|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 14:26 | 08.10.2020

«Дівчата-самольотчиці», або З історії ткацтва у Володьковій Дівиці

Доморобне виробництво тканин було поширене на теренах України від доби неоліту. За часів Київської Русі воно відокремилося в окреме ремесло. Головним матеріалом для ткацтва були льон та коноплі.

Важко було знайти селянську хату, де б для потреб сім’ї не виробляли просте селянське сукно та полотно для одягу і щоденного вжитку. Цією справою займалися переважно жінки, тканина ж чоловіків виходила щільнішою і чистішою в обробці. За ревізіями козаків 1835 року в Дівиці було 18 ткачів-чоловіків, а для родини Бочковських та Чопенків ця справа була сімейною. З часом ткацьке ремесло починає розвиватися ще й як один із видів народної художньої творчості.
Також було розвинете промислове виготовлення тканин. Перша сукновальня на Чернігівщині була відкрита у 1756 році графом Кирилом Розумовським у Батурині, а розвиток суконних фабрик у губернії припадає на 30-ті роки ХІХ ст. Одна з чотирьох сукновалень Ніжинському повіту розташовувалась у Дівиці на річці Поток.

1mapash

Фабрика ця була дуже проста в облаштуванні. За роботою чотирьох верстатів слідкував майстер, 8 хлопців займалися чесанням шерсті, також працювало 8 ткачів та 24 прялі. Мануфактура виробляла виключно солдатське сіре сукно вартістю від 65 копійок до 1,50 рублів за аршин. Сировина для мануфактури – із овечого заводу Румянцева у Дівичанській економії, де зосереджено більше 300 овець турецької породи. У 1860 році виготовлено 5 тисяч аршин сукна на суму 3250 рублів сріблом. На жаль, не обходилося і без трагічних подій. 17 березня 1846 року валом сукновальні смертельно травмувався тридцятиоднорічний кріпосний  Карпо  Даниш. У другій половині ХІХ ст. відбулося переоснащення, впроваджували технічні новинки, але незважаючи на це, вона була зруйнована у роки громадянської війни.
Ще однією галуззю текстильної промисловості є шовківництво. Помірний  клімат Чернігівщини давав можливість вирощувати тутові дерева на відкритому повітрі. Граф Розумовський перший поклав йому початок, а розвивалося шовківництво переважно у Конотопському та Сосницькому повітах. У селі його початки у 70-х роках ХХ ст. заклала радянська влада. На вільних і придатних місцях були насаджені чорні та білі шовковиці, адже сировинною базою для гусені слугувало її листя. Найбільша посадка розташовувалася на південних околицях села й та місцевість і нині зветься «Шовкунами».

shovkunu

Весною, коли дерева рясно вкривалися листвою, в колгоспі бажаючим роздавали черв’яків шовкопряда на вигодівлю поки вони не залялькуються у середині кокону. Цей процес тривав приблизно 30 днів. Сформовані кокони відправляли на розмотування до Ніжина та Чернігова, а мешканці за труди отримували хто продовольчий пайок, а хто у тимчасове користування земельну ділянку. Учнів, на урочистій лінійці, нагороджували Похвальними листами.

