодязь.

На дні криниці - сухе іржаве відро

«П’ять років тому криниця замулилась, і ми три кільця опустили, так само і наш сусід. Так у нас із трьох кілець – тільки на одне кільце води, – каже сибережчанка. – Це ж іще літа немає…, – задумливо протягує Людмила Митрофанівна. – Глибина криниці – 12 метрів, а води – на 90 сантиметрів».

Особливо важко самотнім пенсіонерам.

Олександра Болобан живе без води у господарстві вже рік.

«Буває прошу соціального працівника, щоб воду підносила, – каже Олександра Іванівна. – Другим разом знайомого попрошу, так він від водокачки велосипедом підвезе. А треба ж і попрати, і їсти наварити, і помитись, а ще курям налити... Для нашого села вода – це проблема номер один».

Благо, в центрі Сибережа ще від колгоспу залишилась одна-єдина водокачка, звідки беруть воду не лише сибережці, але й селяни з Великих Осняків.

Той, хто заможніший – пробив свердловину, щоправда це – задоволення не з дешевих.

«На свердловину треба 50-60 тисяч, – каже Людмила Солохненко. – Пласти каміння в нас якісь, тому й так дорого».

Звісно, вирішити проблему могла б наявність централізованого водогону, однак при нинішньому бюджеті громади це – фантастика.

Півмільярда – на воду!

А от в області, хоч і повільно, та починають звертати увагу на проблему безводності. 506 мільйонів гривень – саме стільки збираються витратити на заходи зі збереження та відновлення водних об’єктів.

Половина коштів надійде з державного бюджету, решту ж мають профінансувати область та місцеві громади. Впродовж наступних семи років – з 2021 по 2027 – 85 відсотків фінансування обласної «Програми охорони навколишнього природного середовища» відведені саме під воду. Експертів втішає той факт, що влада нарешті звернула увагу на проблему безводності регіону, однак деякі заходи потребують підсилення та нагляду з боку громадськості. Як засвідчують факти, зусиль контролюючих органів – недостатньо! Особливо критичною є ситуація з розорюванням торфовищ, заплав і прибережних смуг річок. Не менше занепокоєння екологів викликає зменшення лісистості. Все це негативно впливає та призводить до обміління річок і водойм. Якщо подібні тенденції збережуться й надалі, вода для більшості з нас стане розкішшю.

Куди підуть гроші?

Впродовж наступних семи років на заходи зі збереження навколишнього середовища Чернігівщини передбачено витратити 598 мільйонів гривень, з яких 308 мільйонів – це гроші державного бюджету. Ще 98 мільйонів повинна дати область, а 188 мільйонів гривень мають надійти з місцевих бюджетів, тобто це – гроші об’єднаних територіальних громад.Найбільшу частину коштів витратять на охорону та відновлення водних ресурсів. Ідеться про цифру в 506 мільйонів гривень, або ж 85% фінансування Програми.

За словами заступника директора департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА Василя Новака, у наступному 2021-му році у розділі охорони і використання водних ресурсів передбачено 126 мільйонів гривень, в тому числі з обласного фонду охорони навколишнього середовища – 12,8 мільйона гривень.Сума й справді чимала, якщо опиратись на аналіз фінансового забезпечення попередніх років.

«З коштів, передбачених попередньою Програмою на 2016-20 роки, використано трохи більше 96 мільйонів гривень, тобто 64 відсотки, – говорить чиновник. – Зокрема на збереження водних ресурсів з обласного фонду збереження навколишнього середовища витрачено 76,6 мільйона гривень».

Йдеться про кошти, які пішли на утримання артезіанських свердловин, реконструкцію та будівництво мереж каналізації, будівництво та реконструкцію насосних станцій, придбання насосного обладнання на зношених спорудах, покращення санітарно-екологічного та технічного стану окремих малих річок і водойм, облаштування природних джерел тощо.

У профільному департаменті визнають: усі ці заходи були точковими і фактично дали короткостроковий результат, особливо щодо водойм.

Вочевидь, на наступні роки ті ж напрямки фінансування будуть збережені. Зокрема, 178 мільйонів гривень передбачені на фінансування реконструкції й будівництва каналізаційних і очисних споруд у Бахмачі, Бобровиці, Ічні, Острі, Корюківці, Мені, Носівці, Прилуках, Семенівці, Сновську, Куликівці, Ріпках, Сосниці та Срібному, а також у селі Ніжинське Ніжинського району. Ще 236 мільйонів піде на реконструкцію каналізаційних мереж та споруд на них у містах Бахмач, Ічня, Корюківка, Ніжин, Прилуки, Сновськ, Чернігів, Козелець, Сосниця та у селі Киїнка Чернігівського району.

5 мільйонів гривень – на придбання насосного обладнання для заміни старого на комунальних каналізаційних системах. 30,6 мільйона гривень – на реконструкцію мереж зливової каналізації, 25,7 – на поліпшення технічного та екологічного стану річок і водойм, 5,6 – на реконструкцію гідротехнічних споруд. Решту коштів кинуть на продовження розпочатих робіт, переважно по каналізаційних мережах.

Начальник відділу державного екологічного контролю поводження з відходами Держекоінспекції Олег Федоренко вважає за необхідність перекласти частину фінансованих державою заходів на плечі місцевих громад.

«От, приміром, на тампонаж свердловин передбачено 13,5 мільйона гривень, і всі ці кошти – чомусь виключно з обласного бюджету. А ці свердловини розташовані на території сільських рад, більшість із них кинуті суб’єктами господарювання і органами місцевих рад, тому було б правильно, якби ці заходи фінансування були здійснені з місцевих бюджетів», – зауважує представник екоінспекції.

Він також наголошує на потребі збільшення пропускних спроможностей існуючих каналізаційних колекторів, оскільки при розбудові населених пунктів збільшується і навантаження на каналізацію.

«Ви уявляєте рівень екологічної катастрофи!?»

Дивлячись на заплановані екологічні витрати, мимоволі напрошується питання: кому потрібна каналізація, коли не буде чого зливати? Адже стан більшості водойм – близький до критичного! І це – Північ України.

Директор приватного підприємства ТОВ «Едвайс» та екологічний активіст Павло Бистров занепокоєний екологічним станом водних об’єктів.

«Наші річки та водойми відчувають справжню навалу, і питання, сформульовані в Програмі, не вирішить проблему збереження водності. Вода зникає, а вода – це життя, – стверджує бізнесмен. – Питання розорювання прибережних захисних смуг річок є значно глибшим, ніж здається на перший погляд, адже йдеться про розорані луги та пасовища, які акумулюють вологу».

Подібної думки й інший підприємець, голова обласної спілки роботодавців «Сіверщина» Віктор Лазар. На його переконання, сьогодніяк ніколи кліматичні зміни та антропогенний фактор призводять до зневоднення і зникнення річок, озер, відсутності води в колодязях.

Бізнесмени Павло Бистров та Віктор Лазар називають стан водних ресурсів катастрофою

«Зона живлення річки – це заплава. На заплавах річок забороняється будь-яка господарська діяльність, окрім таких робіт, як, наприклад, засів трави, – зазначає голова Чернігівської обласної організації роботодавців «Сіверщина». – Адже кожна річка – велика й маленька – живиться малесенькими струмочками, до яких стікається вода після танення снігу, крихітними джерельцями, що знаходяться під землею… Такі джерельця постійно живлять річки та озера. Коли земля обробляється, весь цей гідробіологічний баланс значно порушується. В результаті відбуваються незворотні процеси, бо річка недоотримує водного живлення».

Віктор Лазар озвучив моторошну статистику: за три останні роки в Україні знищено понад десять тисяч малих та середніх річок!

«Вдумайтесь тільки у ці цифри. Ви уявляєте рівень екологічної катастрофи!? – не стримує емоцій підприємець і меценат. – Я сам бізнесмен. Однак скажу вам: можна заробляти гроші безкінечно, але якщо так ми будемо безвідповідально ставитися до навколишнього середовища, то незабаром наші діти практично не побачать води…»

Існуючі заходи – неефективні

Розорювання прибережних смуг, торфовищ, незаконну вирубку лісів повинні контролювати відповідні державні органи. Так, за словами заступника директора департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської ОДА Василя Новака, при Чернігівській ОДА створено робочу групу щодо порушення вимог Водного та Земельного кодексів при здійсненні сільськогосподарської діяльності в прибережних зонах річок.

«Також створено відповідну гарячу лінію. У межах робочої групи здійснюється виїзди за зверненнями громадян», – додав держслужбовець.

Втім, ефективність від подібних заходів – практично нульова. Так, наприклад, від початку 2020-го року надійшло всього 22 звернення громадян про порушення вимог Водного та Земельного кодексів. За рік робоча група здійснила всього дев’ять виїздів. До того ж сума штрафів залишається мізерною. За увесь рік оштрафовано аж на 8,5 тисяч гривень! З поданих до суду позовів на суму 470 тисяч гривень фактично стягнуто всього 32 тисячі гривень. Відтак говорити про ефективність подібних заходів – це щонайменше блюзнірство.

Павло Бистров характеризує картину як банальну безвідповідальність та небажання чиновників здійснювати прямі функції зі збереження та захисту природи.

«В органів державної влади є всі повноваження для забезпечення виконання законодавства, – наголошує він. – Я сам родом із Сімферополя, і в 60-х роках у нас такі пилові бурі були, що не було видно сонця. Ці пилові бурі йшли з Кубані, яка на той час вся була розорана. Повірте, нас це також чекає».

А й справді – за два останніх десятиліття Південь України просунувся в бік Півночі на 400 кілометрів, тому зміна клімату – це вже реальність. І тут дійсно треба вживати надзвичайних заходів задля збереження водності наших річок. Не буде води – не буде життя! Кому за таких обставин будуть потрібні каналізації і які врожаї отримають аграрії на безводді? Існуючі штрафи за розорювання заплав у 510 гривень є насправді насмішкою, оскільки прибуток з одного гектара землі складає не менше 10 тисяч гривень. Невже такі штрафи зупинять недобросовісних аграріїв?

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та Сергія Кордика