Росіяни, які не змогли прорватися в Чернігів, систематично накривали мікрорайон Бобровиця, де розташована лікарня, снарядами «Градів», артилерії, мінами, ракетами та бомбами. Тому «районка» зазнала найбільших руйнувань серед медзакладів області. Усього на території районної лікарні – десять корпусів. Серйозних пошкоджень внаслідок обстрілів зазнали чотири із них, інші були частково пошкоджені. Та, попри руйнування, лікарня знову працює на повну потужність, поступово відновлюючись.

«Чернігівська районна лікарня потрапила під обстріли відразу, з перших днів вторгнення росії на Чернігівщину, – розповідає генеральний директор Чернігівської центральної районної лікарні Дмитро Руденко. – До міста ворог підходив з різних боків, і з нашого, на жаль, також. Можна сказати, тут був рубіж оборони, блокпости, і фактично все це було біля нас. На жаль, ми є однією з найбільш постраждалих лікарень у місті. Артобстріли були постійні, танкові атаки, літаки, ракети... Все це накривало наш заклад безперестану».

Поліклініка після ракетного удару

Зрозуміло, що в таких умовах лікувати поранених тут не могли, але лікарі і ввесь медперсонал залишалися на місцях із тими хворими, які лишалися в закладі протягом усіх бойових дій на Чернігівщині.

В основному корпусі вибиті вікна

«Десь перші десять днів війни, поки ми мали змогу, поки тут не стало зовсім «гаряче», медики в нашій лікарні надавали допомогу пораненим військовим і цивільним, які, на жаль, також були, – говорить директор. – Окрім того, виникало дуже багато медичних питань, бо солдати були не лише поранені, але і з вірусними захворюваннями, в тому числі ковідом. Поранених ми небагато прийняли, бо коли росіяни завдали чергового ракетного удару, в операційній, де на той час тривала операція, повибивало вікна і мало не вбило наших лікарів.

Це просто чудо, що вони не постраждали і закінчили роботу. І після цього ми вже не проводили хірургічних втручань – зосередились на наданні паліативної допомоги тим хворим, які лишалися в нас. В основному наша лікарня обслуговує сільське населення. І дуже багато пацієнтів саме з сіл лишалися ввесь час в лікарні, бо дороги були розбомблені, ворожі війська стояли, села були окуповані. Багато хто не міг доїхати додому. В нас лишалося майже пів сотні пацієнтів. В основному це були лежачі хворі у тяжкому стані».

Надають допомогу пораненому

2 березня росіяни запустили ракету в поліклініку і завдали їй значних руйнувань. Сьогодні в кабінеті Дмитра Руденка, як нагадування про ті події, зберігаються прапори, які вони з колегами відкопали з-під завалів.

«Це прапори, які майоріли над нашою поліклінікою, доки її не розбомбили росіяни, – говорить лікар. – Їх завалило цеглою, але ми їх знайшли і зберігаємо як реліквію».

Районна лікарня стала пунктом незламності

У березні Чернігівська районна лікарня стала таким собі «пунктом незламності» для багатьох жителів міста. Там жили хворі, медики з сім’ями, пацієнти, туди приходили люди з навколишніх будинків. Були й люди з Новоселівки, яку нещадно обстрілювали російські військові.

«В лікарні є дуже міцне бомбосховище – власне, під час обстрілів ми там всі були, а коли стихало трохи, то люди виходили. Так жили місяць. У нас було чимало людей. В лікарні був генератор, ми його вмикали, коли не було світла. Люди приходили часто заряджати телефони, бо по місту світла вже майже ніде не було, – говорить директор. – Для всіх готували їжу спочатку на кухні харчоблоку, а коли пропала електрика, то наші дівчата-кухарі готували на вогнищі. У нас є казан на 250 літрів, от у ньому варили їсти протягом 40 днів. І це не лише для хворих, але й для персоналу, бо багато хто не міг виїхати додому, і для військових, і для звичайних людей, які приходили до лікарні. Попервах тричі на день готували, а потім – як виходило, коли не стріляли. Велика дяка дівчатам, які це робили! Я також був вражений героїзмом наших технічних працівників і господарської служби, комунальних служб. Коли нам перебили воду, водоканал відразу, під артобстрілами приїхав і відремонтував. Те ж саме і з електропостачанням. Приїздили, ремонтували, незважаючи на вибухи, героїчні просто люди! Служба надзвичайних ситуацій працювала самовіддано. Ішло бомбардування – а вони все одно приїжджали і гасили ці будинки, які горіли. Я просто захоплюсь роботою пожежників. Та й загалом усі люди були надзвичайно об’єднані».

Сильно постраждало декілька корпусів

На території районної лікарні – 10 корпусів. Майже всі вони так чи інакше постраждали від російських обстрілів. Проте найбільших руйнувань зазнали інфекційне відділення, поліклініка, неврологічне відділення та лабораторний корпус.

Палата інфекційного відділення

«На момент початку військових дій у нашому інфекційному відділенні перебували 44 хворих на ковід, але після ракетного удару 3 березня вибуховою хвилею в тому приміщенні повністю повибивало вікна, двері, побило дах, і навіть перегородки всередині обвалилися. Хворі були важкі, вони всі лежали на ліжках. Вибухова хвиля була дуже сильна, і скло, і рами, які вилетіли, пролетіли над головами хворих. Якби вони перебували в сидячому або в стоячому положенні, тоді було б, звичайно, багато жертв, а так їм пощастило, – говорить Дмитро Руденко. – І це диво, що ніхто не постраждав, – лише одну людину трохи поранили осколки від розбитого вікна. Нам довелося тоді терміново зв’язатися з центром катастроф, вони прислали медичні бригади і ми всіх тих хворих швидко перевели до інфекційного відділення другої міської лікарні».

Того дня під ворожі ракети потрапили будівлі відділку поліції і виконавчої служби, що знаходяться поряд з територією лікарні.

«3 березня запам’ятається назавжди. Того дня до лікарні приїхала заступник бухгалтера, треба було забрати гроші з сейфа і роздати людям, бо зарплата не вся видана була. І ми пішли з нею в бухгалтерію, – згадує події того дня медичний директор Володимир Чубич.

– Це була десь 12-13 година. Вікна каси виходять на виконавчу службу, і ми бачили, як туди прилітає ракета, а через декілька секунд почули ще один удар. Це був сильний звук. Все розвалилося, впало. Літак запустив дві ракети. Одну – в районний відділ поліції, іншу – в виконавчу службу. У бухгалтерії побило вікна і двері, порозкидало документи.

Каса, де власне, ми були на момент прильоту, була в маленькій кімнаті, а двері були відкриті, осколки від скла затримала тюль. Я зараз прокручую у пам’яті всі ті події і не розумію, яким чудом ми залишилися живі. Потім ми швидко вийшли надвір, а там – армагедон. Шифер в асфальт повстрявав, дерева посічені, обломки і шматки ракети валялися, хвіст її стирчав. Тоді вибуховою хвилею в нашому інфекційному відділені підняло дах. Того ж дня поряд з інфекційним відділенням впала міна, розірвавши кисневі балони. На щастя, нікого на території не було, бо всі ховалися в укриття. В інфекційному було все побите і засипане склом, проте люди цілі!».

Інфекційне відділення і залишки кисневих балонів

Окрім ковідних хворих, у лікарні були й понад 40 пацієнтів в інших відділеннях – терапії, неврології та реанімації. За весь час бойових дій у медзакладі не загинув ніхто з хворих чи лікарів.

Під обстрілами народилося троє діток

Пологове відділення при Чернігівській районній лікарні славиться на всю область і навіть за її межами. Ще до початку вторгнення був цілий потік вагітних, які хотіли народжувати саме в цьому пологовому. І навіть під час бойових дій тут продовжували роботу.