Володькова Дівиця може похвалитися і ткацькою майстернею, ідея створення якої виникла у Мойсея Дмитровича Сірика, голови сільськогосподарської спілки козаків і селян-власників Дівиці. Під час відвідин виставки виробів Кролевецького кустарного складу він познайомився з роботою верстату з літаючим човником. Повернувшись у село, розповів про побачене і зазначив, що не погано було б навчити працювати на таких верстатах і наших ткачів. Ця думка отримала підтримку серед місцевих жителів. Оскільки своїх коштів на цю справу не мали, тому звернулися у Чернігівську губернську земську управу з проханням про виділення субсидії на облаштування майстерні, бо саме на кошти губернського земства був створений подібний заклад у Кролевці. Звідти відповіли, що губернська управа виділить кошти у тому випадку, якщо у справу асигнує повітове земство.
В цей час у Дівицю в свій маєток приїхала княгиня Марія Павлівна Довгорука. Скоро вона дізналася про спроби спілки покращити ткацький промисел і про те, що справа загальмувалась через відсутність коштів і досвіду. Тоді вона запросила знайомого їй техніка по ткацтву А.К. Паюсова, який порадив облаштувати майстерню, де можна буде навчити працювати з більш витонченою тканиною як це зроблено у селі Велика Тополя Новозибківського повіту. Княгиня показала альбом зі зразками тканин із Топольської майстерні, на що було вирішено зробити те ж саме у себе. Паюсов із членами спілки склав приблизний кошторис на облаштування майстерні. Княгиня перша пожертвувала 100 рублів. По 100 рублів асигнувало повітове і губернське земства. Відділ сільської економіки і сільськогосподарської статистики забезпечив верстатом з деталями і виділив 160 рублів на жалування вчителю-майстру.
5 грудня 1910 року в селі відкрилась навчальна ткацька майстерня, організована Володьководівицькою сільськогосподарською спілкою. В приміщенні майстерні був відслужений молебень в присутності повітового агронома, членів спілки і місцевих жителів. До присутніх звернувся агроном В.О. Л’Етьенн, який подякував за покладені труди по облаштуванню майстерні, зазначив, звертаючись до учениць, що їм пощастило навчитися такій справі, яка дасть можливість самим заробляти кошти на життя. Потім присутні оглянули верстати та зразки тканин Дігтярівської ткацької майстерні Полтавської губернії, які привезла з собою запрошена спілкою для керівництва майстриня А.Т. Шептунова. Марію Павлівну обрали почесною попечительницею, на що вона дала згоду, адже це вважалося показником її багатства і культурності.
Майстерня розміщена була у винайманому за 70 рублів на рік приміщенні з двором і господарськими будівлями. У ній стояли 4 верстати, один прислав відділ сільської економіки, а три були змайстровані на місці, кожен обійшовся приблизно в 20 рублів. В училище приймали грамотних дівчат не молодше 16 років, по дві за кожен верстат. Крім цього надавався один верстат для місцевих ткачів, які бажатимуть ознайомитися із роботою літаючого човника. Рада спілки звернулася до повітової управи з проханням видавати безкоштовно верстати ученицям, які закінчили навчання, щоб привити і розповсюдити кустарне ткацтво у селі. Управа згодилася видати кошти у кредит, крім цього спілка допомагала модернізувати верстат незаможнім ткачихам, які завершили перепідготовку. Також майстерня виступала посередником між ткалями і постачальниками пряжі та допомагала збувати виготовлену продукцію.
На прохання Губернського земства майстерня виготовила декілька виробів, для представлення на виставці у Чернігові під час візиту імператора Миколи ІІ у вересні 1911 року. Із Чернігова вироби були доставлені на сільськогосподарську кустарно-промислову виставку в Бобровицю, де Дівичанська ткацька майстерня була нагороджена срібною медаллю. Майже всі роботи були розпродані, крім цього отримали значну кількість замовлень.
Незважаючи на те, що майстерня відкрилася, робота на всіх верстатах почалось тільки в січні 1911 року. Крім того, винайняте приміщення виявилось затісним і холодним, тому восени майстерня перейшла у більш просторе місце, що дало можливість збільшити кількість верстатів, а відповідно і учениць. Робляться перші спроби фарбування тканин найпростішим способом, щоб в подальшому відкрити свою фарбувальню. На кінець 1911 року в майстерні працює 6 верстатів, та ще один замовлений,  найбільший – трьохаршинний, а найменший – 18 вершків. Вся сировина виписана із Москви, зокрема на 358 рублів льону, паперової пряжі на 209 рублів, шерсті – 72 рублі крім цього на 132 рубля замовили різноманітних інструментів.
Майстерня не захоплюється виробами, які зазвичай випускають фабрики, поки не буде встановлено, що вона може конкурувати з ними. Вона виготовляє таку продукцію, на яку є попит, зокрема: полотно, шерстяну та серпанкову матерію, скатертини, рушники, серветки, дамські шарфики.
У 1912 році комплект виробів у народному стилі княгиня Довгорука взяла до Петербургу на благодійний базар, де вони були розкуплені, та зроблено чимало замовлень. На жаль, майстерня не завжди могла виконати замовлення своєчасно, оскільки учениці переважно зайняті були програмними роботами. Цікаво, що дівчат-випускниць, які опанували роботу верстата із літаючим човником називали «самольотчицями».
Після революційних подій 1917 року робота майстерні пішла на спад, а з часом і зовсім згасла. Але не згас сам процес, традиції та самобутність дівичанського ткацтва, а примножилися і поширилися. Одна з тих «самольотчиць» – Олександра Сергіївна Сірик – очолила фабрику художніх виробів «8 Березня» у місті Ніжині. Продовжує традиції місцевих ткачів Надія Миколаївна Братко, Ольга Олексіївна Лапко, Тетяна Антонівна Самбур (Бочковська), вироби яких милують око та прикрашають не одну виставку сільської громади.

densela

День села - 2019 і роботи Надії Братко


Нація, яка сама себе поважає, має дбати про збереження власної ідентичності. Прояви такої ідентичності закладені у народних промислах, які несуть своєрідний захисний код, потужну силу національної символіки. Наразі традицію ткацтва бережуть у своїх тендітних руках кілька ткаль у селі. Тому будемо вірити в те, що прадавні традиції ткацького промислу збережуться і примножаться прийдешніми поколіннями.

tasambur

Тетяна Антонівна Бочковська (Самбур)

 

expoz

Експозиція місцевого музею

 

prylad

Приладдя для ткацьких робіт

 

pryadka

Прядка

 

tkaverstat

Ткацький верстат

 

roboty1

Роботи Лукії Компанець та її онуки Тетяни Самбур

 

Сергій ТИМОШИК
с. Володькова Дівиця Носівський район

Схожі матеріали (за тегом)