|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 8:18 | 03.29.2024

Зустріч через покоління

(з життєпису родини Білевичів)

День за днем, рік за роком відходить у вічну даль Історія, але з нами залишається Пам'ять. Саме Пам'ять провела нас давно відомою стежкою і нагадала про родину Олени Білевич, яка була нашою ученицею, прожила коротке, але яскраве життя. Члени клубу «Пам'ять» Чернігівського колегіуму №11 зацікавились долею родини Білевичів, ми вирішили відшукати нащадків відомої партизанської родини та поцікавитися їхнім життям.

 

Трохи історії… 30 жовтня 1924 року на тихій вулиці Котовського на околиці Чернігова народилась дівчинка, яка була другою дитиною в сім’ї Білевичів. У неї був старший брат Юрій, пізніше народиться ще один – Володимир.

Батько Йосип Йосипович працював на залізниці, але важка хвороба забрала його у 1937 році. Мати Ольга Федорівна взяла на свої плечі весь тягар турботи про родину. Діти в родині Білевичів були дуже дружними, допомагали одне одному.

1azustr2

У роки нацистської окупації родина Білевичів пліч-о-пліч стала на боротьбу з ворогом. Олена була ініціатором створення підпільної організації «Юні патріоти», брати допомагали їй в усьому. А мати та бабуся розносили написані та надруковані дітьми листівки по місту, поширювали серед знайомих. Коли над підпільниками нависла загроза арештів, уся родина Білевичів пішла до партизан. У партизанському загоні Олена була розвідницею, а потім командиром роти розвідки. Вона виконувала найважчі завдання, брала участь у багатьох бойових операціях. Юрій був бійцем, потім командиром взводу. У боях демонстрував мужність і витримку, завжди приходив на допомогу товаришам. Молодший брат Володя теж рвався в бій, хоча йому було 14 років. Він добре володів зброєю, навчався у мінерів саперній справі і брав участь у підриві залізничних шляхів. Варя (дружина Юрія), Ольга Федорівна і Олександра Карпівна виконували різні роботи, яких вимагали партизанські будні: допомагали пораненим, готували їжу, прали білизну та перев’язочний матеріал, дивились за дітьми, яких чимало було в загоні, збирали лікарські рослини, а коли було потрібно, жінки брали до рук зброю і ставали поруч з партизанами.

Перемогу зустрічали всі Білевичі, крім Олени. 2 травня 1943 року Олену Білевич гітлерівці розстріляли у селі Асаревичі (Республіка Білорусь). Указом Президії Верховної Ради СРСР Олену Білевич нагороджено орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

Після війни Юрій та Володимир Білевичі продовжили службу у органах МВС, Володимир на посаді водія, Юрій дослужився до звання полковника міліції.

Сьогодні прапор служіння Батьківщині гідно взяв до своїх рук онук Володимира Білевича – Сергій. Сергій Білевич закінчив Кам’янець-Подільський військово-інженерний інститут за спеціальністю управління інженерними підрозділами. З 2001 року – служба у залізничному полку. Випадковість? Пригадуєте, Йосип Йосипович теж працював на залізниці? І військових у родині було багато. Напевно, потяг до професії передається на генетичному рівні. З 2005 року – начальник служби загородження, викладач. Але викладає Білевич всього три місяці на рік, взимку, готує майбутніх саперів. Решту часу сам підполковник бере активну участь у проведенні спецоперацій.

75 років пройшло з часу закінчення Другої світової війни. Та її відгомін, захований у землі, продовжує нагадувати про ті далекі роки. За статистикою, це 100-150 тис. боєприпасів на рік! Службою загороджень 8-го навчального центру, яким керує Сергій Білевич, були знешкоджені боєприпаси біля станції Новокатеринівка Миколаївської області, станції Верба Рівненської області, здійснено розмінування станції Калинівка (Вінницька область), у травні 2017 року проведено розмінування залізничної колії біля ст. Левковичі на Чернігівщині. За активну участь у проведенні розмінувань Сергій Білевич отримав багато державних нагород, серед них 2012 року орден «За заслуги» ІІІ ступеня.

З початком війни на Сході України взвод С. Білевича перебуває в зоні АТО/ООС. Міста Слов’янськ Донецької області, Артемівськ (нині Бахмут), Дебальцеве, Сіверськ, Вугледарськ… Вісім ротацій у зону АТО/ООС. Нас, звичайно, зацікавило питання: чи були втрати? Адже всім відомий вислів: «Сапер помиляється лише один раз». На щастя, за всі роки роботи на розмінуванні втрати склали 4 екскаватори, які підірвались на мінах, та 5 поранених бійців. Напевно, це досвід та висока кваліфікація українських спеціалістів.

1azustr1

Пошуковці зустрілися з Сергієм Білевичем у шкільному музеї, де так багато експонатів із життя його родини воєнних часів. Це – дійсно зустріч через покоління, зустріч героїв минулого і сучасності. Поглянувши на знайомі фото, Сергій поринає у спогади, пригадує родинні легенди та перекази про Олену, що живуть і досі…

Ми пишаємося, що поруч з нами жили і живуть герої, і допоки на варті миру стоять такі самовіддані бійці, як Сергій Білевич та його побратими, ми можемо впевнено сказати, що український Прапор – Прапор Волі, Слави, Перемоги, а відтак і нашого мирного сну, навчання, праці – у надійних руках! І нехай буде так завжди!

 

Дар’я АНОПРІЄНКО, член клубу «Пам'ять»

Схожі матеріали (за тегом)