Минає рік за роком. Часи змінюються, та, мов крига, застигло злиденне життя мільйонів українських людей. Але, як сказав один відомий поет, часи не вибирають – в них живуть і помирають. А за століття до цього наш великий пророк Тарас Шевченко писав: «Все йде, все минає, і нема тому спочину, і краю немає…». Ось і цей, один із найважчих для України і її громадян років, 2021-й відходить у минуле.

Особливо нестерпно живеться людям у селах. Викошує їхніх жителів смерть від коронавірусу та інших тяжких хвороб, панують рекет і бандитизм, смертельні аварії на дорогах, які зовсім недавно пережили «Велике будівництво». Отож найбільше серця людей охоплює страх. Бо влада вже погрожує повноцінною війною з Росією, яка, мовляв, ось-ось нападе. А страх, як відомо, паралізує волю, стає дієвим фактором покірності…

А пам’ятає ж моя сива голова перше скликання Верховної Ради України, на якому було прийнято Декларацію про державний суверенітет України. У Декларації, зокрема, першим рядком значилося, що Україна буде соціальною, з без’ядерним статусом, позаблоковою і нейтральною державою. Ну то й що? Зрадили! А можливо б, якби ми залишалися позаблоковою державою, а не лізли до блоку НАТО, то й Крим та Донбас не втратили б.

А відтак, ставши по суті колоніально залежною від США і Європи, очільники України слухняно повторюють за «дядьком Семом» усе, що він скаже. Сказав про загрозу війни – кричать на чолі з шостим уже Президентом і міністром оборони: «Дамо рішучу відсіч!». І невтямки, мабуть, їм, скільки українського люду ляже в землю, скільки буде знищено міст і сіл. Бо самі опиняться за тисячі кілометрів від людських страждань. Отакі вони, «слуги народу». Так, рік, що минає, залишає по собі не те що гіркий, а нестерпний спадок у серцях і свідомості мільйонів українців.

Позначений знаком біди – відкриттям ринку нашого найдорожчого багатства – землі, він на повну силу продемонстрував чиновницьку бездушність, цинічно зрадив надії і сподіванням на те, що наскрізь пронизані корупцією попередники нинішньої влади отримають по заслузі. Нічого, що було обіцяне новою владою і президентом, не збулося. Нічого! Стало ще гірше, ще нестерпніше жити людям, особливо пенсіонерам, інвалідам, іншим непрацездатним, багатодітним сім’ям, вигнанцям з Донбасу, котрі не захотіли залишатися на окупованих територіях. Їх також залишили напризволяще.

І так само «бабло породжує зло», і так само з горішніх поверхів сіють розбрат та ненависть поміж людьми. Так само пустопорожнім язиколяпанням і показним патріотизмом заповнені теле- і радіоефіри.

Хочу знову вдатися до поетичного висловлювання, цього разу нашого славетного земляка Павла Тичини: «Та нехай собі як знають, божеволіють, конають – нам своє робить…». Своє, хліборобське, селянське, що засвідчує нашу непохитну вірність землі-матінці!

Справді, лише один світлий промінь пробивається у такому жахливому мороці. Це – праведна і жертовна праця українського селянства. Заради того, щоб святий хліб був на столі у кожного чесного трудівника, у всіх, хто власними руками і розумом щодня творить добро і матеріальне благо для України. Щоб, борони Боже, новий голодомор не стався!

Відрадно, що наше товариство «Земля і воля», як і раніше, очолює лави українських сільгоспвиробників із виробництва зерна кукурудзи з найнижчою собівартістю. З того маємо мільйонні прибутки. Не хизуючись вишиванками, виявляємо справжній патріотизм. Сплачуємо десятки мільйонів податків до бюджетів усіх рівнів, підтримуємо педагогів і медиків, ветеранів війни і праці, багатодітні родини і воїнів Збройних сил України.

Облаштовуємо населені пункти Бобровицького району, будуємо дороги і впорядковане житло для трудівників і спеціалістів товариства, регулярно піднімаємо рівень і так, мабуть, найвищої в Україні орендної плати за паї шанованих наших орендодавців – тих, хто довірив нам ефективно господарювати на їхній землі. Право одержувати найвищу орендну плату за паї, безумовно, перейде до онуків і правнуків наших орендодавців, і ті також скористаються з мудрого і виваженого рішення старших очільників селянських родин.

Завершуючи цей вкрай тяжкий 2021-й, хочеться в пошані і щирій подяці схилити сиву голову перед сумлінними трудівниками і кмітливими організаторами виробництва з усіх відділків товариства «Земля і воля», перед спеціалістами, котрі виявили хист і високу професійність, щоб кукурудзяне золоте поле родило дорідними врожаями, щоб безвідмовно, чітко діяв увесь складний механізм господарювання нашого товариства.

Щире спасибі всім вам, дорогі побратими!

Сердечно дякую і тим депутатам, котрих «Земля і воля» та виборці делегували до місцевих рад і територіальних громад. Вірю, що виправдаєте нашу довіру, не поступитесь інтересами селян, а відстоюватимете їх із виваженою державною мудрістю.

Кажуть, що надія людська вмирає останньою. Отож не втрачаю оптимізму і в тому, що новий, 2022-й рік, стане переломним для долі нашої рідної Батьківщини. Можливо, лизень злиже оту цинічну чиновницьку піну, від якої вже аж захлинається держава в часи п’ятого і шостого керманичів. А, можливо, і нові вибори.

До такої віри і надії спонукає свято Різдва Христового, яке символізує оновлення, тверду віру в перемогу Добра і Світла!

З отаким щирим почуттям сердечно вітаю всіх і кожного з Новим роком, світлим святом Різдва Христового! Добра всім і щастя, здоров’я і злагоди в родинах! Нехай збудеться найзаповітніше всіх жителів нашого чарівного Придесення!

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, депутат Верховної Ради України першого скликання, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист