«Висію в полі роки мої квітами…»
«Джерело любові» – так просто і життєствердно називається книжка віршів Олександри Данилевської. Вийшла ця ошатна збірка в Ніжині, у видавництві «Орхідея», і присвячена найдорожчим людям авторки – її близьким.
Олександра Данилевська народилася в Кобижчі Бобровицького району. Закінчила з відзнакою Київський державний педагогічний інститут іноземних мов (нині – Київський національний лінгвістичний університет), факультет французької та англійської мов. Втім, ця дивовижна жінка, дійсно педагог від Бога, має і яскраве, непересічне творче обдарування, тому, теж із відзнакою, заочно закінчила й факультет журналістики.
Працювала вчителем французької та англійської мов, заступником директора з виховної роботи, директором школи в Кобижчі. Відмінник народної освіти України, нагороджена медаллю А. С. Макаренка. Учасниця багатьох міжнародних науково-практичних конференцій, Європейського форуму неурядових освітніх організацій, а також – Міжнародного Конгресу «Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі».
Нагороджена кількома Дипломами I ступеня МОНУ за вагомий внесок у розбудову національної освіти, Дипломом I ступеня Фонду інтелектуальної співпраці, Грамотами МОНУ за перші місця в різних педагогічних конкурсах, педагогічних ярмарках, подяками Інституту українознавства.
З 1957 року пані Олександра дописує до газет. Постійно друкувалася в районній, обласній і всеукраїнській пресі. Неодноразово перемагала в різних творчих конкурсах. Як громадський кореспондент занесена в Книгу пошани редакції газети «Наше життя». Олександра Василівна створила шкільний клуб юнкорів «Промінець». Редагувала сільську газету «Трибуна депутата».
І все своє життя Олександра Данилевська натхненно створює ліричні вірші – радісні та сумні, бо життя не лише квітами встелене. Але це – світлий смуток хорошої, шляхетної, доброї Людини. Тож її поезії – дуже щирі, тонкі, вишукані, ніжні, чарівні, чуйні та людяні. Пише, як дихає, – так говорив про творчий Дар незабутній Булат Окуджава.
Тож Олександра Василівна неодноразово ставала переможцем цікавого районного конкурсу «Добридень тобі, Україно моя», присвяченого пам’яті П.Г. Тичини, в номінації «Десь на дні мого серця». А деякі вірші авторки її обдарований син Станіслав поклав на музику. Й такі задушевні та проникливі пісні «Коні білогриві», «Хризантеми білі», «Любава», «В твоїм саду», «Думи мої» перемагали на відбіркових конкурсах популярного фестивалю «Червона рута» в номінації «Авторська пісня» у Чернігові та Києві.
Хочеться вийти на білу дорогу –
Хай приведе до тебе.
А білі сосни пересторогою
Тягнуться аж до неба.
Хочеться впасти сніжинкою ніжною
На теплі твої долоні.
І, наче в річці, в сріблястім інеї
Мій погляд тужливий тоне.
Хочу тобі до грудей припасти
Змерзлою в лісі пташкою.
Стань мені ніжністю, стань мені ласкою,
Стань ти моєю казкою.
Ось так – трепетно, незвичайно, неповторно – про найсвятіше почуття справжнього Кохання. Звісно, такому талановитому віршеві одразу віриш, довіряєш, ця поезія буквально вмить, напрочуд легко запам’ятовується, тому житиме довго в поколіннях вдячних читачів. Як на мене, ця мелодійна поезія теж могла б стати популярною, зворушливою, дійсно народною українською піснею.
Отак лебідкою над білими снігами
Полинути б мені в твоє життя.
Гарно, правда? Просто та водночас прекрасно! Адже простота – це не щось погане, а навпаки вміння сказати найголовніше мудрими, несуєтними і найкращими словами. Бо можна писати модно, модерново, а виходитиме так, наче якийсь вимучений кросворд. А можна створювати свої чарівні вірші так, як Олександра Данилевська – серцем, душею, коли Слово – на вагу золота!
Висію в полі роки мої квітами…
Справді, чудовий, оригінальний, незабутній рядок, ліричний афоризм. На мою думку, саме в ньому – лейтмотив усієї збірки. Хай же народжуються і розквітають нові несподівані, незвичайні, дивовижні квіти чудової поезії на неозорому полі життя!
Сергій ДЗЮБА