|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 18:36 | 07.25.2024

Головний аргумент для продажного правосуддя

Головний аргумент для продажного правосуддя

(Уривок з третьої книги «Безбатченки» Григорія Войтка)

Зустрітися за містом у скромному лісовому будиночку без чужих очей і вух запропонувала колега й подруга Віра, перевірена на надійність багатьма роками спільної судової практики. Про що поведуть таємну мову, не обмовилась жодним словом, але Інга здогадувалася й без зайвих пояснень: як «законно» прийняти ухвалу про закриття справи у зв’язку з порушенням строків досудового розслідування.

Вона розуміла, що ухвала занадто «слизька», ще й головуючий їхньої судової трійки свою лінію гне: почав вирок писати підсудним, справу яких «законно» тягнули протягом майже восьми років. Подумала про це, і тут же відчула, як гнів на старого колегу підступає їй до горла, але більше затривожилася за свої гарні очі, що на заздрість подругам ще б’ють блакиттю, а щойно, не з доброго дива, на них нахлинуло якесь щипуче потемніння з блисками, ніби хтось її по потилиці стукнув. Неприємно й моторошно стало на душі. Мабуть, тривожними думками настільки порушені нерви, що так глибоко пронизали все тіло й до очей дістали? Невже саме з них почнуть робити перші ранні кроки ознаки старості?

Згадала свою повногруду і з широкими стегнами подругу Віру, яка на її очах набирала пишні форми своєї колись тендітної, ніби виточеної фігури. Тепер навіть гарне, ще досить моложаве її кругле личко не здатне приховати жіночу перезрілість. Подруга, буває, заздрить їй, молодшій не за віком, а за фігурою, тепер же і вона почула перший дзвіночок, що може виявитись навіть більш тривожним, ніж той, що непокоїть Віру. Подруга вже звикла до свого пишного стану, сказала якось, що то так розкохалась, розповніла щасливим заміжжям. Намагалася щиро це казати, от тільки про щасливе заміжжя якось проковтнула головне слово.

За невеселими роздумами незчулася, як додому підкотила автівкою. Чоловікового джипа ще не було, та вона й не збиралася брати його на зустріч з подругою, заїхала додому, щоб перевдягнутися в спортивний костюм, адже не на вечірку їхала, а в ліс – може, й побродять трохи. Оглянула себе в дзеркало… Де й тривожний неспокій поділа: подрузі ще є чому заздрити.

На місце зустрічі приїхали хвилина в хвилину. Віру привіз чоловік Євген, після аварії подруга дуже рідко сідає за кермо. Але в будиночок він не зайшов, сказав, що хоче подихати свіжим лісовим повітрям, заодно прослідкує, чи ніхто зі сторонніх не з’явиться тут.

У будиночку подружки обнялися і без жодного слова розсілися у зручних кріслах. Можна б і перепочити, передусім ногам, день був навантажений на них. Та Віра за хвилину піднялася і дістала із сумочки чималенький пакуночок, подала його Інзі:

– Тут триста тисяч зелених, така сума і в мене. Це – аванс. Доплату передасть, коли приймемо ухвалу про закриття справи. Як зайти в електронний реєстр, щоб зареєструвати ухвалу без нашого старого бовдура, я вже знаю.

– Народний обранець сам віддав тобі валюту, чи кимось передав? – запитала Інга.

– Сам і без свідків. І він, і я перевірили спеціальними приладами відсутність прослуховування на великій відстані від місця зустрічі. Цією надійною електронікою мене забезпечив чоловік. Він і зараз перевіряє простір навколо будиночка.

У Інги відлягло від серця, де й подівся з очей туман, що знову занепокоїв. Але тривожний сигнал не відступив. Тож рішення прийняла без вагання: треба звернутися до окуліста, у подруги є знайомий класний фахівець.

– Ти ніколи не скаржилася на очі, – здивовано допитувалася Інга у Віри, коли та завела мову про знайомого окуліста. – Ні, я йому зателефоную, організую зустріч з ним, але, може, ти перебільшуєш свою тривогу?

– За день двічі відчула потемніння в очах, це що – не серйозний сигнал?

– Переконала, з цим не жартують. Тільки виїдемо з лісу, відразу ж і зателефоную Яші.

Ліс покидали, не поспішаючи, ніби востаннє дихали його цілющим повітрям, настояним на вічнозелених деревах і великому різнотрав’ї. Легені легко звільнялися від залишків парів смердючого розм’яклого на сонці асфальту, проганяючи крізь свої «міхи» повітряні природні ліки. Якби не ця зустріч, невідомо, коли б вибралися до лісу. Обидві родини проживають у дачних елітних поселеннях, що й замінили їм лісові «легені». Різницю відчули під час вимушеного відвідування лісу. Та чи тільки чисте лісове повітря радувало судових чиновниць? Їхні серця тішило те, що везли в своїх жіночих дорогих сумочках. Останнім часом все важче й небезпечніше стає проводити такі хабарні операції. Боязко не лише за можливі провокації, від яких можна відбитися, – страшнішим може виявитися те, що не дадуть допрацювати до пенсії, сума якої невпинно зростає до найвищої в державі.

