Котел як привід

Приміщення медичного закладу у Макошиному збудували 1958 року. Колись це була лікарня районного рівня з власними рентген-кабінетом, амбулаторією, аптекою, відділеннями терапії та неврології. Тут навіть робили операції та приймали пологи. Нині ж у приміщенні колишньої лікарні розташовані паліативне відділення, аптечний пункт, «швидка» та амбулаторія.

Попри свій вік, приміщення перебуває у досить гарному стані. За словами місцевих жителів, у «лікарні» паліативну допомогу – а це вид медичної допомоги для людей із невиліковними хворобами – отримують не лише макошинці, а й люди з довколишніх сіл колишнього Менського району. Втім, у Менській міській раді вирішили, що у селищі, де мешкає близько двох тисяч людей, таке відділення не потрібне. Знайшли і формальну причину – несправність котла.

Котли в «кочегарці» і дійсно нікудишні, старіші за саму лікарню на два роки, а нещодавно вони ще й потекли.

«Котел протікав ще тоді, коли його встановлювали у 50-х роках, – каже технік по спорудах Макошинського паліативного відділення КНП «Менська міська лікарня». – Трохи постояв і до цього часу справно працював. Сюди треба ставити новий сучасний котел, бо цим ми тільки атмосферу гріємо. Скільки себе пам’ятаю, то сюди ніколи і копійки не вкладали ні при райдержадміністрації, ні при громаді, все – своїми руками. Хай ставлять новий котел, дров нам на зиму вистачить. Нещодавно завезли двісті кубів берези».

Усі ремонти - власними силами

Нині у Макошинській «лікарні» стаціонарно лікується семеро чоловік. Взимку – учетверо більше. За словами людей, працівники паліативного відділення надають не лише медичні послуги, але й доглядають за немічними.

Виявляється, що таких аргументів для Менської міської ради замало. Так, Чернігівський окружний адміністративний суд відкрив провадження щодо призупинення діяльності цього відділення. Причиною є виявлення низки порушень пожежної та техногенної безпеки приміщення. Відтак паліативне відділення у селищі Макошине опинилось на межі закриття.

«Як треба, то і в штики підемо»

72-річний Василь Єфіменко брав участь у будівництві лікарні, тож, природно, ініціативу керівництва громади зустрів вороже.

«Якщо треба, то ми її викупимо, а як треба, то і в штики підемо, – випалює Василь Васильович. – Мені 72 роки. У нас у роду мужики у 72 роки помирають. У цьому році я повинен дождати снігу і вмерти, так що я не боюсь йти в штики».

«Погодь, Васильович, ще рано туди, – показує пальцем угору його односелець Володимир Пісяука. – Але щодо нашої лікарні, тут я з тобою згоден. Моя тітка разом із тобою її будувала, тут народився я, мій брат і сестра. Ми будемо її відстоювати до останнього».

У приміщенні стаціонару світло та затишно. Стелі та вікна високі, як і має бути в типовому медзакладі.

«Ми надзвичайно стурбовані ініціативою влади закрити приміщення лікарні, – каже пацієнтка Надія Білець. – У Мену, куди пропонують перевести відділення, ми не хочемо, хочемо лікуватись уМакошиному».

«Тут колектив, можна сказати, як сім’я, – додає її сусідка по палаті Надія Малаєва. – Без усілякого страху з таким полегшенням сюди йдемо. До того ж таким людям, як ми, змінювати місце дуже складно. Тут і їсти дають, і лікують. Ось на ранок був суп і чай. Суп, щоправда, без м’яса, але смачніший, ніж у Мені, – там давали пісний і без солі».

Харчування, звісно, залежить від фінансування, а воно тут, вочевидь, нікудишнє. Останні 20 років макошинці як можуть підтримують свою «лікарню», принаймні цибулі, картоплі та моркви медзаклад має вдосталь.

Не реформа, а ліквідація

Кожен із пацієнтів медзакладу говорить про зручність і компактність установи. Тут і амбулаторія, і «швидка», і навіть власний аптечний пункт.

Фельдшер екстреної медичної допомоги при амбулаторії Катерина Буланець переконана: якщо будівлю закриють, то аптечний пункт перестане існувати.

«Із найнеобхіднішого тут є все, – говорить фельдшер. – Ліки надходять двічі на тиждень. Націнки у нас немає, все відпускаємо по накладних від аптеки… До виселення відділення ставлюсь негативно. Якщо нас виселять, люди залишаться без аптеки?».

