Кумаоні – індоарійська мова, розповсюджена в регіоні Кумаон індійського штату Уттаракханд, а також – на заході Непалу. Належить до центральної групи мов пахарі. Цією мовою нині спілкуються два мільйони 360 тисяч мешканців.

Вірші українців мовою кумаоні переклала доктор Мега Бхараті Мегалл (Dr. Megha Bharati Meghall) (Мумбаї, Індія), натомість Сергій Дзюба переклав її вірші українською.  

Це – 92 переклад творів всесвітньо відомих українських письменників мовами народів світу. Сергій і Тетяна отримали вже багато почесних нагород в Індії, зокрема мають сертифікат «Золотої книги світових рекордів». Адже добродій Сергій присвятив коханій дружині – пані Тетяні – всі свої 115 книг, понад 130 пісень і близько сорока радіоп’єс та серіалів… Таким чином, вона стала «Найбільш натхненною жінкою Землі». Наразі рекорд зареєстрований офіційно і визнаний міжнародними творчими спілками та академіями різних держав.  

Тож пропонуємо увазі читачів поезії Тетяни та Сергія Дзюби мовою кумаоні. 

 

Tetiana Dziuba (Тетяна Дзюба)

 

* * *

 

स्टेशनक हल्ल-गुल्लक बीचम पुर दिन निकल गौ –  

और सबै परछैं रेलक उन पटरियोंक चार लंबी हैं गईं,

जो रातैंक अनियारपट्ट अंध गलियोंक अंतैक पास लिजुनी। 

ऊ लम्बी गलियां जिनुकें 

सबै सैंणी पार करणी, 

जां, जण कतूक एना करेनिना घटी गईं,

और जिनुके बस रातिब्यान तकके लिजी 

अपण दुःख हैं मुक्त हुनेक आसर मिल रौ।

* * *

 

वाँ सन्नाटा हौल, उम्मीदक रंग जस  

वाँ शान्ति हौल, खुशीक रंग जस 

और सेब गिर बेर, द्वि टुकड़ों में बिखर जाल

 

और यौ द्वि टुकड़ खे बेर, खुश प्रेमी,

डालोंक पछिल डाढ़ मारनेर हव्वा क आंसू लै नी देखल, 

जो ना जाण कब बटी कुपोषित छू ।

 

* * *

 

बखत क नमक रेत क चार

पुराण घड़ी बटी फिसलते रूं।

ऊ जल बेर, पीड़ सह बेर, चिड़चिड़े बेर 

फिर समुन्दर में समै जां।

और ऊ समुन्दर बण जां,

जीमे यादों क लहरों हैं टकराण

भोतै भल लागूं ।

 

मगर,

दुःख यौ छू कि यौ सब 

भौत देर तक नी रेय सकण, 

किलै की आदिम धरतीक प्राणी छू

और समुन्दर लूँणक छू।

 

* * *

 

राजकुमारियों कैं मूर्खों हैं प्रेम हैं जां - 

कुनी हमर वाँक सब सयाण।

 

* * *

 

मैं ऊन नंबरों को मिलूनी, 

जो नंबर मकै याद नाहथन, 

यस बखत में जब कोई लै फोन नी उठूं,

तबै मकै ऊ संदेश सुनणक लिजी मिलूं,

जो मैं सदा सुनणक लिजी तरसनी।

 

अनुवादक:

डॉ. मेघा भारती मेघल,

मुम्बई, इंडिया

{अंग्रेज़ी भाषा से कुमाऊँनी भाषा में अनुवाद}

 

Translator: Dr. Megha Bharati Meghall, Mumbai, India

 

Serhii Dziuba (Сергій Дзюба)

 

* * *

 

अमरता क चांदी जस हथेलियों में 

ऊ नानुनान चेली,

चांद क रौशनी है बणी कंघिल,

अपण् बाल बने बेर,

एक 

चमकिल शिश में अपण,

मूूख  देखेनेक कोशिश करेँ,

मगर नी देख सकें।

 

फिर वीक नजर पड़ें 

एक अंजान सैंणीक झुर्रियों पर।

 

* * *

 

हव्वा क आंसुओं क दूरी जस

दूर एक टापू,  

जां,

सफेद रंगक पत्थर वीके लिपटी रूनी,

जां, समुंदर में डूबण हैं पैली 

क्षितिज कैं लेँ  बांध सकनी।

वाँ,

संगीतल आसरा ढूँढ हाली,

एक आदिम

एक सैंणी 

हूं 

जनम दिनेक लिजी।

 

* * *

 

जुग जुग जिया,

कम कम लिखया,

और 

स्वर्ग कैं दोष झन दिया

अपण दुःख दर्देक लिजी ।

 

* * *

 

डाढ़ मारने बाना-

वीक आँखोंक आंसू,

इन्द्रधनुष कैं लैं आकर्षित करणी।

 

* * *

 

लोग बागों है प्रार्थना छू,

जरा शांति बनाया,

समुंदरक शोर सुनाई नी दिनौ।

 

* * *

 

पुराण, 

पुराण गिटार

इक किनार में डट बेर 

नान्तिनाक चार ठाड़ छू।

 

अनुवादक:

डॉ. मेघा भारती मेघल,

मुम्बई, इंडिया

{अंग्रेज़ी भाषा से कुमाऊँनी भाषा में अनुवाद}

 

Translator: Dr. Megha Bharati Meghall, Mumbai, India 

 

А зараз – ці ж вірші Сергія і Тетяни Дзюби українською мовою.

 

Сергій Дзюба

 

* * *

На сріблястій долоні вічності

маленька дівчинка

розчісує коси   

місячним гребінцем

і в примхливому люстерку

не бачить свого обличчя:

   

Там її погляд

і зморшки

незнайомої

Жінки.

 

* * *

На острові,

далекому, мов сльози Єви,

стиснутому обіймами

сліпучо-білих скель

так, що можна спіймати 

горизонт, якщо він не втікає у море,

 знайшла прихисток

музика – 

щоб народити

Чоловіка

і Жінку.

 

* * *

Живіть довго,

пишіть мало

і не звинувачуйте Небо

у гріхах.

 

* * *

Заплакана красуня: 

вії 

намистинками сліз 

прихилили 

веселку.

 

* * * 

Люди, 

будь ласка, тихіше – 

не чути моря.

 

* * * 

В кутку гітара,

старенька-старенька,

як дитина,

стоїть важко.

 

Тетяна Дзюба

 

* * *

День відступив вокзальним гармидером – 

І тіні стали довгими, як колії,

Що ведуть у тупик ночі.

Їх перетинають жінки,

Здрібнілі анни кареніни,

Котрим вибавлення від проблем

Гарантоване лише до ранку.

 

* * *

І буде тиша кольору надії,

І буде спокій кольору щастя,

І впаде яблуко, розлетівшись надвоє,

Його половинки з’їдять щасливі закохані,

І не помітять за гіллям заплаканої Єви,

Яка прокляла свій давній авітаміноз.

* * *

Час просочується сіллю,

Як пісок із найдавнішого годинника,

 

Пече, випікає, ятрить.

А потім даленіє, розчиняється, – 

І стає морем,

У якому добре гойдатися

На хвилях спогадів.

 

Шкода тільки – недовго,

Бо люди мешкають на суходолі,

 

Де море – сіль...

 

* * *

Королівни завше діставались дурням, – 

переконує народна 

мудрість.

 

* * * 

Дзвоню по телефонах,

Номери яких знаю напам’ять,

У час, коли ніхто не підніме трубки.

Тоді тільки можна у них почути те,

Що хочеш почути так давно. 

 

А тепер – про відому індійську поетесу Dr. Megha Bharati Meghall та її вірші українською в перекладі Сергія Дзюби.

 

Доктор Мега Бхараті Мегалл (Dr. Megha Bharati Meghall):  «Жінка може виплакати океани!»

 

Мешкає в м. Мумбаї (Індія). Творчий псевдонім – «Королева Кумаона». Працює в галузі образотворчого мистецтва, музики та літератури. Вона – одна з найпопулярніших художників, поетів і співаків країни. Авторка гарної, проникливої лірики. Доктор англійської літератури. Працювала професором університету. Академік. Удостоєна престижних міжнародних нагород. Зокрема, нагороджена Почесним дипломом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за визначний творчий доробок і популяризацію української літератури в Індії (2022).  Займає особливе місце в індійській кіно- та телевізійній індустрії – як поетеса, співачка, акторка та ведуча телевізійних шоу. Має музичні альбоми, фільми і книжки. Друкується в міжнародних журналах і газетах – як редакторка, критик, журналістка і поетеса. Пише англійською, хінді та кумаоні. Значна частина її творів перекладена різними мовами. Відома міжнародна громадська діячка, котра бере участь у соціальних проектах для допомоги малозабезпеченим жінкам та дітям. Доктор Мега Бхараті Мегалл переклала вірші народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби мовою кумаоні, а добродій Сергій переклав її вірші українською. 

 

Земляни

 

«Чоловіки – з Марсу,

жінки – з Венери…» – 

дорослішаючи, не раз

чула подібні жарти. 