Сьогодні вони везуть додому майже чотиримісячні добавки до суддівських пенсій, стільки ж одержать після успішного завершення судової тяганини. І оглядатися не треба, бо без зайвих рук, очей і вух проводять ці «розумні» операції. Переступили й через «принципового» колегу майже пенсійного віку. Але чи скрізь запобіжники правильно поставили? Недаремно ж навіть в Інги з міцними нервами якісь тривожні сигнали заграли. Від цього занепокоїлася й Віра. Але тримає це в собі. До речі, як і подруга Інга. Обидві загартовані…

* * *

Операцію з прийняття ухвали про закриття судової справи у зв’язку з порушенням строків досудового розслідування та реєстрації її в електронному реєстрі провели успішно. Обійшли «законно» навіть досвідченого головуючого їхньої судової трійки, який оголосив самовідвід і не брав участі в останньому судовому засіданні. Хоча цю справу мала розглядати й завершувати судова колегія з трьох суддів. Це розуміли й Віра з Інгою, як і їхні чоловіки, теж судді. Всі кинулися шукати підходи до прокурора Генеральної прокуратури, який подав скаргу до столичного апеляційного суду з вимогою скасувати «незаконну ухвалу».

Підходи знайшли, але безрезультатно, не на їхню користь. Вирішили провести засідання «родинної колегії» в ізольованому від зайвих очей і вух лісовому будиночку. Безпеку від прослуховування забезпечили чоловіки. На засідання запросили й підсудного нардепа. Другого обвинуваченого не запрошували, з нього мало що візьмеш. Засідання вела Віра Агафіїна.

Подруга Інга спостерігала за нею, як тільки приїхали в лісову сторожку. Помітно схудла, на лиці змарніла – певно, добряче вдарило по її здоров’ю спілкування зі слідчими ДБР. Сама розповіла, що панічно злякалася, коли побачила в дзеркалі синці під очима. Видно, й досі тональним кремом затушовує. А в кабінеті слідчого зомліла, «швидку» викликали.

Спілкувалися слідчі й з нею, але вона непричетна до несанкціонованого проникнення до електронного реєстру судових ухвал, і подруга Віра не «замазала» її в цьому, головний удар на себе взяла. Тепер ще й ось це засідання вестиме. Чи витримає?.. Чоловік Євген теж не зводить з неї очей…

– Зламати прокурора не вдалося, та він і не спроможний самостійно приймати потрібні нам рішення, хоча протягом восьми років розгляду справи, здавалося, був не надто принциповим, здебільшого йшов назустріч нашим клопотанням, – почала спокійним, притишеним голосом. – Поки слідчі будуть докопуватись до глибоко закопаної істини, нам гуртом треба знаходити надійні контакти з суддями апеляційного суду, – сказала і простягла руку до пляшки з водою, налила в стакан.

До Віри підбіг Євген, запитав, чи потрібна їй рятівна таблетка. Махнула рукою, а іншою взяла стакан з водою, зробила кілька ковтків.

– За мене не турбуйся, краще підключися до котроїсь із суддів апеляції. До речі, всі вони – жінки… Дозволяю тобі омолодити свій завзятий профіль. – Сказала з бісиками в очах, і тут же поправила себе, що то вона жартома сказала, для розрядки його занепокоєння про неї, дружину.

– Агафіїно, тоді діліть трьох суддів на кожного з присутніх тут чоловіків, – підключився до жартів Віри нардеп. – Мені прошу виділити наймолодшу…

– З якого б це дива?.. – продовжив жарти Євген.

– Думаю, наш обранець здогадується, що «залицяння» до суддів апеляції оплачуватиме він, тож і «бонус» такий собі виторговує, – новий жарт кинула Віра, після якого запропонувала перейти на серйозну розмову.

Першим слово взяв нардеп:

– За вісім років я вже стільки ваших розумних заходів-планів профінансував, що й порахувати не можу. Але згоден виділити гроші й на стимулювання апеляції, тільки щоб не вийшло так, як давали гарантію із закриттям справи.

– Думаю, перше підготовче засідання апеляційного суду дасть вам певну гарантію, – сказала Віра. – Зауважу вам і те, що ми, судді, забезпечили багаторічну тяганину судового розгляду, але ваші надто розумні адвокати так і не змогли довести вашу невинуватість, вплинути на прокурора…

Нардеп взяв паузу, нахиливши низько голову, ледь не до самих колін. Про це він і сам думав, але захисники «грамотно» його переконували, що докази прокурора надто доказові, тож надійніший фінал – дотягти справу до закриття у зв’язку з порушення строків досудового розслідування.

Пауза звинуваченого в розкраданні великих державних грошей затягнулася, але ніхто з присутніх не став повертати його до серйозної розмови. Ведуча «сімейного» засідання відкрила вже другу пляшку з водою, ніби якийсь «сушняк» її діставав. За цим спостерігав чоловік Євген, його погляди з-під чола вловила й дружина, але обоє мовчали, мабуть, чекали на новий монолог клієнта. І він прорік:

– Чекаю на ваші пропозиції, згоден і сам долучитися до їх виконання – тільки конкретних, з перспективами…

– У нашого підсудного з’явилися певні сумніви, тож пропоную зібратися тут після першого підготовчого засідання апеляційного суду, там і побачимо, чим дихають судді, з якими спробуємо поспілкуватися. Кожен з нас, а ще адвокати підсудних, повинні обрати, до кого із суддів має якісь підходи, але щоб без «проколів». Нам потрібна єдина ухвала апеляції – відхилити скаргу прокурора з вимогою скасувати нашу ухвалу про закриття справи.

* * *

Перше засідання апеляційного суду перенесли за давно випробуваною схемою: захворів адвокат підсудного. Без проблем судді перенесли й друге засідання, оскільки адвокати «грамотно» пояснили неявку підсудного: у Верховній Раді приймав важливі закони.

У суддів першої інстанції, адвокатів і підсудних радість «зашкалювала»: їхня восьмирічна схема працювала і в апеляційному суді. Така лояльна до них поведінка суддів неодмінно приведе до фіаско прокурора. Ще й сам він не прийшов на третє засідання, чого раніше не траплялося. Тож у дружної команди були всі підстави зібратися в лісі для підготовки до фінальної битви за збереження їхньої ухвали.

– Треба добряче трусонути нашого нардепа, бо після остаточної ухвали апеляції може зажатися, – сказала Віра своєму Євгену. – Спасибі, журналісти опублікували його декларацію, де засвітилися великі мільйони з дорогим нерухомим майном і автівками. Сучасний куркуль з куркулів, а ця категорія мільйонерів після певної перемоги стає непомірно жадібною.

– У нашій історії ти взяла на себе роль лідера, тож і дотискуй нардепа, собі й куш більший візьмеш, – відповів Євген. – І про скупість твого підсудного я добре обізнаний, навіть друга з дороги прибрав.

Віра погодилася з думкою чоловіка, вирішила поговорити з нардепом до зустрічі в лісі. Швидко придумала, навіщо потрібні великі гроші ще до потрібної ухвали апеляції. З цього приводу порадилася й з Інгою, але не називала їй суму, яку проситиме в обранця. Потім і його попросила, щоб тримав у секреті, оскільки, мовляв, велика сума піде для голови суду, про що повинні знати лише вона, підсудний і одержувач. «Що це буде у надійному великому секреті, я поклялась голові суду. Він мій давній знайомий, вважався навіть другом, ось наше давнє спільне з ним фото», – показала нардепу.

Всю брехню до дрібниць обдумала. Чоловіку сказала, якими фактами він буде підстраховувати її вигадки стосовно друга судді, перевірила, чи не мають із ним зв’язків подруга Інга і її рідня.

Фінальне засідання в лісовому будинку вела знову Віра. Але вже не така хвороблива, якою була тоді. Замість мінеральної води запропонувала випити дорогого коньяку, замочити майбутню перемогу:

– Якщо пам’ятаєте, на минулому нашому зібранні я й не обмовилась про якусь випивку, – сказала і засвітилася радістю на всі великі круглі щоки, під очима яких уже не виднілися синюваті плямки. – Тоді ми почули сумніви від нашого друга. Після двох судових засідань колег з апеляції ми показали реальні результати нашої роботи. Легенько замочити є що. Всі пам’ятаємо, як тепер важко здобувати такі судові перемоги. Замочимо їх, щоб ніколи вони не пересихали на нашому шляху, а навпаки – були повноводними.

Євген дивився на дружину і дивувався: як такі грошові перемоги лікують ділових жінок, зокрема їхні нервові клітини, про які в народі кажуть, що вони не відновлюються. Неправда, його Віра це довела! Недавно у кабінеті слідчого справді умлівала. А тепер гляньте на неї!..

Уявив, як вона розцвіте після прийняття апеляцією бажаної ухвали. Правду колись сказав доньці Оксані: щоб лікування від нервів запозичувала не в нього, а в мами Віри.

