У перші дні війни 19-літній доброволець Ігор Бистревський рішуче пішов до військкомату. Тоді там стояли великі черги, і красивого юнака, ще зовсім хлопчину, не бажали відправляти на фронт.

Миколі Марченку – 58 років. Пройшов Афган, захищав Україну в АТО. Нині Микола Вікторович – підполковник, старший офіцер відділу застосування безпілотних систем. І українські дрони успішно нищать кляту кацапню разом із ворожою технікою!

Родина Грищенків із Чернігова – одна з багатьох родин, які втекли від війни з України в Норвегію.

Іван Рудика цього року відзначить 69-ліття. Втім, попри поважний вік, під час лютої ворожої блокади Чернігова Іван Миколайович робив усе можливе, щоб захистити рідне місто, – коригував вогонь по русні, підвозив боєприпаси, надавав психологічну допомогу нашим бійцям, а ще опікувався продуктами для захисників і жителів.

Два роки тому у наше життя ввірвалася повномасштабна війна. Ми не хотіли усвідомлювати, що вона – неминуча. Бо хіба здоровому людському глузду під силу збагнути, що у ХХІ столітті взагалі можлива війна такого масштабу? Давно розвіявся міф про те, що десь на болотах жили наші «брати», та те, що вони лізтимуть, як ті черви, на нашу землю, вбиватимуть, грабуватимуть, нищитимуть наші села і міста, – уявити було важко.

З волонтером Олександром я знайомий досить давно. Знаю його, як людину дуже діяльну та порядну. А нещодавно він звернувся до редакції обласної газети «Чернігівщина» з пропозицією допомогти українським бійцям.

«Поряд із нами є багато людей у віці сімдесяти років і старше, котрі живуть своїм життям і котрі можуть бути не тими, ким вони себе вважають, можуть не бути дітьми тих, кого вони визнають своїми батьками; людей, які, можливо, були виховані вбивцями своїх батьків.Якщо цих дітей викрали зовсім маленькими чи взагалі немовлятами, вони могли прожити весь вік, не знаючи навіть своїх справжніх прізвищ та не маючи жодного зв’язку з рідними», – так розмірковує відомий іспанський письменник Бенхамін Прадо.

Досвідченому старшому офіцеру навчального центру, полковнику Сергію Нагорному з Чернігівщини – 59 років. Пройшов звитяжний шлях від начальника клубу військової частини – до заступника начальника управління командування Сухопутних військ ЗСУ.

Романа Маджугу я пам’ятаю усміхненим, милим та симпатичним хлопчаком. Про таких щиро кажуть: не дитина, а янгол! Він народився в акторській сім’ї та буквально виріс у театрі ляльок. А подорослішавши, обрав магічну сцену і жив щасливим та цікавим буттям творчої людини, чарівника, світлого романтика, залюбленого у рідний Чернігів, кохану дружину та свою дивовижну, неймовірну акторську професію.

Щороку в Україні реєструють близько 140 тисяч випадків онкозахворювання. Помирають біля 70 тисяч пацієнтів. Така тенденція до зростання смертності серед онкохворих за останні роки й змусила переглянути практично всі підходи до лікування онкопатології.