|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 20:47 | 11.23.2020

Від Тарновського до Давиденка: півтора сторіччя цукрової слави канули в небуття

Пережив війни і революції, але не пережив дикого капіталізму! Парафіївський цукровий завод розбирають на цеглини та рівняють із землею.

Завод працював із 1852-го року. Його засновником був поміщик і відомий український меценат Григорій Тарновський. Через понад 170 років з дня випуску першого пуда цукру обладнання підприємства ріжуть на метал, а цехи з добротною цеглою розбирають на будматеріали.

 

«Без німців не обійтись»

 

Коли у 1846-му році поміщик Григорій Тарновський вирішив зводити неподалік власного маєтку в Качанівці цукрозавод, він сказав таку фразу: «Без німців не обійтись». Будували підприємство шість років, і в 1852-му із заводу у сусідній Парафіївці вийшов перший цукор! Українець Тарновський знав ціну організованості, тож призначив Шлейфогта управителем, Арнольді – механіком, Рейтнера – наглядачем. Справи пішли вгору!

Особливістю підприємства стало використання інноваційних технологій і ультрасучасного обладнання. Завдяки введенню в експлуатацію парових машин Парафіївський цукровий завод впевнено тримав лідерство в галузі і вважався найпотужнішим у Чернігівський губернії. Дивиною тоді було й те, що для роботи використовували не кріпаків, а вільних людей з великим бажанням працювати. Можливо, це був один із ключових факторів успіху виробництва.

Значні витрати на благодійництво та колекціонування, розкішне життя, заведене у Качанівці, поставили Тарновського на межу розорення.

«У 1897-му році Тарновський змушений був продати садибу, цукровий завод і частину зібрання мільйонеру-цукрозаводчику, теж відомому колекціонеру-меценату, Павлу Івановичу Харитоненку за один мільйон рублів, – розповідає відомий краєзнавець та власник «Соколиного хутора» Микола Череп. – Харитоненко, модернізувавши виробництво і реконструювавши цукровий завод, змінив його назву – на честь власної доньки Олени, перейменувавши його на Оленівський».

1azavod2020

Таким завод був цієї весни

 

Завод виробляв солодкий пісок у неймовірних масштабах. Вистачало на все. Але значну частину прибутків Харитоненко, якого називали цукровим королем, спрямовував на благодійництво та допомогу місцевим громадам.

«За Харитоненків у Парафіївці з’явилися земська школа, бібліотека та лікарня, – продовжує Микола Череп. – Підприємець електрифікував та телефонізував качанівський маєток, телефонний зв’язок з’явився і в Парафіївці. У 1898 році спеціально для реконструкції цукрового виробництва Харитоненко збудував у Парафіївці цегельний завод. Це дало змогу створити нові робочі місця. У 1903-1904 роках цукровий завод розширили, спорудили нові приміщення і будинок для працівників, установили електричні двигуни».

З приходом до влади більшовиків завод націоналізували. З того часу його обладнання жодного разу не оновлювали. Попри це, упродовж наступних 90 років, підприємство видавало на-гора понад 27 тисяч тонн цукру щорічно.

 

Землю продали Тігіпку, а завод залишився за Давиденком

 

Ні війни, ні революції не змогли зупинити виробництва цукру, що засвідчувало стратегічну важливість Парафіївського цукрозаводу. Відомо, що у 1942-1943 роках підприємство очолював гітлерівський фахівець. Окупанти вивозили цукор до Німеччини. Серце заводу остаточно зупинилося, коли він потрапив у приватні руки. Власником виробничих площ і території в десятки гектарів стало підприємство вже покійного нардепа Валерія Давиденка.

1aruina

У 2008-му році завод став...

1avalharp«Агросвіт» припинив виробництво цукру ще у 2008-му році», – коментує селищна голова Парафіївки Валентина Карпенко.

Як відомо, Давиденко займався аграрним бізнесом та декларував мільйонні статки. Через свою матір він контролював ПАТ «Блок Агросвіт», у власності якого перебуває цукрозавод. Подейкували, що покійний нардеп продав завод Сергію Тігіпку. Однак це виявилося не зовсім правдою.

«Завод Тігіпку не продавали, йому продали корпоративні права на землю, – пояснює Валентина Карпенко. – Сам завод залишався у власності ПАТ «Блок Агросвіт» – підрозділу корпорації «Агродім».

Про яку кількість землі йдеться – не уточнює. Відомо, що при цукрозаводі свого часу діяв радгосп, який обробляв близько 2,5 тисяч гектарів, хоча говорять про удвічі більший земельний банк, який обробляє холдинг екс-прем’єра.

«Корпоративні права на землю належать компанії Сергія Тігіпка «Агро Вам», а завод, як кажуть, розбирають, вивозять... – пояснює голова ОТГ. – Для нашої Парафіївки це, звісно, був важливий об’єкт. Тут працювало понад півтисячі парафіївців. Велика втрата для громади. Там стільки металу… Труби – все витягують, вивозять, продають, ми на це вплинути абсолютно не можемо».

 

Міг стати найбільшим арт-об’єктом у Європі

 

1amykcherepПідприємець і краєзнавець Микола Череп ще при житті просив Валерія Давиденка зробити із заводу музей, адже це – арт-об’єкт індустріальної архітектури. Каже, що цей проект міг стати доволі успішним та приваблювати в Парафіївку десятки тисяч туристів. З цього приводу ентузіаст зустрічався із нардепом тричі. Однак розуміння з його боку не знайшов. Той хотів зробити з підприємства жиркомбінат чи ще якийсь об’єкт економіки. Втім, бажання так і залишились бажаннями. Час від часу у наближеній до політичної сили Давиденка пресі з’являлася інформація про аварійність цехів, небезпеку споруд для життя та навіть екології.

«Аварійною була тільки стіна-стометрівка, яка виходила на озеро, – пояснює Микола Череп і уточнює. – У мене тричі були перемовини з Давиденком. На другу зустріч я взяв із собою дуже потужного бізнесмена, який готовий був включитись фінансово аж до придбання заводу. Ми планували зробити з нього найбільший туристичний індустріальний арт-об’єкт у Європі».

Втім, не судилося. Одразу після смерті Давиденка завод почали активно розбирати. Сьогодні ніхто достеменно не скаже, хто є його кінцевим бенефіціаром.

«Наскільки я розумію, там зайшов «Кернел» і випливли люди, які ніде раніше не фігурували. Розповідали, що приїхав чоловік, вийшов із машини і сказав: «Нічого собі! А завод де?». Я можу лише припустити, що це був новий власник, – говорить Микола Череп. – Три тижні тому я зустрічався у Парафіївці з генеральним директором і просив віддати хоча б частину території. Але все марно. Я не припиняю думати про це. Вони перетворили Парафіївку на хутір. Уявіть собі: раніше в системі обслуги заводу працювало 1700 людей, включаючи понад 500 працівників, які трудились безпосередньо на заводі! Сьогодні всі без роботи».

Разом із тим Микола Череп не втрачає надії знайти виходи і порозумітися із новими власниками. Каже, як об’єкт туристичної інфраструктури завод ще не повністю втрачено, адже залишилися підземні склади та залізниця.

За словами місцевих мешканців, вивозять не лише унікальне обладнання з цехів, але розбирають по частинах цегельний завод, збудований, як відомо, цукрозаводчиком Павлом Харитоненком. Півтора сторіччя цукрової слави, що гриміла по всій Європі, канули в небуття…

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора

Схожі матеріали (за тегом)