Природний газ магнітом притягує до себе ненажерливих шахраїв-казнокрадів, і цей же газ з народних надр своєю високою ціною, як блекота чорна, отруює до запаморочення простолюдних споживачів, а віднедавна ще й платою за доставку «золотого» газу «позолоченими» трубами.

Історія цього переробного підприємства тягнеться з 1807 року, саме тоді завершив його будівництво місцевий поміщик Кочубей. У 1854 році на цукрозаводі спалахнуло повстання робітників, в ході якого цукроварню спалили. Тоді й відбулося перше «відспівування» кончини підприємства, отже – й роботи для 118 «чорноробів». Поміщик не став відбудовувати своє виробництво, він і без нього не голодував. Наново побудував цукрозавод поміщик Катеринич в 1897 році. На той час Бобровиця вже мала залізничне сполучення Київ – Курськ.

У селі Піски Бобровицької громади місцеві жителі, яким довелося в лютому-березні дізнатися, що таке «русскій мір», активно допомагають нашим Збройним силам, які воюють на Східних рубежах. Понад місяць люди збираються в місцевому будинку культури щодня і плетуть маскувальні сітки. Свою роботу почали не так давно, але планують робити їх стільки, скільки буде потрібно.

З 1 січня 2022 року запроваджені головні кваліфікаційні вимоги на зайняття посади генерального директора комунального некомерційного підприємства охорони здоров’я. Вони стосуються й «Бобровицького Центру первинної медико-санітарної допомоги» Бобровицької міської ради.

Прожила Майнівка у садибі колишньої поміщиці Олександри Майнової сто років. Правда, останні 12 років доживала у незвичному для неї оточенні, без галасливої студентської молоді, яка переїхала на нову навчальну базу в Бобровицю, без її культурних і спортивних свят й тусовок…

Пригода сталася ввечері 6 лютого в селі Нова Басань Бобровицької громади біля супермаркету.

Незабаром мені виповниться 84 роки, з них майже 53 роки я віддав роботі на вашій прекрасній землі з вашими чудовими трударями й просто милими людьми, від працелюбства й душевного тепла яких я серцем і душею прикипів до Бобровиччини. Тож і в дні страшенного воєнного лихоліття я залишався з вами, дорогими земляками, – кажу так, оскільки переважну більшість свого віку я прожив на цій землі.

Доноси знову стають «секретною» зброєю наклепників. Розрахунок примітивний: в умовах війни слідчі глибоко не копають…

Не вперше цитую слова Ліни Костенко: «Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо». Мудрість від мудрої, світом визнаної української поетеси знову згадалася при зустрічі з кількома жительками Нового Бикова. Вони гідно пережили місячну окупацію, варварські руйнування їхніх помешкань, встигли вже дещо відремонтувати, побут налаштувати, але вже на початку розмови відчувалося, що на душі в них щось млоїло, а потім і на поверхню вихлюпнуло невдоволеннями.