|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 21:58 | 11.23.2020

Михайло Купрієнко з молодим механіком Олександром Дідком Михайло Купрієнко з молодим механіком Олександром Дідком

Завдяки «Поліссю» живуть і Кувечичі

СВК «Полісся», що в селі Кувечичі – єдине в Чернігівському районі господарство з кооперативною формою управління, яке майже 20 років працює і розвивається, надає робочі місця та допомагає місцевому населенню.

Всього підприємство обробляє понад 1300 гектарів орендованих земель, але основним напрямком все ж лишається тваринництво. «Полісся» – це не лише бюджетоутворююче підприємство, а й повсякденна допомога місцевим жителям. Господарство за власний кошт утримує сміттєзвалище, організовує та виділяє техніку для вивозу сміття з приватних господарств населення, чистить ставки для водопою худоби, ремонтує дамби, розчищає дороги в зимовий період, обробляє землю мешканцям села та надає усю можливу допомогу для того, щоб село розвивалося і не занепадало.

 

У Кувечичах до 1999 року був знаний в Чернігівському районі і за його межами колгосп-мільйонер ім. Рози Люксембург. Після його ліквідації і розпаювання на цій базі був створений виробничий кооператив «Надія», який через рік став приватним підприємством, а ще через рік знову був створений кооператив – СВК «Полісся».

«Коли розпадався наш колгосп, відразу реорганізувалися у кооператив, потім – у приватне підприємство. Так модно тоді було, але справа не пішла, – говорить директор СВК «Полісся» Микола Купрієнко. – Почали затримувати людям зарплати, і тоді вирішили знову повернутися до кооперативної форми управління. Назад у кооператив ми почали реорганізовуватися у 2020 році. Це зайняло тривалий час, адже і в районі, і в області чиновники були проти його створення. Мовляв, така форма управління – пережиток і нікому не потрібна. Проте люди вибрали свій шлях і з осені 2002 року почали проводити збори, а у квітні 2003 заснували кооператив «Полісся». І я думаю, ми прийняли правильне рішення. Адже якби ми тоді прийняли іншу систему управління, то, скоріш за все, не втримали б господарство. Його б уже перепродали, і було б як у багатьох селах – розруха. А так у нас усі беруть участь в управлінні. Вищий орган – загальні збори, є спостережна рада, є комісії, є правління. Голову переобираємо кожні три роки».

 

Сіють гречку, овес і суданку

 

Сьогодні СВК «Полісся» обробляє всі землі колишнього колгоспу. Адже практично всі жителі кувечицької громади віддали в оренду свої паї в кооператив. І хоча з кожним роком утримувати їх стає все важче, бо сюди давно хочуть зайти великі агропідприємства, «Полісся» все ж тримається.

1atamvashchenko

Тамара Ващенко

 

«З усіх боків у нас великі агрохолдинги, які дуже хочуть заволодіти тими землями, які ми обробляємо, – говорить Михайло Михайлович. – І якщо у нас тваринництво стоїть на головному місці, то цим господарствам корови не потрібні – їм потрібна лише земля. Адже всюди, куди заходять агрохолдинги, на місцях колишніх ферм – зруйновані або закинуті приміщення, результат знищеного тваринництва. Нині на орендованих у селян землях ми в основному вирощуємо жито, овес, ячмінь та гречку, кукурудзу трохи сіємо на силос. Останні три роки сіяти соняшник не хотілося, але сьогодні це дуже рентабельна культура. Також на корм вирощуємо суданку. Вона хоч і дещо примхлива – дуже вже тепло любить, – але зарекомендувала себе добре. За сезон декілька разів з неї збираємо корми».

 

Державі корови не треба

 

«Сьогодні у нашому кооперативі близько сотні працівників, більше половини з них – на фермі, – говорить Михайло Михайлович. – Але все одно не вистачає доярок. Молодь взагалі на ферму йти не хоче. Дівчата приходять, попрацюють трохи і йдуть. І кадри – це перша проблема ферм. Друга – це байдужість держави. Складається таке враження, що тваринництво взагалі в нашій державі нікому не потрібне, навпаки – усе направлено на його знищення. Якщо колись хоч трохи допомагали, то зараз взагалі ніяк і нічим – краще завезти з-за кордону м'ясо чи сало, ніж допомогти своїм господарствам. Натомість сьогодні держава має надавати пільги тим, хто розвиває м’ясо-молочну галузь. Колись на один гектар оброблених сільгопугідь тримали одну корову – до речі, у нашому кооперативі так і є.

1atractorul

Обробляємо 1300 гектарів землі, і корів десь стільки ж. Проте ситуація така, що господарствам краще посіяти кукурудзу чи соняшник і зі 100 гектарів цих посівів зібрати набагато більше прибутку, ніж дасть усе наше стадо. Та ми так не робимо, бо ферма дає роботу людям в першу чергу. 17 років ми працюємо, і ввесь цей час робили ставку на тваринництво, людям робота була і зарплата. Та держава робить ставку на латифундистів. Наприклад, у скандинавських країнах склянка молока постійно є в раціоні учнів, навіть автомати стоять – такі, як у нас для кави. У нас же такого немає, хоча є великий потенціал і ми можемо це організувати. І держава б таким чином підтримала молочну галузь, але ж ні – доводиться здавати на молокозаводи. Сьогодні ми здаємо на ПрАТ «Куликівське молоко». Раніше здавали свою продукцію на «Чернігівський молокозавод», який входить до корпорації «Мілкіленд». Та вони розраховувалися завжди із затримками і купували молоко за заниженими цінами. Останньою краплею стала заборгованість перед кооперативом, котра сягнула майже двох мільйонів гривень. Після цього ми припинили з ними співпрацю».