А дружина ніби підслухала його думки і геть відігнала від себе різні хвороби, нервові пригнічення, натомість взялася веселити багатого спонсора, від якого отримала напередодні чимало зелених банківських пачок. Скільки віддала Інзі – ще не сказала. Чоловік теж не знає, яку суму в доларах вона додому привезла. По піднесеному настрою можна здогадатися, що задум вдався, нардеп не поскупився. Віра – давно вже не Дюймовочка, проте так вміло рухала своїми широкими стегнами, зачіпаючи м’яко нардепа, примушуючи і його підтанцьовувати. Одне слово, його «пампушечка» завела пристаркуватого кавалера.

Подруга Інга й собі пристала до цієї контрастної пари, і вже за кілька хвилин їхній клієнт крутився більше навколо стрункої Інги. Це не дуже сподобалося Вірі, але вона не боялася, що подруга зможе випитати в спонсора про суму. Проте про всяк випадок прослідкувала, з ким Інга поїде додому? З чоловіком.

* * *

На перенесене четверте засідання Апеляційного суду підсудний знову не з’явився, адвокати назвали попередню «поважну причину»: «Приймав важливі закони». Після цього суддів ніби підмінили. Вони назвали цю причину «зловживанням статусом депутата», і попередили його через адвокатів: якщо підсудний вчергове не з’явиться на судове засідання, то справа розглядатиметься без його участі. Попередили судді й адвокатів, щоб і вони не гралися у «захворювання».

Коли адвокати розповіли своєму підзахисному роботодавцю про такі вимоги, його теж ніби підмінили у ставленні до «гарантованих рятівників». Тепер він розпорядився організувати зустріч із «брехливими суддями» у назначеному місці, з адвокатами й охоронцями.

– Хочу почути від них якусь нову брехню, нову грудку бальзаму на моє серце, – сказав з матом своїм помічникам і адвокатам. – Ви теж, відчуваю, багато мені брешете, тільки б гроші вам давав. Скільки тих грошей уже витратив на вас, а користі – що погане кошеня наплакало.

Інга й Віра цього не чули, але радилися з чоловіками, чи їм їхати туди. Найбільше побоювалася Віра. Євген теж непокоївся: нардеп не жаліє друзів, кінці у воду ховає. І грошей у нього неміряно. Правда, є й захисне пояснення: ухвала ще не прийнята, адвокати «накопали» аргументованих підстав для прийняття потрібної ухвали, дещо їм підкинули суддіхи першої інстанції. Тобто, надія ще не вмерла, і голова апеляційної трійки ніби «пом’якшала».

І все ж, їхати чи не їхати суддям на зустріч з своїм підсудним, – довго радилися вдома у Віри. Стан її здоров’я значно погіршився, протягом одного дня двічі викликали «швидку», і аж надвечір лікарі дозволили їй поспілкуватися у колі рідних і друзів. Але без ніякої нервовості. Та де там: тиск піднявся до гіпертонічної кризи. Довелося знову викликати «швидку».

Про це Євгеній розповів по телефону нардепу, попросив перенести зустріч. На що почув, що клієнт приїде до них додому, і щоб там була й Інга. Стосовно ж хвороби Віри – то не його проблема.

Команда нардепа приїхала трьома великими джипами. Але й господарі встигли підготуватися. Постарався Євген із зятем, який вперше виставив перед гостями свою офіційно озброєну банду. Були в ній і давні фронтові спецназівці – це помітив один із адвокатів, був знайомий з кількома. Про це й нардепу шепнув на вухо.

– Ми не сподівалися на таку гостинність, але прошу почути й нас, – звернувся до них нардеп. – Ми добре знаємо, хто ви, а ви, безумовно, повинні знати, хто ми. Це я кажу на випадок наступної зустрічі. Відчуваю, вона обов’язково відбудеться. Якщо не тут, то в іншому місці. З якими силами – результат апеляції підкаже.

Команди роз’їхалися мирно, але добряче наелектризовані. Зранку наступного дня всі кинулися досліджувати, чому так різко змінилася поведінка суддів апеляції. У родині Віри першими знайшли причину зять Едик і дочка Оксана. Вони звернули увагу на недавнє рішення Верховного Суду стосовно судової справи, дуже схожої на ту, яку закрили їхня мама з подругою Інгою. Ту ухвалу скасовано, і справу повернуто на новий розгляд. Після такого прецеденту апеляційний суд навряд чи залишить у силі ухвалу про закриття справи нардепа.

І пророцтво молодих юристів здійснилося.

Як завершиться протистояння між двома корупційними командами? Зараз рано гадати. Бо, може, і війни між ними не буде? Може, просто переможуть великі гроші, що є головним аргументом для продажного правосуддя?

 

Григорій ВОЙТОК