|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 7:12 | 03.19.2024

Історія

Важливість бою за Лукашівку та його стратегічне значення можна порівняти з боєм під Крутами.


Останнім часом модними стають дослідження родоводів елітарних верств населення, спадкоємці яких прагнуть залишити друковану пам'ять про пращурів, котрі завдяки багатству, здібностям, знанням мали економічну та політичну владу над соціальними інститутами й окремими людьми.


Доки ми воюємо з москвою, москва досліджує нашу історію. Дивовижний артефакт, який «підняли» при розкопках кургану Чорна Могила в Чернігові – сакральна статуетка у вигляді ідола – досі знаходиться в москві. І не лише вона!


У селі Пекарів на Сосниччині команда реставраторів взялася за відновлення маєтку, що належав Григорію Долинському – осавулу ніжинського полку, члену другої Малоросійської колегії, економу гетьмана Кирила Розумовського. Це унікальний, чи не єдиний збережений донині на Лівобережжі зразок української дерев’яної класицистичної палацової архітектури.


У тринадцять років він почав свій нелегкий шлях боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.


Народився в селі Дащенки, на Варвинщині, похований в місті Парма, що в Клівленді, США. Легендарного командира, учасника бою під Крутами Аверкія Гончаренка поважають та шанують як одного з найбільш безкомпромісних борців із російським більшовизмом. Після поразки Національної революції Аверкій Матвійович бився проти більшовиків у Другій світовій війні, на якій втратив двох синів. Навіть після смерті сотник армії УНР об’єднує українців.


Правильно в народі говорять: як корабель назвеш, так він і попливе, адже назва визначає сутність того чи іншого явища. Хочеш зробити з містечка село, хочеш позбавити його насельників історії – зміни назву! Саме це, на думку дослідника Гетьманщини і зробили московити, отримавши свого часу контроль над Україною.


Голота, нероби та п’яниці – нові представники пролетарської влади, які з неприхованим рабським оскалом кинулись виконувати волю Сталіна з хлібозаготівлі й знищення свого ж роду. Найбільше від голоду померло на Півдні Чернігівщини, де були родючі чорноземи, проте й на лісистій Півночі помирали люди. Як приклад – родина семенівця Сави Будашка, котрий, щоб врятувати сім’ю від голодної смерті заховав хліб, за що отримав заслання та каторгу і, зрештою, не зміг уникнути смерті своїх дітей.


Так розповідала про голод 1933-го року бабуся журналістки, уродженки цього села Тетяни Потолап – Єфросинія Никифорівна Малько. І це було правдою. Кобижча, як і вся Україна, дуже болісно і з великими втратами пережила ту трагедію.


62-літня Ніна Борисівна САМОЗВОН із Корінецького, що на Талалаївщині – вчителька-пенсіонер. У це село приїхала за направленням після закінчення Сумського державного педінституту і залишилася тут на все життя.


Сторінка 1 із 13