 

Без кооперативу й села б не було

 

Значну частину прибутку кооператив вкладає у соціальну інфраструктуру. Господарство власним коштом утримує місцевий смітник, чистить дороги, підтримує сільську футбольну команду, надає допомогу на поховання, допомагає продуктами, обробляє землю тощо.

1akoni9

«Колись у колгоспах була традиція – надавати людям кому що потрібно. Так ми її дотримуємось. Будь-хто з села може прийти і виписати у нас трактор, зерно, косарку, граблі, прес, гній, комбайн – словом, все, що треба в селі, – розповідає Михайло Михайлович. – Ми навіть тримаємо для людей агрегати, які нам на виробництві абсолютно не потрібні. Як-от маленький комбайн «Нива», який добре підходить для молотьби на людських городах – не новий, але в належному стані. Все, що є в коморі і в господарстві, людина може прийти і виписати. Можна за гроші, можна в рахунок паю чи зарплати. У нас є шкала цін на послуги. Працівникам кооперативу – мінус 25% від основної ціни, пенсіонерам – мінус 10%. Тримаємо й свиней – десь 300 голів, то не тільки своє село, а й всю округу ними забезпечуємо. Люди виписують поросяток – як великих, так і маленьких».

 

Репродуктор закрили – симентали лишились

 

У господарстві тримають лише симентальську та червоно-рябу породи корів. Колись тут був навіть свій племінний репродуктор, де культивували симентальську молочну породу.

«Державі наш репродуктор не був потрібний, а коштів на утримання треба було багато. Тож нам довелося його закрити, – говорить Михайло Михайлович. – Та все ж, симентальська порода корів залишається основною у господарстві. Віддача від цих корів чимала, бо середньорічні надої з однієї корови – понад 4 тисячі літрів, це дуже гарний показник».

 

Працівники – найголовніше!

 

1anatgeraРізні роки були в господарстві, хороші і не дуже. Але ввесь цей час тут працює фаховий і злагоджений колектив. Всі люблять свою роботу, адже по-іншому не можна. Михайло Купрієнко усіх поважає і кожного цінує – мовляв, без такого колективу й розвитку б не було.

Наталія Геращенко все життя пропрацювала на господарстві: спершу в колгоспі, потім в кооперативі. І навіть вийшовши на пенсію, не лишає роботу.

«Я з Василевої Гути. У Чернігові навчалася в училищі при швейній фабриці, потім працювала швачкою на конвеєрі, – говорить Наталія Григорівна. – Потім вийшла заміж, жили з чоловіком у гуртожитку. А коли почули, що в Кувечичах можна влаштуватися на роботу й навіть житло приїжджим дають – поїхали. І так я тут уже 37 років. І ввесь цей час працювала у колгоспі. Років 12 працювала дояркою, а тоді телят доглядала на відгодівлі, потім на відгодівлі биків, а потім у свинарник прийшла працювати, тепер за телицями дивлюся. Я вже на пенсії, але все одно працюю тут. Чоловіка немає, живу з хрещеницею, але вдома сидіти не можу. Подобається мені тут».

1atetdorofЛюбить свою роботу і доярка з 25-річним стажем Тетяна Дорофєєва. Колись, вивчившись на кухаря, попрацювала лише декілька місяців і пішла на ферму. Тяжкий тут труд, але жінка ні про що не шкодує. Кожного ранку о 5-5:30 потрібно прийти на роботу, бо вже о 6 ранку доїння починається. Ім’я кожної своєї підопічної знає і всіх розрізняє, мовляв, корови, як і люди, – всі різні, у кожної свій характер.

«Я з дитинства на фермі – мама тут працювала, тому й мені не раз доводилося бувати, – говорить Тетяна. – Після училища попрацювала трохи в їдальні, а потім на ферму пішла. Подобається мені тут. Робота нелегка, але вже звикла. Всього в мене 33 1agalkoroкорови, і в кожної свій характер, який вони показують по-різному. Найважче з первачками – всякого буває, поки звикне до доїння. Буває, щоб подоїти, треба тримати її, і не одній людині. А коли звикнуть, то самі йдуть, на голос мій озиваються»..

Усе життя віддала роботі спершу в колгоспі, а потім і на фермі телятниця Галина Сироткина. Жінка сама родом з Росії, а приїхала вчитися в Сокиринський технікум на пасічника – дуже любила бджіл. Після навчання приїхала в Кувечичі, де якраз шукали пасічника (в ті часи у Кувечицькому колгоспі була чимала пасіка, – Авт.). Вийшла заміж і лишилася тут.

«Попрацювавши три роки на пасіці, я пішла в декрет, – згадує жінка. – Після розпаду колгоспу і пасіки не стало, тому пішла працювати в господарство. Спочатку в польовій бригаді, а коли діти підросли – на ферму прийшла».

 

Молодим тут раді

 

Мріє Михайло Купрієнко про те, щоб більше молоді йшло працювати в господарство, щоб професія тракториста, доярки, механіка стала шанованою. А зараз просто намагається підтримувати молоді сім’ї, які наважуються лишитися в селі і йдуть працювати в господарство. Перше, чим тут допоможуть, – власний дім. У випадку молодого механізатора Олександра Дідка, саме господарство надало гроші на придбання будинку.

1adidok

«Я вже три роки працюю в «Поліссі» механізатором, – розповідає Олександр Дідок. – Навчався на автослюсаря в Куликівці – дуже подобається мені робота з технікою. Декілька років працював на старому тракторі, але купили новий, і тепер усе добре: тепло, комфортно, як іномарка. Нове є нове! За день на ньому десь 15 гектарів обробляю».

Михайло Михайлович цінує Олександра як сумлінного працівника – мовляв, побільше б такої молоді приходило у господарство!

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Олексія Миколаєнка

Схожі матеріали (за тегом)