«За лютий-березень у нас народилося троє діточок. Якраз були постійні обстріли, тому пологи лікарям довелось приймати прямо у коридорі, – говорить головний лікар. – Адже в палаті – вікна, і ми боялися, щоб під час обстрілів шибки не повилітали. На щастя, все пройшло добре, дітки здорові народилися. Та й наші лікарі на місці були. Потім жінки жили деякий час із дітками в лікарні, бо виїхати не могли».

Лікарі допомагали в інших лікарнях

«Дні йшли один за одним. Ніхто не дивився на числа... Щоб зрозуміти, що тут відбувалося, це треба було пережити. Мені дзвонили багато знайомих з різних регіонів, я розповідав. Та мені здається, що ніхто з них до кінця не усвідомив, що тут було. Адже коли людина не знає, що це таке, коли поруч розривається снаряд чи міна, коли летить ракета чи бомба, коли стріляє реактивна система залпового вогню і все довкола розривається – це важко пояснити. Та й не зрозумієш цього, поки не відчуєш.

Приймальня ортопеда

Перші десять днів ми приймали поранених військових. Дуже важко було, коли нам привезли поранених з блокпосту, який був неподалік. Травми у хлопців були важкі. На жаль, були важкі, на жаль, були й ті, хто помирав… Не вірилося, що все це може відбуватися в цивілізованому світі, – згадує Дмитро Руденко. – Та після того, як осколками побило нашу операційну, та взагалі стало небезпечно перебувати в лікарні через цілодобові обстріли, ми не могли продовжувати приймати поранених, тому їх везли в інші медичні заклади Чернігова».

Хірурги, травматологи і анестезіологи з районної лікарні були направлені на допомогу до інших лікарень.

«Коли ми вже не могли надавати допомогу пораненим, ми направили своїх лікарів в обласну лікарню й у військовий госпіталь, – говорить лікар. – Тобто вони числилися в нашому штаті, але виконували свою роботу в інших закладах, де був основний потік поранених».

Допомагали всі

«Ліками і витратними матеріалами ми були повністю забезпечені, не було дефіциту продуктів, допомагали всі, – говорить Дмитро Руденко. – Коли зникла вода, наші співробітники їздили машиною з бочками на водоканал, набирали і привозили сюди. Також ще в перші дні повномасштабного вторгнення власниця однієї з аптек, які знаходилися в приміщенні поліклініки, дала дозвіл використовувати медикаменти за потребою. І добре, що ми їх забрали і перенесли до основного корпусу, бо через декілька днів у цю будівлю прилетіла ракета. Тоді наших працівників і хворих там, на щастя, не було».

Усі лікарні Чернігова співпрацювали між собою і допомагали одна одній, як і чим могли.

«Так сталося, що був розбитий тубдиспансер, і ми забрали 30 хворих до себе, – розповідає Дмитро Руденко. – Адже було холодно, і куди подіти хворих з туберкульозом – ніхто не знав. У нас було пусте приміщення дитячої педіатрії, то ми надали його для цих хворих. І доти, доки їх не перевели до інфекційного відділення дитячої лікарні, вони жили в нас. І це правильно, ми маємо допомагати».

Відбудова триває

Хоча після тих жахливих подій лютого-березня минуло не так багато часу, проте Чернігівська районна лікарня міняється щоденно. Завдяки державі і небайдужим міжнародним спонсорам за останні півроку тут вдалося відновити більшість руйнувань, яких завдали російські війська.

«На території лікарні було багато прильотів. Розбитий санітарний автомобіль і киснева станція. Основний корпус дуже постраждав, лабораторний, інфекційний корпус, неврологічне відділення. На жаль, будівля поліклініки дуже пошкоджена, – розповідає Дмитро Руденко. – Сьогодні ми працюємо в повному режимі. Звичайно, відчувається нестача приміщень, але ми справляємося. Хочеться відзначити, що велика увага була приділена нашій лікарні від обласної державної адміністрації і управління охорони здоров’я ОВА. Як тільки в нашому регіоні все більш-менш стабілізувалося, було прийняте рішення про відновлення лікарні. На це держава нам виділила 18 мільйонів гривень, плюс спонсорами в відбудові лікарні виступили Міжнародний медичний корпус, Червоний Хрест та інші благодійні міжнародні організації.

