|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 15:03 | 05.26.2020

Віктор Труш: «Для людей – як для себе»

Віктор Труш: «Для людей – як для себе»

Віктор Труш – куликівський фермер, якому не тільки вдається успішно займатися сільським господарством, а й створювати щось своє.

Він з родиною вже понад 25 років вирощує свиней. За цей час фермеру вдалося створити повністю закритий цикл виробництва від органічного корму до ковбасних виробів без будь-яких добавок і ГМО. Свіже, натуральне, домашнє, смачне – саме так більшість покупців характеризують м’ясну продукцію СФГ «Колос». І по-іншому бути не може, бо свиней тут годують кормом, який вирощують і виробляють самі. І все задля того, аби їхня продукція була якісною.

 

Сільськогосподарське фермерське господарство «Колос» було засноване Віктором та Надією Труш в 1993 році. Починалося все з обробітку 30 гектарів землі, нині ж ця цифра виросла до 10 тисяч гектарів і понад півтори сотні робочих місць. Це господарство сьогодні працює цілий рік, має новітнє обладнання, розвинену інфраструктуру і власну товарну марку. Проте, щоб прийти до цього, подружжю Трушів довелося докласти чимало зусиль.

«Коли ми з дружиною тільки починали займатися фермерством, то посіяли зерно на 30 гектарах і продавали борошно по селах, – згадує Віктор Труш. – Потім завели свиней, хотіли продавати м'ясо, але на початку 90-х були такі часи, що нікому те м'ясо не потрібне було. Навіть м’ясопереробні заводи тоді не брали. І ми не знали, куди тих свиней подіти. От саме тоді і виникла ідея організувати м’ясопереробку. Так і вчинили, а коли кинулися продавати свою продукцію, то великі супермаркети «руки виламували» – за одну одиницю продукції вони просили великі гроші. Виявилося, що таким невеликим господарствам дуже важко працювати з великими гіпермаркетами. Тому ми вирішили відкрити свої магазини».

oksana

Донька Оксана працює з батьком

 

Організувати закритий цикл переробки було вірним рішенням. Адже як у 90-х, так і зараз свинарство було не надто вигідним бізнесом. Ризиків тут дуже багато, тому мало хто з фермерів займається вирощуванням свиней.

«Свинарство вигідне, коди організований закритий цикл виробництва, по-іншому – ні, – говорить фермер. – Адже виростити поросят, навіть у великій їх кількості, не дуже рентабельна справа. Люди навіть не замислюються, що й удома виростити свиню – збитково».

 

Від поля до столу

 

«У нас є земля, на якій ми вирощуємо зерно, є свій завод, де ми робимо комбікорми, є свинокомплекс, де вирощуємо свиней, – розповідає Віктор Владиславович. – Коли ти сам вигодовуєш тварин, то точно знаєш, що ти їм дав. Простий приклад – курка. З якої суп смачніший: з магазинної чи з домашньої? Так само і з сировиною для ковбас. Ми спробували якось купувати м'ясо в інших фермерських господарствах, і відразу якість ковбаси погіршилася. І через те ми вирішили використовувати лише своє м'ясо. Адже годуємо свиней лише комбікормом, без жодних добавок і ГМО. У нас навіть люди м'ясо додому купують, бо знають, що якісне. Також ми не використовуємо у своїй продукції ніяких домішок. В нашій ковбасі немає жодних добавок, в ній 90-100% м’яса. Щоб ви розуміли, в моїй сім’ї є один закон: продукцію не беремо з заводу, ми беремо з магазину. Адже я роблю ковбасу для себе».

 

І ходові ковбаси, і м’ясні делікатеси

 

Всього на підприємстві випускають понад 130 різновидів ковбасних виробів. Є популярні сорти ковбас, а є й дійсно рідкісні делікатеси, як-от парні сосиски.

kovbasa

«Ми випускаємо дуже великий асортимент продуктів, – говорить фермер. – Розуміємо, що це надто багато, але не можемо жоден сорт викинути, бо люди просять залишити. Буває, одну ковбасу замовляють всього 15-20 кілограмів, це дуже малі об’єми. Проте ми робимо, що і є плюсом такого невеликого цеху, як наш, ми можемо виготовляти продукцію в будь-яких об’ємах. Ми виготовляємо навіть парні сардельки. Їх роблять з м’яса максимум за дві години після того, як зарізали свиню. І такі делікатеси можуть робити лише маленькі підприємства. Ми завжди плануємося. Тобто, якщо ми запланували продати на 5-10% більше готової продукції, значить на ці відсотки ми збільшуємо поголів’я свиней, більше готуємо кормів».

 

Свиней немає, а податки вимагають

 

У 2017 році на СФГ «Колос» сталася дуже сумна подія: у свиней виявили «африканську чуму». Тоді підприємству довелося самостійно спалити понад 4 тисячі тварин, збитки перевищили 17 мільйонів гривень. За це підприємство не тільки не отримало компенсації від держави, але з нього ще й вимагають сплатити податки за спалених свиней.

«Важко мені про таке балакати, – говорить Віктор Владиславович. – Тоді ми спалили 4300 свиней. Спалили за свій кошт. Держава нам не вернула ні копійки. Більше того, ми й досі судимося з податковою інспекцією через те, що вона на ці 4300 спалених свиней нарахувала нам майже 700 тисяч, бо ми не сплатили за них податок. Отака допомога нашої держави. Чума – це ж питання не господарства, це питання держави. От у поляків, до прикладу, якщо захворіли свині, відразу викликають державного представника. Він приїхав, акт склав – і людині виплатили гроші. І кожен господар знає, що йому гроші повернуть, а у нас що? Я, тоді знаєте, дуже боявся, що спалять свиней не лише в моєму комплексі, але і по всій Куликівщині, та, слава Богу, обійшлося».

Після цього випадку на підприємстві значно підвищили рівень безпеки – навіть працівники не мають права вдома тримати свиней.

«Ми зараз повністю перейшли на євроутримання. Поросята ізольовані і скрізь стоять камери, – розповідає фермер. – Працівники мають два види одягу: в синьому ходять по вулиці, а в сарай – тільки в червоному. І якщо людина вийшла на вулицю в червоному, то ми зразу ж бачимо. Друге – люди, які працюють на свинокомплексі, не тримають вдома свиней. Ми їм даємо свиню, яку вони можуть зарізати тут чи вдома, чи м’ясом можуть взяти. Хто хоче, може отримати грошову компенсацію».

 

Підробок багато

 

За роки існування м’ясна продукція СФГ «Колос» здобула бездоганну репутацію. Адже всі покупці знають, що це гарантія якісної продукції. Знають про це і любителі легких грошей. Не раз знаходилися «підприємці», які під брендом куликівських м’ясних смаколиків продавали людям чистий фальсифікат.

«Ми плануємо, щоб наша продуктова марка продавалася лише в наших магазинах, бо часто нас підробляють, – продовжує фермер. – Була ковбаса від фермера, стало багато ковбас від фермера. Зробили «Куликівські ковбаси». Ви думаєте щось помінялося? Абсолютно нічого. От приходжу, бачу що явно не моя ковбаса, але продають під нашим брендом. Був випадок у Києві, коли якась невелика фірма почала під нас випускати ковбасу «Московську». Одна різниця, що у нас кліпсують палки, а та була шпагатом перев’язана. Тоді багато було скарг, до нас навіть привозили ту ковбасу. Ми зверталися до різних служб, і підробне виробництво припинило свою роботу. Саме тому ми й хочемо продавати в майбутньому свою продукцію виключно у власних магазинах».

 

Не свинями єдиними

 

Тримають у СФГ «Колос» і велику рогату худобу. Щоправда, то справа швидше для людей, ніж для прибутку.

«Щоб село жило, потрібні робочі місця, а поле робочих місць не дає, – констатує Віктор Труш. – Адже мені достатньо п’ять-шість чоловік, які оброблятимуть десять тисяч гектарів землі. Робочі місця дає ферма. От заради цих робочих місць для людей ми й тримаємо декілька ферм у Ковчині і Жуківці. По суті, вони не прибуткові, але ж люди працюють».

 

Про децентралізацію

 

На переконання Віктора Труша, децентралізація – це та реформа, яка дозволяє людям на місцях самим вирішувати, як розвивати свою територію. Адже до цього вирішували ті, хтонайчастіше й не був у тому селі.

«Раніше ж як було: в адміністрації сиділи люди, які думали, що буде зроблено в тому чи іншому селі, – говорить Віктор Владиславович. – Зараз же все по-іншому, люди самі мають право вирішувати, що їм треба робити в своєму населеному пункті. Все це діє просто. На зборах села голова каже, мовляв, у вас є стільки-то коштів, що будемо робити? І вже люди пропонують. Ніколи село не планувало, що воно робитиме в себе. Також плюс в тому, що зараз люди можуть до копієчки подивитися, скільки і на що громада витратила грошей. Я думаю, децентралізація – це великий плюс в першу чергу для розвитку в селах. Єдине питання – що все скидається зараз на громаду. Відтак усі зароблені гроші на свій розвиток вона має витрачати на утримання, наприклад, тих-таки ФАПів у селах, де держава вирішила закрити їх. А як можна залишити село без ФАПу? Тому Куликівська громада в тих селах бере ФАПи на повне своє утримання. А це немалі гроші, і держава має в цьому допомагати».

 

Про ринок землі

 

Не може фермер не думати і про запровадження в країни відкритого ринку землі. Сподівається, що у верхівок влади все ж вистачить розуму піти правильним шляхом і не допустити знищення сіл після прийняття земельної реформи.

«При запровадженні ринку землі треба думати в першу чергу про невеликі фермерські господарства, які працюють на місцях. Адже великим агрохолдингам села не потрібні, їм краще, щоб сіл не було. Та що ж то за країна без села?! Без села немає України, бо все народжується з села! – говорить фермер. – Особисто я вважаю, що людина повинна мати право продати свою землю, бо без цього права виходить, що це не її приватна власність. Та купувати землю має мати право лише громада, і ніхто більше. Захоче людина продати свій пай – ну немає питань, прийде в громаду і продасть у будь-який час. А фермер братиме землю в оренду в громаді. Від цього і людина виграє, і громада, бо не секрет, той факт, що значну частку наповненні бюджету громад займають саме кошти за землю. Я вважаю, що це найвірніший варіант. Земля тоді залишиться, по суті, в людей і не розійдеться у власність агрохолдингів і приватних компаній, яким до нашої Куликівщини діла не буде. Навіщо їй той люд з їхніми проблемами чи ті села? Вони вночі приїхали, виорали, засіяли – і до осені тут нікого не видно. Восени врожай зібрали – і все… до весни тиша. Інша річ, місцеві фермери – вони завжди на місці і завжди допомагають. Дороги почистити від снігу, сіно перевезти, городи виорати, з ремонтами в школах, клубах, садках…»

А поряд з великими агрохолдингами, які можуть заволодіти землею в разі запровадження ринку землі, зараз є ще й інша проблема – кадастрова. І її також потрібно вирішити, перш ніж запроваджувати ринок.

«Читаючи багато з історії, можу сказати, що питання з землею ніколи і ніде не вирішувалися без конфліктів, – продовжує Віктор Труш. – І не це не тільки в Україні, а й у всьому світі. От зараз одні хочуть продавати, інші – ні. Та ніхто не говорить про кадастровий план, а там накладок багато. От ми нещодавно кинулися дороги робити по землях, які обробляємо, запросили спеціаліста з кадастру, а там, виявляється, деяких паїв взагалі немає. Тобто на папері вони є, а землі фактично немає. От людина навіть не знає, що в неї немає землі, якщо в неї сертифікат на руках. І таких випадків багато».

В той же час фермер не думає, що з відкриттям ринку землі люди масово кинуться продавати свої паї.

«Ви що думаєте, багато хто захоче продати свою землю? Ні. Я думаю лише ті, кому терміново треба будуть гроші, – на лікування тощо. Та й взагалі, якщо наші люди стануть трохи заможнішими, вони загалі не будуть продавати свої землі», – переконаний фермер.

zelen

Із заступником і практично членом родини Віктором Зеленським

 

Надають житло затребуваним спеціалістам

 

Фермерське господарство забезпечує приїжджих спеціалістів житлом. Вже понад півтора десятки сімей відсвяткувати новосілля.

«Сьогодні знайти гарного вузькопрофільного спеціаліста не так-то й легко. Тому тим працівникам, котрі готові приїхати до нас на роботу, надаємо житло, – говорить фермер. – Купуємо хату в селі, і людина працює у нас і живе у власному будинку. Після 15 років житло переходить їй у власність. Також вчимо молодь, щоб потім верталися працювати до нас на підприємство. Платимо їм стипендію. Вертаються до нас – даємо хату. Та, на жаль, одиниці лишаються. Молодь тягнеться в місто».

 

Допомога людям – у першу чергу

 

Не стоїть осторонь фермер і від проблем жителів громади. Допомагає фінансово, бере участь у всіх соціальних проектах. Звертаються і люди зі своїми проблемами, і завжди знаходять підтримку.

«Ми прекрасно розуміємо, що нині без нашої допомоги не буде й розвитку села, – говорить Віктор Труш. – А це наші працівники, їх родини. Це наш спільний добробут».

Особливу вагу приділяє підприємство саме розвитку молоді. Вже тривалий час підтримуємо фінансово місцеву волейбольну команду та авіамодельний гурток, вихованці якого разом зі своїм керівником створюють різноманітні літальні проекти і перемагають з ними навіть у Всеукраїнських конкурсах.

nagorody

Нагороди волейбольної команди, яку фінансово підтримує "Колос"

 

«У своїй діяльності діти досягли значних успіхів,– говорить Віктор Владиславович. – І мені приємно, що наше підприємство бере в цьому учать. Ось зараз вони просять допомогти в придбанні обладнання для робототехніки. Ну куди діватися – будемо сприяти».

 

Мрії про мир та добробут

 

Наостанок ми поцікавилися, про що мріє фермер Віктор Труш, і отримали миттєву відповідь: «Про мир!».

«Мрію про мир. Це – головне для мене, для моїх дітей, онуків і для всіх українців, – сказав Віктор Владиславович. – А ще хочеться, щоб наші люди навчилися поважати одне одного. Щоб більше посміхалися. Адже ми живемо в найкращому місці на землі. Кращого клімату, ніж у нас, немає, земель кращих – немає, природи кращої – немає. Тож і всім нам, українцям, треба ставати кращими. Не чекати, що хтось прийде і все зробить для нас, а починати з себе».

hram

Храм збудовано за покровительства родини Трушів

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора та Олексія Миколаєнка

Схожі матеріали (за тегом)