Цифра може бути значно більшою, адже ці обрахунки випливають лише з наявних виробничих потужностей двох останніх торфозаводів, які ще не встигли знищити. Виходячи з обрахунків економіста та інвестиційного експерта Валерія Марченка, за умови наявності державних програм та підтримки на регіональному рівні цей вид корисних копалин може принести не лише економічну стабільність в регіон, але й дати значний поштовх для економічного зростання.

Керівництво ОДА не приховує намірів продати торфозаводи

Наявні реалії та перспективи торф'яної промисловості в Чернігівській області не викликають оптимізму. Два останні торфозаводи фактично кинуті напризволяще владою краю, а високі чини в Міненерго те і діло, що намагаються зробити все для того, щоб остаточно передати галузь у чиїсь «волохаті» руки. Звісно, у торфовидобувників була надія на нову владу, одначе вона швидко вивітрилась – спочатку після призначення міністерством так званого «кризового менеджера», завданням якого є підготовка заводів до приватизації, та кількох безрезультатних зустрічей з новоспеченим головою Чернігівської ОДА.

Втім, треба бути послідовним – процес знищення вітчизняної торфогалузі триває не рік і не п’ять. Що говорити: найпотужніший і найбільший за потенціалом в Європі Замглайський торфозавод, до якого було прив’язане ціле шахтарське містечко, свого часу знищили і порізали на металобрухт, пробиваючи дорогу на ТЕЦ ахметівському коксу.

Бункери забиті під зав’язку

Із п’яти торфозаводів, які за радянських часів успішно діяли на Чернігівщині, на плаву залишилося всього два – Ірванцівський (село Кути Другі Семенівського району) та Смолинський (село Смолин Чернігівського району). Ситуація на підприємствах – відома: вони в стадії перманентної боротьби з керівництвом ДП «Чернігівторф» та Урядом. Ще наприкінці березня колективи заводів запропонували голові ОДА Андрію Прокопенку кандидатуру людини, яка на їх думку, здатна вивести галузь з кризи – це чернігівський економіст та інвестиційний експерт Валерій Марченко. Листи на його підтримку на адресу першої людини в області торфовидобуваники відправляли неодноразово, а буквально місяць тому голова ОДА все ж зустрівся з паном Марченком. Зустрівся – і на тому мовчанка! Та все ж Андрій Прокопенко не зміг уникнути незручної відповіді, і, коли двома тижнями пізніше під стінами ОДА мітингували шахтарі Смолина, Прокопенко кинув їм, мовляв, Валерій Марченко не справив на нього враження. По цьому голова ОДА пообіцяв подзвонити профільному міністру Ользі Буславець та повідомити торфовидобувникам про результат розмови. Пішов четвертий тиждень, як Прокопенко дзвонить міністру.

Про саму ж зустріч із шахтарями, яка тривала понад годину, пан Прокопенко сказав доволі розмито та узагальнено: «Конфлікт між заводами та «Чернігівторфом» продовжується. Розв’язати його слід на рівні Міністерства енергетики та Фонду державного майна. У будь-якому випадку підприємства не повинні припиняти роботу у розпал сезону. Адже від цього залежить не лише їхня успішна подальша робота та добробут працівників, а й готовність деяких закладів соціальної сфери до опалювального сезону».

А от його перший заступник, львів’янин Віталій Загайний був більш відвертим щодо намірів влади.

«Зустріч із представниками державного підприємства «Чернігівторф» з приводу конфлікту між працівниками торфозаводів та керівництва ДП лише посилила переконання у правильності думки про планову приватизацію більшості держпідприємств країни. Стисло ситуацію в ДП можна описати таким правилом: «Прибутки приватизуємо, борги – націоналізуємо». В результаті чого роль місцевих та державного бюджетів зводиться до погашення боргів горе-підприємств перед працівниками та фондами. Тому я вітаю зусилля Фонду держмайна у цьому напрямку», – написав він.

Простіше кажучи, Загайний не приховує намірів сприяти продажу всього державного, і принаймні на його як чиновника допомогу щодо збереження підприємств у народній власності розраховувати не варто.

Проблема – в головах

А от економіст та інвестиційний експерт Валерій Марченко, який «не справив враження» на голову Чернігівської облдержадміністрації, дотримується категорично іншої думки, відмінної від позиції державних службовців.

«Свого часу я був категорично налаштований проти частки держави в управлінні. Ми продавали, як кажуть, з молотка такі економічні гіганти, як «Хімволокно», «Шерстяна фабрика», «Радіозавод», столичний «Клазар», і сьогодні можна впевнено сказати, що їхній продаж був стратегічною помилкою – держава позбулась діючих активів, а люди втратили робочі місця, – говорить економіст. – Що стосується торфогалузі, то в ній я бачу величезний потенціал. На сьогодні два торфозаводи – це все ще діючі й економічно активні підприємства з високопрофесійними колективами. Проектні потужності кожного підприємства становлять приблизно 60 тисяч тонн видобутку та переробки торфу на рік. З них 40 тисяч тонн може йти на виробництво паливних брикетів, а 20 тисяч – на виробництво пиловидного торфу, – пояснює Валерій Марченко. – Та головний потенціал підприємств – це випуск непаливних видів продукції, а саме: органічні і органічно-мінеральні добрива, удобрювальні суміші, біостимулятори, ростові речовини і кормові добавки, сорбційні матеріали для поглинання шкідливих і токсичних речовин, в тому числі важких металів і радіонуклідів, торфолужні реагенти для бурових робіт і виробництва будівельних матеріалів, лікарські засоби, побутова хімія і інші продукти, які вже виробляються в світі з торфу».