І ми розпочали відновлення всіх пошкоджених корпусів. В інфекційному відділенні від старого лишилися лише стіни. Там поміняли всі внутрішні перегородки, перекрили дах, вставили вікна, поміняли каналізацію, сантехніку, провели нову вентиляцію. Також вже відремонтували лабораторний корпус. У неврологічному відділенні за кошти Міжнародного медичного корпусу перекрили покрівлю. Найбільше зроблено робіт по центральному корпусу: вікна змінені, відремонтована операційна, приймально-діагностичне відділення зроблене.

Можна сказати, що основні руйнування усунули, лишилася поліклініка. На жаль, цього року ми не змогли розпочати ремонт поліклініки, бо там досить великий об’єм робіт, та й потрібно спершу проект зробити. Перша черга проекту вже подана на проплату в Міжнародний Червоний Хрест. Коли буде виготовлений проект, тоді вже будемо шукати кошти на відновлення.

До речі, гуманітарна організація привезла нам два гарні реанімобілі. Один – вживаний з Італії і один новий. Тобто зараз вже вирішили проблеми з санітарним транспортом. Адже один свій санітарний автомобіль ми віддали на потреби армії, а інший був розбитий під час бомбардування. Також нам дали нову кисневу станцію, рентген-апарат, ліки, роздаткові матеріали».

Хворі «пішли» відразу

Зараз лікарня працює на повну потужність, відділення завантажені. Тут надають і екстрену, і планову медичну допомогу. Після того, як наші військові вибили російських окупантів з Чернігівщини, буквально через декілька днів до лікарні почали звертатися хворі, які понад місяць не могли доїхати до Чернігова.

«Хворі почали надходити майже відразу, як зняли блокаду. Особливо з окупованих територій, – говорить Дмитро Руденко. – Адже люди деякий час не мали медичної допомоги, тому зрозуміло, що хвороби, особливо хронічні, дали про себе знати. Це гіпертонічні хвороби, інсульти, ішемічні хвороби серця, шлунково-кишкові захворювання. Після війни потрібно розгрібати ці авгієві стайні, бо планова і ургентна медична допомога людям майже не надавалася. Не було кому, і людям не можна було б доїхати. Плюс до всього стрес, багато хто сидів у сирих, холодних погребах. І все це дає про себе знати. Під час бойових дій люди трималися, а потім почалися проблеми зі здоров’ям. Зараз велике значення має і надання психологічної допомоги».

Дуже змінився наплив пацієнтів і в гінекологічному відділенні. Зокрема лікарі відзначають зростання кількості випадків пухлин у жінок.

«Раніше в нашому відділенні велику частку займали пацієнтки з загрозою переривання вагітності, різними патологіями вагітності, – розповідає районний акушер-гінеколог, завідувачка гінекологічного відділення Лідія Лаврик. – Зараз же вагітних майже немає. І якщо така з’являється, – це для нас, лікарів, радість. Це надія на продовження життя. Проте хочу відзначити, що значно збільшилася кількість запальних процесів серед жінок. Це все – наслідок того, що жінки сиділи в нетоплених хатах, у сирих, холодних погребах, укриттях, що не може не позначитися на жіночому здоров’ї. Зараз багато пацієнток звертаються з пухлинами, бо тоді люди тривалий час не мали можливості звернутися по допомогу, пройти належне обстеження. Адже більшість наших пацієнток – це жительки району, багато хто був в окупації чи відрізаний від міста. Практично щотижня ми відправляємо в онкоцентр, і щотижня тут оперуємо, якщо це доброякісна пухлина».

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото автора