Розправа була жорстокою – не жаліли ані немовлят, ані жінок. Тоді було вбито майже 15 тисяч людей. Вижили одиниці… Події трьохсотлітньої давнини відомі в історіографії як «Батуринська різанина».

Ще у 1707-му році гетьман Іван Мазепа дізнався про плани московського царя Петра I повністю знехтувати Переяславським договором Богдана Хмельницького 1654-го року – ліквідувати полковий устрій Війська Запорізького, перетворивши козацькі полки на драгунські частини московської регулярної армії. Саме тому з’явилися плани про союз зі шведським королем Карлом XII, який у той час воював із Московським царством.

Художник Микола Данченко, «Батуринські яблука»

Плани довелося реалізовувати пришвидшеним порядком. Карл XII, який планував вести свої війська на Москву через Смоленськ, несподівано змінив рішення і повернув із Білорусі на українські землі. Причиною такого рішення стали переважаюча концентрація московських військ на смоленському напрямку та гостра нестача продовольства через застосування московитами тактики «випаленої землі»: московити, відступаючи, спалили сотні сіл, тисячі місцевих селян залишилися без житла і засобів існування. Карл ХІІ розраховував увійти до Батурина, щоб отримати продовольство, боєприпаси, збільшити свої сили за рахунок союзника. Вирушивши на з'єднання зі шведами, Мазепа залишив для оборони Батурина залогу на чолі з полковником Дмитром Чечелем та гарматним осавулом Фрідріхом Кенігсеком.

Вони отримали чіткий наказ гетьмана: московитів до міста не пускати. І цьому наказу старшини залишалися вірними до кінця. Дізнавшись про вчинок Мазепи, московський цар Петро І наказав головнокомандувачу військами Росії в Україні Олександру Меншикову зрівняти Батурин із землею.

Однак взяти штурмом гетьманську столицю війська Меншикова не змогли. За підрахунками чернігівського історика Сергія Павленка, загін налічував 6,5-7 тисяч військовиків – сердюків та козаків. На озброєнні у них було від 70 до 100 гармат, у тому числі і надважкі мортири. Тоді московити вдалися до погроз: мовляв, якщо не здастеся, сувора царська кара ляже на ваші сім'ї. Та й ці погрози не злякали оборонців Батурина.

Уже другого дня, 13 (2) листопада, зранку московські війська розпочали відволікаючий штурм, а самі раптово провели основні сили стрільців через таємний хід у двір укріплення і після запеклого бою зламали опір козацьких військ та захопили Батурин.

Існує дві версії поразки українських оборонців. Від часів «Історії Русів» до сьогодення основною причиною поразки в історіографії вважалася зрада наказного полковника Прилуцького полку Івана Носа, який виступав за підкорення московитам, а тому був заарештований до майбутнього суду, але через свою людину Соломаху вказав таємний хід у фортецю агресорам. Однак новітня версія нашого земляка, журналіста та дослідника Сергія Павленка на підставі аналізу величезної кількості документів припускає, що падіння гетьманської столиці сталося не через зраду Носа. За його версією, командування московського гарнізону добре знало, де розташовані вилазки та потаємні ходи Батуринської фортеці. І саме московські командири, які приєдналися до Меншикова, підказали йому цей хід.

Після захоплення міста війська агресора почали жахливу різанину і знищення. Спалені та обгорілі п’ять батуринських церков виразно засвідчують, що в них на якийсь час знайшли прихисток оборонці. Але розлючені стрільці не спинялися навіть перед православними святинями – розбивали двері, закидали у вікна смолоскипи. Особливо вони полювали за сердюками, безжально винищивши більшість із них. Внаслідок різанини у Батурині загинуло близько 15-ти тисяч батуринців, з яких половина – мирне населення. Після зруйнування Батурина 40 років він стояв пусткою. На згарищі було заборонено будуватися і селитися. Гетьманську столицю перенесли до Глухова.

Підготував Святослав ЖОЛУДЬ