|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 11:33 | 05.27.2024

Земля ридає, плачуть небеса, Героїв знову проводжає Бобровиця

 

У середу, 11 жовтня, на кладовищі в Бобровиці похоронили з усіма військовими почестями відважного воїна-захисника, стрільця десантно-штурмового батальйону Реута Володимира Вікторовича.

IMG 7263

Проводжали його до могили по живому коридору, встеленому живими квітами. Опускали його тіло в домовині на вічний спокій під Гімн України й військовий салют.

* * *

IMG 0589 1IMG 0587 1

Так зустрічають на землі і проводжають на небо Героїв

 

У четвер, 12 жовтня, на центральній площі Бобровиці відбувся траурний мітинг «Вічна пам'ять Героям», на якому громада схилила голови у глибокій скорботі, проводжаючи на небеса відважного прикордонника, сержанта Крилача Володимира Миколайовича.

Ведуча траурного мітингу розповіла, що народився він 1 листопада 1968 року в селі Макарівка Бобровицької міськради. Після закінчення школи вивчився в Мринському СПТУ на водія-механізатора. Строкову службу проходив у 1986-88 роках. Працював в різних організаціях столиці, перед війною – в охоронній компанії. У березні 2023 року добровольцем вступив в ряди захисників Батьківщини. Служив інспектором прикордонної служби 2 категорії, прикордонної комендатури швидкого реагування прикордонного загону імені князя Володимира Великого.

IMG 0568 1

Сини Сергій і Микола біля портрета батька

 

Після Гімну України від імені громади висловив з болем співчуття рідним виконувач обов’язків міського голови Геннадій Іванюк. Сказав також, що пам'ять про захисника Вітчизни назавжди залишиться в серцях вдячних земляків.

Від прикордонників-побратимів добрі слова промовив майор Микола Брюхоненко, наголосивши, що старший товариш завжди був прикладом для молодших прикордонників, таким він назавжди залишиться в їхній пам’яті.

IMG 0553 1

Найбільше горе для рідних

 

У тяжкому горі залишилися рідні Володимира Миколайовича: 78-річна мама Ольга Іванівна і двоє синів – Сергій та Микола, котрі також боронять Україну в підрозділах МВС. Слово про батька сказав молодший син Микола.

Учасники траурного мітингу живими квітами обклали тіло воїна. Відспівування та поховання солдата-прикордонника відбулося на кладовищі в селі Макарівка.

 

* * *

 

DSC09716 1

Труну з Героєм побратими доставили на прощання з громадою

 

У п’ятницю, 13 жовтня, пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом знову торкнувся сердець жителів громади, які зібралися на центральній площі, щоб у скорботі схилити низько голови перед Героєм Власенком Олександром Юрієвичем, який у боротьбі за волю і кращу долю української нації віддав найдорожче, що мав, – своє життя. А прожив він лише 30 років. Загинув о 9-тій ранку 24 червня 2022 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині, коли ворог намагався відбити втрачені позиції.

28 грудня 2022 року дружина загиблого Героя Вікторія Власенко народила синочка – Макарія Олександровича, якого покійний батько не дочекався, не потримав на своїх міцних руках.

DSC09733 1

Почесна варта і численні земляки

 

А ще клята війна так розпорядилася, що навіть тіло вбитого воїна доставлене в Бобровицю для поховання на вічний спокій через рік і майже чотири місяці після загибелі.

Несамовито важко переживали рідні втрату Олександра, а заодно й таке довге чекання, щоб за християнським звичаєм упокоїти його тіло в могилі, куди ходитимуть на печальну розмову з тим, хто навіки залишився в серцях рідних і вірних друзів, куди овдовіла дружина приводитиме синочка Макарія і розповідатиме, яким героїчним був його батько, як він чекав появи на світ Божий свого первістка, але безбожна війна розпорядилася по-своєму. Як тепер молодій мамі з малям на руках вчитись жити без коханого й головної опори по життю?..

DSC09750 1

Серце навпіл рве біль, коли востаннє квіти кладуть на домовину

 

З біографії Олександра Власенка є очевидним, що він готувався не до війни, а до щасливого життя з батьками, а потім і з молодою своєю родиною. Після школи вивчився на механіка залізничного транспорту, працював за фахом, заодно закінчив навчання в університеті залізничного транспорту, мав хорошу роботу. Строкову службу проходив у Внутрішніх військах України. Після звільнення в запас тільки б жити, чекати на першу дитину. Але 22 квітня 2022 року добровільно пішов на війну, де невдовзі й голову поклав.

Осиротіли дружина Вікторія з синочком Макарієм, мама Тетяна Степанівна, батько Юрій Дмитрович, брат Андрій, з яким народилися в один день – 10 січня 1993 року.

DSC09756 1

Слова печалі й слави від громади і ЗСУ

 

Від імені громади глибокі співчуття рідним Героя Олександра Власенка висловив виконувач обов’язків міського голови Геннадій Іванюк. Ще він запевнив їх, що пам'ять про відважного воїна назавжди залишиться в серцях земляків, в історії громади, всієї України.

Начальник першого відділу Ніжинського районного ТЦК та СП Андрій В’ялий в глибокій скорботі констатував, що осиротіла ще одна родина, війна забрала ще одного сина України, який загинув на полі смертельної битви за наш вибір, за світле й щасливе майбутнє рідної Вітчизни, рідної родини, за кожного співвітчизника. Від імені Збройних сил України майор подякував батькам загиблого Героя, всій громаді за виховання такого захисника України, який без вагання приніс у жертву своє молоде життя заради перемоги над ворогом, заради життя вільної країни під мирним небом. Пам’ять про таких воїнів назавжди впишеться золотими літерами й довічними спогадами в славну історію незалежної України.

DSC09780 1

Відспівування убієнного Героя

 

Під траурну мелодію заплакали рідні, заплакала громада, заплакало небо, коли побратими відправляли домовину з Героєм на кладовище, де земля прихистить його навіки. Він додому більше не прийде, бо замість ніг тепер у нього крила.

DSC09796 1

Прапор України на довічне зберігання дружині Вікторії

 

На кладовищі відспівали загиблого сержанта Власенка Олександра священники УПЦ з благочинним отцем Тарасом.

Офіцери ЗСУ від імені командування військ України передали дружині воїна Власенка Олександра – Вікторії – Прапор України, яким була накрита домовина її чоловіка-Героя.

Під Гімн України пролунав військовий салют.

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)