Проходила поховальна церемонія за участі керівників Бобровицької громади, побратимів загиблих бійців на заповненій земляками площі. Рідні Сергія Дяченка вирішили провести свого покійника в останню дорогу з родинного двору, й похоронили його на кладовищі, де покояться інші родичі – за кілька метрів від двору.

Загинули троє бійців майже водночас від вибуху ворожої міни. За словами побратимів, найбільш розтерзаним і понівеченим було тіло В’ячеслава Гатченка. Не відкривали труну й Вадима Неволіна. Батьки і дружина Сергія Дяченка хоронили свого убієнного сина й чоловіка у відкритій труні. Нібито під час вибуху міни він вилетів з автомашини й зміг пробігти кілька метрів, де смерть його й настигла.

На площі, де відспівували покійних, труни з тілом Сергія не було, але його згадував священик Тарас, молився і за його душу.

Такої жалобної похоронної процесії Бобровиця не пам’ятає: 45-річних чоловіків хоронили літні батьки, молоді вдови і неповнолітні діти. Трагедія з найстрашніших трагедій. Великий натовп не міг стримати сліз, коли мати В’ячеслава просила мертвого сина, щоб забрав її з собою. Коли батька Вадима насилу відірвали від домовини сина і посадили неподалік на стілець, бо на ногах уже не тримався.

Дякували батькам за героїчних синів виконувач обов’язки голови міської ради Геннадій Іванюк і начальник 1-го відділу Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Андрій В’ялий.
Чиясь смерть – то найстрашніше горе. Його неможливо «пом’якшити» навіть обставиною війни, де смерть має перевагу над життям. Серця рідних розуміють, що «немає більшої любові, ніж віддати життя за Вітчизну, за друзів, за співвітчизників», але матері, дружині, діткам потрібен їхній герой живим, а не на небі. Тому й стільки плачу, нестерпної жалоби бачила й чула Бобровиця минулої п’ятниці. От якби все те відправити рідним тих, хто веде з нашим народом ту кляту війну!!!

Григорій ЗАГРЕБЛЯ