Економічний експерт порахував: сумарна виробнича потужність торфозаводів дорівнює 120 тисячам тонн готової продукції.

«У цінах 2020-го року це становить близько 150 мільйонів гривень, – пояснює Валерій Марченко. – А це – робочі місця, гідні заробітні плати, значні надходження до бюджету, погашення старих заборгованостей, реконструкція і модернізація виробництва, рішення низки соціально-економічних питань на рівні ОТГ і так далі».

Як один із прикладів успішності торфогалузі Валерій Марченко наводить Білорусь.

«Згідно з розрахунками фахівців НАН Білорусі, функціонування виробництва, націленого на комплексне освоєння ресурсу, при річному видобутку торфу від 64 до 100 тисяч тонн потребує 7,7-14,7 мільйонів доларів експлуатаційних, – пояснює економіст. – При цьому таке підприємство зможе щорічно генерувати 17,8-27,7 мільйонів доларів чистої виручки. Гадаю, це – доволі непогані цифри для нашої області».

Здавалося б, що для адептів ультраліберальної думки, як то державний службовець Віталій Загайний, є дикістю те, що державні (!) підприємства в Білорусі – успішні! Але це справді так! І все це можливе в Україні за умови наявності ефективного менеджменту та бажання влади, адже насправді за наявності попиту вирішення проблеми рентабельності лежить у кадровій площині. Її, площину, обласна влада вперто не хоче бачити й продовжує мусолити тему багаторічних боргів.

Борги – це фікція!

Один із найкращих в області юристів у галузі трудового права та представник Всеукраїнської профспілки «Трудящі» Олександр Кухарук називає боргову тему маніпулятивною.

«Говорять про цифру в 34 мільйони гривень боргу. Однак, як показала остання аудиторська перевірка Північного офісу Держаудитслужби, ці борги здебільшого є фіктивними, 75% з яких – це пеня, штрафи, борги по ПДВ і ЄСВ, ПДФО тощо. Важко повірити, але – факт: держпідприємство не має жодної заборгованості перед господарюючими суб’єктами, – наголошує юрист. – Реальними боргами, які доведеться сплатити, є борги перед пенсійним фондом, військовий збір, земельний податок – на загальну суму не більше 3,5 мільйона гривень. Решта – маніпуляції! Половину цих боргів мали списати ще у 2012-му році, бо на більшості підприємств енергетичної сфери їх вже давно посписували, а тут тримають для конкретної мети. Більше того – ДП «Чернігівторф» є працюючим і бюджетоутворюючим підприємством, яке щороку сплачує близько 15 мільйонів гривень зарплат та податків».

І економіст Валерій Марченко, і юрист Олександр Кухарук одностайні у твердженні, що галузь є рентабельною, однак її свідомо намагаються знищити, щоб потім передати у приватні руки.

«Усі так звані проблемні питання можна вирішити. Це реально! Головне – обласна влада повинна усвідомити важливість енергетичної незалежності області зокрема і країни в цілому. Галузь рентабельна, попит на продукцію стабільний, Чернігівщина може мати непогані надходження. Однак, як бачимо, підприємство йде на знищення! Ніякого інвестора тут не буде. Будуть руїни та мінус в бюджеті», – резюмував Валерій Марченко.

«До цього часу нам ніхто не повідомив про результати перемовин із міністром, – коментує ситуацію голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. – Нам вдалося відстояти власні рахунки, і торфозаводи все ще тримаються на плаву, однак кадрова проблема залишається гострою. Ми запустили і не дали його порізати на брухт Смолинський торфозавод ще у 2015-му році, не дамо цього зробити і зараз».

Довідка

Призначений профільним міністерством виконувач обов’язків директора ДП «Чернігівторф» Слуценко Петро Олексійович раніше не працював і не мав досвіду роботи в торфогалузі. Він числився власником низки приватних підприємств. Зокрема таких, як ТОВ «УКРАЇНСЬКА МЕТАЛЕВА ГРУПА» (основний вид економічної діяльності (КВЕД) – оптова торгівля металами та металевими рудами, неспеціалізована оптова торгівля), співзасновник ТОВ «БСТМ ХОЛДІНГ ГРУП» (розмір статутного внеску – 2 мільйони 383 тисячі 488 гривень, основний вид економічної діяльності (КВЕД) – діяльність холдингових компаній), ТОВ «НОРТ ВУД» (діяльність із підтримання театральних і концертних заходів) – компанія в стані припинення, згадується у двох кримінальних справах.

У 2019 році Петро Слуценко задекларував грошові активи у розмірі, 150 тисяч гривень та 200 тисяч доларів США.

За даними податкової за ТОВ «УКРАЇНСЬКА МЕТАЛЕВА ГРУПА» станом на 01.01.2020 року розмір податкового боргу складав 2.27457 тисяч гривень в державний бюджет та менше однієї тисячі гривень – у місцевий.

 Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора