|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 4:29 | 03.29.2024

Віктор Труш: «Я дуже хочу, щоб в України не забрали землю!»

Вже понад 25 років у Куликівці діє і щодень розвивається фермерське господарство «Колос». Його керівник і засновник Віктор Труш – досвідчений аграрій, якому не тільки вдається успішно займатися сільським господарством, а й створювати щось своє.

За цей час фермеру вдалося запустити повністю закритий цикл виробництва: від органічних кормів для тварин до ковбасних виробів без будь-яких добавок і ГМО. Професіоналізм, людяність, чесність та любов до рідного краю – основні якості, за якими можна охарактеризувати Віктора Труша. Він усе життя працює в аграрній сфері, знає всі проблеми сільського населення та завжди допомагає людям не словом, а ділом.

 

Віктор Владиславович народився і виріс на Куликівщині, в селі Салтикова Дівиця. Коли розпадалися колгоспи, то він одним із перших в районі заснував приватне фермерське господарство. Починалося все з обробітку 30 гектарів землі. Сьогодні СФГ «Колос» – найбільше фермерське господарство району, в обробітку якого – понад 10 тисяч гектарів землі, де створено понад півтори сотні робочих місць. Спеціалізується на вирощуванні зернових та технічних культур, що дає можливість прогодувати понад 5 тисяч голів ВРХ, а ще – свиней та коней. Кінцевою ж продукцією замкнутого циклу виробництва є ковбасні вироби, копченості та напівфабрикати.

Це господарство сьогодні працює цілий рік, має новітнє обладнання, розвинену інфраструктуру і власну товарну марку. Свіже, натуральне, домашнє, смачне – саме так більшість покупців характеризують м’ясну продукцію СФГ «Колос». Адже свиней годують лише комбікормом, які самі ж і виробляють, без жодних добавок і ГМО. І все задля того, аби їхня продукція була якісною. «Від лану – до столу» – такий девіз господарства. Проте, щоб прийти до цього, подружжю Трушів довелося докласти чимало зусиль.

«Коли ми з дружиною тільки починали займатися фермерством, то посіяли зерно на 30 гектарах і продавали борошно по селах, – згадує Віктор Труш. – Потім завели свиней, хотіли продавати м’ясо, але на початку 90-х були такі часи, що нікому те м’ясо не потрібне було. Навіть м’ясопереробні заводи тоді не брали. І ми почали братися за голову, бо не знали, куди тих свиней подіти. От саме тоді і виникла ідея організувати м’ясопереробку. Так і вчинили, а коли кинулися продавати свою продукцію, то великі супермаркети «руки виламували» – за одну одиницю продукції вони просили великі гроші. Виявилося, що таким невеликим господарствам дуже важко працювати з гіпермаркетами. Тому ми вирішили відкрити свої магазини. Організувати закритий цикл переробки було єдиним вірним рішенням. Адже як у 90-х, так і зараз свинарство було не надто вигідним бізнесом. Ризиків тут дуже багато, тому мало хто з фермерів займається вирощуванням свиней. Адже виростити поросят, навіть у великій кількості – не дуже рентабельна справа. Люди навіть не замислюються, що й удома виростити свиню – збитково».

Не стоїть осторонь фермер і від проблем жителів громади. Допомагає фінансово і завжди бере участь у всіх соціальних проектах. До нього особисто постійно звертаються люди зі своїми проблемами, і завжди знаходять підтримку.

«Ми прекрасно розуміємо, що нині без підтримки не буде й розвитку села, – говорить Віктор Труш. – А це наші працівники, їхні родини. Це наш спільний добробут. Люди до нас приходять з різними проблемами: кому на лікування гроші потрібні, кому ще кудись, то ми намагаємося нікому не відмовляти. Не так давно прийшли жителі одного села неподалік Куликівки і попросили допомогти провести водогін. Наше підприємство повністю профінансувало прокладання водогону до села, а там вже люди самі вели до будинків. І це ж чудово: тепер людям не потрібно переживати, де брати ту воду».

1prokladka

Прокладання водогону

 

Також Віктор Труш вже багато років всіляко допомагає та підтримує фінансово місцеву волейбольну команду, авіамодельний гурток у Горбовому, вихованці якого разом зі своїм керівником створюють різноманітні літальні апарати і перемагають з ними навіть у Всеукраїнських конкурсах, та недільну творчу школу в Салтиковій Дівиці.

«Дітям треба допомагати. Вони у нас молодці, – говорить Віктор Владиславович. – Наші діти настільки творчі, вони живі, вони хочуть щось робити, розвиватися, і мені дуже приємно їм допомагати. У своїй діяльності діти досягли значних успіхів – як волейбольна команда, так і вихованці гуртка та школи. Ми ж не тільки сприяємо у придбанні обладнання, з ремонтами та технікою. Так, наприклад, дітки з Салтикової Дівиці кожного року відпочивають, їздять на різні екскурсії».

 

– Ви як людина, яка все життя працює на землі, як розцінюєте державну політику у своїй сфері протягом останніх десятиліть?

