|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 1:34 | 05.26.2024

Ювілей новосілля Майнівки, і що за ним проглядається

Ювілей новосілля Майнівки, і що за ним проглядається

У 1978 році виповнилося 87 років з дня заснування при селі Щаснівка сільськогосподарської і ремісничої школи, названої Майнівською на честь поміщиці Олександри Майнової, яка заповіла маєток і землю для цієї школи. За 87 років існування школа зазнала багатьох реформувань, після останньої реформи набула статусу Майнівський радгосп-технікум. Втім, з кожним роком навчально-виробничий заклад розширювався тож потребував нової бази. Не один рік був потрачений на дослідження вибору нової території для будівництва бази, що відповідала б вимогам часу й новим програмам підготовки фахівців сільськогосподарського виробництва.

В кінці 60-х років місце нової бази погодив Київ, але сам хід будівництва вівся із «заморозками». Активізував його новий молодий директор радгоспу-технікуму Леонід Яковишин, призначений на цю посаду в 1970 році. Довелося йому водночас піднімати на належний рівень відстале виробництво навчального закладу, зміцнювати його базу і вести широкомасштабне будівництво нової бази радгоспу-технікуму. В цьому допомагала молодому директору оновлена команда управлінців і фахівців. Права рука Леоніда Григоровича Валентина Онисимівна Чернякова й досі працює на другій посаді в господарстві, тепер ця посада називається «виконавчий директор». З першої, ще майнівської, молодої команди продовжують працювати заступник генерального директора Галина Петрівна Мацак, бухгалтери Раїса Олександрівна Юрченко і Ганна Іванівна Андрушко, зоотехнік Марія Петрівна Данкевич, у Майнівський радгосп-технікум прийшов на роботу старшим економістом випускник вишу Василь Романович Пустовойт, з 2007 року він працює заступником генерального директора.

сканирование0035

Команда молодого директора Леоніда Яковишина

 

За перші вісім років під керівництвом Леоніда Яковишина Майнівський радгосп-технікум став одним з кращих в системі навчальних закладів Міністерства сільського господарства України, розбудувався, всі внутрішньогосподарські дороги були покриті асфальтом, багнюка на них залишилася лише в спогадах – старожили й досі її згадують. А в 1978 році дореволюційний навчально-виробничий заклад справив новосілля на околиці Бобровиці. Невдовзі й назву поміняв на Бобровицький радгосп-технікум.

Наголошу: відбулося це 45 років тому.

Тоді й перші іноземні делегації завітали в Бобровицю, їх возили з Чернігова, бо тільки тут було що показати: сучасний навчальний корпус з оснащеними аудиторіями і лабораторними кабінетами, актова й спортивна зали, вперше з дня заснування навчального закладу практично всі іногородні студенти одержували комфортабельні кімнати в двох п’ятиповерхових гуртожитках. Викладачі та інші працівники технікуму одержали безплатні квартири у щойно збудованих 80-ти та 16-ти квартирних будинках. Забудована нова територія технікуму стала схожою на дендропарк з нехарактерними для цієї місцевості деревами, кущами й квітниками. Догляд за ними покладався на студентів і викладачів. Неподалік навчального корпусу заклали дослідні ділянки, на яких господарювали майбутні агрономи й зоотехніки. Займалися вони й серйозними науковими дослідами, зокрема виконували досліди за дорученням столичного інституту захисту рослин, який працював над одержанням біологічного препарату для боротьби з колорадськими жуками.

Новий директор радгоспу-техніку з першого дня взяв під особистий контроль відсталу рослинницьку галузь, розробив технологічну карту вирощування сільськогосподарських культур, оскільки добре розумів, що без ефективного рослинництва не можна мати високопродуктивне тваринництво. За чотири роки урожайність зернових культур зросла в 2,5 рази, господарство набуло небувалої рентабельності – 100,5 відсотка. У 1975 році продали продукції на 1 мільйон 256 тисяч більше, ніж у 1970 році. Значно зросла середньорічна зарплата працівника, потроїлись капіталовкладення в будівництво. Будували виробничі й соціальні об’єкти. Бригади Бобровицької ПМК-259 і своїх будівельників у 1974 році завершили будівництво в селі Мирне нового будинку культури. А через чотири роки – згадане вище новосілля нової бази радгоспу-технікуму.

