|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 22:50 | 06.05.2020

Компактний Славутич зможе жити і без Чорнобиля Компактний Славутич зможе жити і без Чорнобиля

Місто-фантом: приєднати не можна залишити

Розмови про приєднання Славутича до Чернігівської області ходять давно, однак тільки наприкінці минулого року лобістам об’єднання вдалося винести це питання на рівень Міністерства розвитку громад та територій України.

На початку року публічно заговорив про приєднання і голова Чернігівської ОДА Андрій Прокопенко. Він назвав Славутич прибутковою територією і пообіцяв зробити все, що від нього залежить, аби місто опинилося на адмінкарті Чернігівщини вже до кінця поточного року. Втім, у питанні приєднання Славутича є кілька вагомих «але», і пов’язані вони в першу чергу не так з бажанням-небажанням людей, адміністративними чи законодавчими процедурами, як з економікою.

 

Виконком себе не ображає

 

З точки зору політології, мабуть, не зовсім вірним буде визначення 25-тисячного містечка Славутич як анклаву – території, яка не має спільних меж із своєю материнською частиною. Зважаючи на те, що Славутич все-таки є українським містом, який перебуває під юрисдикцією Київщини, але розташований на території Чернігівщини, правильніше буде визначити йому статус міста-фантома. Фактично Славутич є продовженням ураженої мирним атомом Прип’яті, що підпорядковувалася Київщині. Зрештою, це – місто атомників, яке, до слова, є ще й наймолодшим в Україні. Очевидно, що історично виправданим стало б повернення цієї території на карту Чернігово-Сіверського Полісся, проте чи не стане це «перспективне» місто додатковим тягарем для і так дотаційної області? А така перспектива є цілком реальною, адже Чорнобильська АЕС є головним бюджетоутворюючим підприємством Славутича. Нещодавно його міський голова Юрій Фомічев в інтерв’ю одному з чернігівських видань зізнався, що найбільшим ризиком для міста є переведення податків ЧАЕС, котра формує 40% бюджету міста, з Славутича до Києва. І великий претендент на це – Іванківський район Київщини. Здавалося б, аргумент для «міста-острова» залишатись з Києвом є більш ніж вагомим, однак мінімізувати втрати насправді можна за рахунок ефективного управління. І це – цілком реально.

doxody

Доходи Славутича з власними надходженнями, дотаціями та субвенціями

 

Бюджет Славутича у 2020 році склав близько 300 мільйонів гривень. Сума – з урахуванням дотацій та субвенцій, які місто має отримати. Близько 70 мільйонів гривень із згаданої суми – це надходження від ПДФО (податок із доходу фізичних осіб) від Чорнобиля. Якщо припустити, що Славутич доєднають до Чернігівської області, а податки із станції переведуть в Іванків, то згадані 70 мільйонів гривень треба буде чимось замінити. І це – реально. З того, що, як кажуть, лежить на поверхні, впадає в око утримання адміністративного апарату. На сайті міської ради у відкритому доступі розміщено «Бюджетну програму на 2020 рік». Згідно з нею, у поточному році тільки на виконавчий комітет Славутицької міської ради закладено фінансування у розмірі 20 мільйонів 180 тисяч гривень, для утримання чиновників це, напевно, один з найбільших показників на душу населення. Ці гроші підуть на утримання 86 штатних одиниць.

 

utrymanka

Понад 20 мільйонів - тільки на утримання виконкому

 

В середньому Славутичу утримання одного чиновника міського виконкому обходиться у 234 тисячі 652 гривні. Якщо поділити цю суму на 12 місяців, то середньомісячне утримання чиновника міської ради складає 19 тисяч 554 гривні. Це з урахуванням того, що приблизно 2,5% від суми на утримання виконкому одноосібно «з’їдає» міський голова Славутича Юрій Фомічев, котрий у 2018 році задекларував річну зарплату в розмірі 524 тисячі 220 гривень. Відтак одна лише зарплата, що, звісно ж, не відображає повної картини утримання міського голови, обходиться місту щомісяця у 43,6 тисяч гривень.

 

Неефективна «соціалка»

 

Але згадані вище витрати є мінімальними порівняно з тим, скільки місто витрачає на освіту, культуру та спорт.

Почнемо з освіти. У Славутичі діє 4 школи та один ліцей, але заповнені вони лише наполовину. Те ж саме стосується дитячих садочків, яких у місті аж сім. Якщо врахувати те, що найбільшу частину власних надходжень Славутич витрачає саме на освіту, а це – 120 мільйонів гривень, то, оптимізувавши навчальні заклади до логічної кількості (залишивши 2 школи і ліцей та 5 дитсадочків), бюджет заощадив би щонайменше 40 мільйонів гривень. Це дорівнює 60% надходжень від Чорнобильської АЕС!

Культура та спорт також влітають «місту-острову» в чималу копійку. Суми – пристойні: близько 20 мільйонів гривень на культуру та 15 мільйонів гривень на спорт. У тому, що ці гроші використовуються неефективно немає жодних сумнівів, оскільки, порівнюючи 20-тисячний Славутич із удвічі більшим Ірпенем, статті витрат на культуру та спорт останнього є удвічі меншим за славутицькі, при цьому якість – вища. У даному випадку місто-фантом можна було б порівняти з маленьким радянським союзом, де все було безкоштовним, доступним, гроші лились рікою, а за людей думали. Славутич дійсно схожий на СРСР неефективною системою управління і помітно програє йому тарифною політикою. Ситуація у житлово-комунальному господарстві – яскраве тому підтвердження.

 

Чиновникам – гроші, городянам – борги

 

Останні кілька років в Управлінні житлово-комунального господарства можна спостерігати незрозуміле зростання боргів. Причому йдеться про десятки мільйонів гривень. Так, тільки за 2019 рік УЖКГ Славутича заборгувало перед НАК «Нафтогаз» 47 (!) мільйонів гривень. Розраховуватись із монополістом міська рада вирішила за рахунок городян, заговоривши про збільшення тарифу на тепло на 20-35%. Разом із тим виконком впритул не бачить неефективної роботи комунальників, і вирішує заохотити боржника додатковими 10 мільйонами гривень, які підуть на збільшення зарплат. Один лише фонд зарплати згаданої комунальної установи становить 40 мільйонів гривень. Такий тягар для міста – це результат розподілу колись єдиної структури на 5 структурних підрозділів (водоканал, теплові мережі, електромережі, дорожньо-експлуатаційне управління та, власне, УЖКГ). В кожній із них є свої директори, заступники, кадровики, бухгалтерія з доволі пристойними зарплатами. До того ж місто Славутич має одні з найбільших комунальних тарифів. Та попри це, місто застрягло в борговій ямі. Так, станом на 1 січня 2020 року загальний борг Славутича перед різними комерційними структурами та фіскальною службою склав 191 мільйон 812 тисяч гривень (!), причому найбільший борг – перед НАК «Нафтогаз України» – 124 мільйони 619 тисяч гривень. З кожним роком ці борги тільки зростають. Частина грошей просто зникає у невідомому напрямку (у опалювальний період 2018/2019, згідно стану розрахунків населення, бюджетних установ та інших споживачів, сформувалася заборгованість у розмірі 12 мільйонів 830 тисяч гривень, в той же час заборгованість КП УЖКГ перед НАК «Нафтогаз» зросла в 4 рази…)

dani

Відтак, поверхнево проаналізувавши фінансовий стан речей у Славутичі, стає очевидним факт неефективного управління та розподілу коштів. Однозначно, місто не стане тягарем для Чернігівщини навіть у випадку «відходу» основного платника податків – ЧАЕС, але за умови, що чиновники повернуться обличчям до городян та навчаться ефективно керувати увіреною їм територією.

 

Віталій НАЗАРЕНКО

Схожі матеріали (за тегом)