 

– На жаль, це політика знищення села. Спочатку розвалилися колгоспи, потім закрилися ферми, потім, клуби, бібліотеки, школи... Роботи немає, і молодь виїжджає з села. От і вся політика. Я вважаю, що держава сьогодні повинна підтримувати не холдинги, а малого та середнього товаровиробника. Адже село можна відродити, лише створюючи робочі місця, а це сьогодні вдається саме за рахунок фермерських господарств. Особисто я вважаю: людям потрібно давати змогу розвиватися, і якщо людина створить хоча б одне робоче місце, хоча б тільки для себе, це вже дорогого варте. Тому допомагаю тим, хто хоче відкрити свою справу. Я вважаю, що нам не завжди треба нарікати на Київ, Президента, Уряд, – а тут, на місцях, робити своє життя кращим. Створювати кооперативи, фермерські господарства. Сьогодні нам треба думати про те, щоб молоді люди не виїздили за кордон, а для цього їм необхідна робота і гідна зарплата.

 

– Нині точаться гарячі дискусії щодо того, яким має бути ринок землі в Україні. Ви – людина, яка бачить ситуацію не зі столичних кабінетів, а працюючи безпосередньо на землі. Яка Ваша позиція?

 

– Ринок землі в Україні, безумовно, потрібний, але не в тому форматі, в якому його зараз пропонують. Земля, безумовно, повинна продаватися, але купувати її мають тільки громади, і ніхто більше! Людина повинна мати право продати свою землю, бо без цього права виходить, що це не її приватна власність. Захоче людина продати свій пай – ну немає питань, прийде в громаду і продасть у будь-який час. А фермер братиме землю в оренду в громаді. Від цього і людина виграє, і громада, бо не секрет, що значну частку в бюджеті громад займають саме кошти за землю. І якщо право на купівлю земель матимуть лише громади – земля залишиться українською! Вона залишиться у людей. Я вважаю, що це – найвірніший варіант, адже ніхто краще громад не знатиме, як правильно розпорядитися своєю землею. Інше питання – звідки їм узяти кошти на це. Єдиний варіант – держава має давати громадам кредит. Також потрібно грамотно прописати законодавчу базу, інакше правила гри диктуватимуть агрохолдинги. Малий же фермер не зможе конкурувати з великими підприємствами, тому треба думати в першу чергу про невеликі фермерські господарства, які працюють на місцях. Адже агрохолдингам села не потрібні, їм краще, щоб сіл не було. Та що ж то за країна без села?! Без села немає України, бо все народжується з села! Я дуже хочу, щоб в України не забрали її землю. А з тим варіантом ринку землі, який нам сьогодні пропонують, саме це може статися. Великим фірмам до нашої Куликівщини діла не буде. Навіщо їм той люд з їхніми проблемами чи ті села? Вони вночі приїхали, виорали, засіяли – і до осені тут нікого не видно. Восени врожай зібрали – і все… до весни тиша. Інша річ, місцеві фермери – вони завжди на місці і завжди допомагають. Дороги почистити від снігу, сіно перевезти, городи виорати, з ремонтами в школах, клубах, садках допомогти...

Ми знаємо приклади, коли на початку 90-х років великі підприємства перетворювалися на акціонерні товариства. На руках у людей з'явилася нова «валюта» – майновий сертифікат-«ваучер». За нього можна було придбати акції чи приватизувати майно державної власності в Україні. Та тоді весь народ обдурили, а виграли лише наближені до влади. І я не хочу, щоб так сталося з землею».

 

– Сьогодні Україна вступила в завершальну фазу децентралізації. Як Ви оцінюєте процес створення об’єднаних територіальних громад в нашій області? І що дало об’єднання для Куликівської громади?

 

– Децентралізація – це та реформа, яка дозволяє селам не занепадати, дає можливість людям на місцях самим вирішувати, як розвивати свою територію. Адже до цього вирішували ті, хто найчастіше й не був у тому селі. Я знаю усі ОТГ, які на сьогодні створено на Чернігівщині, і думаю, більшість відчули переваги об’єднання.

Конкретно наша Куликівська ОТГ за три роки свого існування зробила дуже багато чого. По суті – за три роки тут зробилося набагато більше, ніж за останні 20 років. По селах провели освітлення, поробили свердловини, зробили чимало ремонтів по закладах освіти, культури і медицини. У селах почали робитися дороги. Нам вдалося залучити чимало коштів на грантові проекти. Сьогодні Куликівська ОТГ – серед лідерів у різних рейтингах розвитку ОТГ по країні. І в цій справі багато залежить і від депутатів, обраних у громаді. Вони повинні керуватися не власними амбіціями, політичними уподобаннями чи бізнесовими планами, а інтересами людей! Саме такі депутати в нашій громаді.

Звичайно, нам дуже важко конкурувати з тими громадами, в яких є великі заводи і фабрики. Адже, по суті, найбільший платник податків громади – це наше фермерське господарство. Та навіть без заводів і фабрик наша громада працює, і багато чого у нас виходить. Раніше ж як було: в адміністрації сиділи люди, які думали, що буде зроблено в тому чи іншому селі. Зараз же все по-іншому, люди самі мають право вирішувати, що їм треба робити в своєму населеному пункті. Все це діє просто. На зборах села голова каже, мовляв, у вас є стільки-то коштів, що будемо робити? І люди пропонують. Ніколи село не планувало, що воно робитиме в себе. Також плюс в тому, що зараз люди можуть до копієчки подивитися, скільки і на що громада витратила грошей. Я думаю, децентралізація – це великий плюс в першу чергу для розвитку в селах. Єдине питання – що все скидається зараз на громаду. Відтак усі зароблені гроші на свій розвиток вона має витрачати на утримання, наприклад, тих-таки ФАПів у селах, шкіл, а це немалі гроші, і держава має в цьому допомагати».

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора та Олексія Миколаєнка

Схожі матеріали (за тегом)