Як бачимо, від ініціативи місцевої влади «реформувати» медицину не в захваті не лише пацієнти, але й медики.

За словами лікаря-терапевта Наталії Лавської, у відділенні працює 15 чоловік. На час опалювального сезону установа наймає на роботу додатково ще чотирьох кочегарів. Увесь ремонт у приміщенні персонал робить власними силами і власним коштом.

«Установа потрібна не лише для нашого селища, адже у нас 30 відсотків пацієнтів лікується із колишнього району. Ця будівля пристосована для лікарні, а відділення неврології в Мені, куди нас хочуть перевести, перебуває в набагато гіршому стані та потребує ремонту», – говорить Наталія Олександрівна.

Якщо Макошинське відділення все-таки переведуть, то медикам щодня доведеться їздити в Мену 13 кілометрів однією з найгірших (без перебільшення!) доріг області. До того ж їздити власним транспортом, бо регулярних маршрутів із центральної садиби громади до селища з двома тисячами населення і досі немає. Що говорити про пацієнтів, яким для того, щоб лягти в лікарню, також доведеться винаймати таксі.

«Якщо закриють відділення, а сімейну медицину переведуть в іншу будівлю, то все зникне за півроку, все розтягнуть, повипилюють, залишаться одні стіни», – прогнозує гірку долю лікарні лікар-терапевт.

За словами вчителя місцевої школи Людмили Леонтієвої, лікарню неодмінно треба зберегти.

«Все можна знищити, прикриваючись реформами, у такому разі чи може йти мова про якість послуг? Немає транспорту, немає дороги, а пенсіонери змушені будуть на таксі їхати в Мену до лікарні. Яка це якість медицини? У нас не село, а селище, де проживає близько двох тисяч жителів!», – каже Людмила Василівна.

Зупинити їх може тільки народ

Якщо з паліативним відділенням все зрозуміло, то з аптекою, сімейною амбулаторією та «швидкою» – не до кінця. За словами медиків, їм пропонують переїхати у сусіднє приміщення, яке нині перебуває в довгостроковій оренді благодійного фонду «Нащадки Аратти». Сказати, що воно не пристосоване для медичних цілей, – не сказати нічого. У приміщенні стоїть стійкий запах сирості.

«Це, вважайте, у мене одразу буде туберкульоз легенів, – каже лікар-терапевт Наталія Лавська. – А хто питав благодійний фонд, чи віддадуть вони цей будинок?».

Голова ради «Нащадків Аратти» Наталія Колесник відверто не розуміє, чому міська рада не може банально замінити старий котел на новий і залишити відділення функціональним.

«Ніхто їм нашого приміщення не віддасть, – каже Наталія Іванівна. – Гроші на його ремонт давали британці, робила громада разом із британськими студентами. Я такого не можу зрозуміти – хай ставлять котел, а не забирають наше. А якщо мені завтра сподобається сусідська хата? – дивується Наталія Колесник. – Мені особисто Геннадій Анатолійович (менський міський голова, – Авт.) сказав, що чіпати мене не будуть. Просив знайти будинок. А я не розумію, навіщо переселяти медиків у непристосовані приміщення, коли стоїть питання всього-на-всього придбання котла».

Питання про фінансування викликає ще більший подив після того, як макошинці дізналися, що міська рада знайшла 100 тисяч гривень на ремонт неврології у Мені. 100 тисяч – це і є ціна нового котла.

Та про це у Мені не хочуть і чути. В офіційній відповіді директора КНП «Менська міська лікарня» Григорія Разнована говориться: «…Планується переведення відділення з смт Макошине у м. Мена на вул. Шевченка, 61. Відділення буде розташоване в окремому приміщенні колишнього неврологічного відділення… Хворі, які перебувають на лікуванні в Макошинському паліативному відділенні та не відповідають статусу паліативних, будуть виписані до своїх родин або переведені в соціальний заклад. Паліативні хворі будуть переведені за новим місцем розташування відділення».

Зупинити реформаторів від децентралізації нікому, окрім самих людей. Власне, макошинці збираються це зробити вже цього тижня. Офіційно, по закону, через рішення загальних зборів, протокол якого передадуть горе-чиновникам, які, на жаль, за оптимізаціями та освоюванням коштів не бачать проблем простих людей.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та Сергія Кордика