DSCN0037

Щоб за вісім років здійснити такий прорив у аграрному виробництві й виробничо-соціальному будівництві, треба вміти заробляти власні кошти на високоефективному підприємстві. Показавши це на прикладі Бобровицького радгоспу-технікуму, директор Леонід Яковишин пояснив у Бобровицькій районній газеті «Жовтнева зоря» від 4 червня 1988 року: «Щоб широко вести спорудження житла, внутрішньогосподарських доріг, щоб організувати людям належний побут і культурний відпочинок, необхідно мати власні кошти».

Похвалився також, що в 1987 році господарство одержало 1 мільйон 554 тисячі карбованців чистого прибутку. Назвав і головні джерела прибутковості високорентабельного аграрного виробництва.

Чому далеко не всім господарствам це вдавалося? Пояснив:«Окремі господарства за рахунок державних коштів набудували тваринницьких приміщень, накупували різноманітної техніки, але значна частина всього цього тепер стоїть без діла – працювати нікому. Не подбали вчасно про соцкультпобут, взагалі про людину праці.

Знайшлися й такі господарства, які набудували (теж за рахунок держави) різних об’єктів соцкультпобуту, але вони теж пустують – нікому туди ходити. І якщо вчасно не подбати про розвиток виробництва, то й зарплата там буде низька. І державні подачки не допоможуть, бо вони не безкінечні.

З прикладними результатами розвитку виробництва і соціальної сфери, з правильною політикою організації сільського виробництва від людського фактора, директора Бобровицького радгоспу-технікуму Леоніда Яковишина на зборах громадськості Бобровиці обрали головою координаційного центру новотехніки по благоустрою міста.

Початок був вдалим, поки незалежна Україна не переключилася на «розбудову нації», а точніше – на розбудову нової ідеології для багатопартійної системи. І працьовите суспільство швидко перетворювалося у перефарбованих демократів. До влади зверху донизу ринули політичні призначенці, які служили не нації, не Конституції і не законам. Вони політичній силі своїй служили, щоб утриматися при владі. Вірно служили й партіям імені лідерів, що генерал-полковник, професор Ігор Семашко назвав середньовіччям, феодальним устроєм.

Це чітко проглядалося і в Бобровицькому районі, де політична гризня за місце біля владного корита гальмувала на очах економічно-соціальний розвиток багатого на ресурси району. І чого добилися? Який слід залишили після управління містом і районом команди цукрозаводського і райлікарнянського райкомів нових «демократичних» партій? А старовинний сільськогосподарський навчальний заклад зараз далеко не той, який був до 1997 року, коли його відокремили від виробництва декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.96 р.: насилу виживає, осунувся, не порівняно поменшало учнів, не той комфорт, що був, у гуртожитку… А реформоване в ринкове аграрне господарство із соціальною відповідальністю на чолі з Героєм України Леонідом Яковишиним як розвивалось, так і далі розвивається. Бо ото як почало в 1970 році працювати від людського фактору, так і працює, вдосконалюючи передову економіку і людські фактори на користь трудівників і громади та держави.

Чим не повчальний приклад для нинішніх та наступних поколінь Бобровицького краю? Адже й здалека приїжджають запозичити досвід організації такого соціально відповідального, високорентабельного аграрного виробництва. А місцеві політико-ідіоти ніяк не дочекаються, коли вони потанцюють на руїнах «Землі і волі». Генеральний директор і увесь великий трудовий колектив сміється з паскуд і упевнено заявляють: «Не дочекаєтесь, припадочні!!!»

 

Іван СОКИРА

Схожі матеріали (за тегом)