 

Але, доки виросла,

збагнула: це – мій дім; 

іншого просто не буде,   

бо народилася на Землі.

 

Тут я була вільною: 

сміялася та плакала, 

і танцювала босоніж

під чарівним дощем…  

 

Звідки ж ці ланцюги?

нащо ховаюся в кокони:

тільки б якось вижити та

відмовитися від бажань?! 

 

Авжеж, хочеться жити 

по-людському, не зважати

на колір шкіри, рожеві

та блакитні «теорії»…

 

Обожнювати і любити 

людей, цінувати добро, 

зневажати зло, спрагло

мріяти та літати вночі!

 

Але свободу потрібно

захищати: щоб жити та

любити, дивитися в очі 

і говорити: «так» чи «ні».

 

Для закоханого серця – 

всесвіту мало; та й чи є 

милиці від мудрості або

ліки від справедливості?

 

Якщо всі матимуть місце 

під сонцем, без обмежень, – 

житимемо вічно і щасливо:

мов квіти, дерева, янголи…

 

І нехай ще ніхто не довів,

що ми – земляни (може, й

дійсно: чоловіки – з Марсу,

а жінки – з Венери?), то що?

 

Такої мене більше ніде та 

ніколи не існуватиме; тож

варто вдосталь надихатися

цим небом, намилуватися. 

 

Намріятись, налітатися, 

налюбитись, накохатися,

народити вільних землян

і розпросторитися душею!  

 

Душа жінки

 

    У ніч, сповнену добрих снів,

    жінка не раз прокидається, –

    просто усвідомити, як це важливо –  

    навчитися мріяти: дитинно, 

    крилато, неповторно, – 

    авжеж, по-справжньому.

 

    Це нелегко – повернутися 

    в своє чарівне дитинство,

    наче двічі увійти в одну

    й ту ж вередливу річку, – 

    є небезпека від захвату…

    забути власне ім’я! 

  

    Земля втікає з-під ніг,

    у голові паморочиться;

    нігті, незважаючи на фарбу,

    здаються надто блідими…

    але пані – натхненна, бо

    створює власну ідентичність. 

 

    Це – щось неймовірне,

    вражаюче, магічне, – 

    раптом, нарешті відчути,

    що у неї, виявляється, є 

    божественна душа, – так, 

    неначе коронувати себе!  

 

    Найліпше люстерко 

    віддзеркалює лише личко,

    хай навіть дуже вродливе;

    однак воно не показує

    найголовнішого – як душа

    виходить на обличчя.

 

    Коли душа замріяна – 

    це красиво: як веселка,

    роса, цвіт дерева чи іній;

    тоді не треба й люстерка,

    щоб побачити щасливу

    жінку, сила якої – в душі!    

 

Все привабливе!

 

    Кохання – це нелегке мистецтво,

    Романтика – складна теорія…

    Світ жінки – тендітно вразливий,

    Навіть коли вона – незаймана. 

 

    Що відображується в її очах?

    Мальовничо дивовижні краєвиди?

    Бурхливо хвилюючі водоспади?

    Гарячі піски золотих пустель?

 

    Чари жар-птиці? Небесні води? 

    Тихий подих невловимої душі? 

    Ніжна планета? Усміх сонечка? 

    Недосяжні зорі? Ціла галактика?

 

    Всесвіт?.. Хто ж вона? Людина?

    Прибулець? Янгол? Всевишній?!  

    Її сльози – кришталеві, мов роса,

    Джерельні, чисті, прозорі, цілющі. 

 

    І в цьому – її неймовірне спасіння. 

    Чому чоловіки живуть так мало?

    Вони просто не вміють плакати… 

    А жінка може виплакати океани!

 

    Її голос – божественний, у ньому – 

    Церковні дзвони та чудо-спів вітру.

    Власне, кожна жінка – неповторна,

    Унікальна, мов справжня королева.

 

    Її настрій може змінюватися вмить,

    Емоції зашкалюють, вона – вільна,

    Неприручена, як дикунка, спритна…

    Її сила – в слабкості, а слабкість – у силі.  

     

    Насправді, у неї – все привабливе!

    Це – таке поєднання непоєднуваного.

    Вічне пізнання непізнаного. Дзвінкий 

    Дитячий сміх. Шалена пристрасть.

 

    Втім, жодна пані ніколи не втратить 

    Голову, через гарні ноги чоловіка… 

    То чи легко бути жінкою? Авжеж, це –  

    Наче зручно сидіти на пороховій бочці.

 

    © Мега Бхараті Мегалл м. Мумбаї, Індія

    © З кумаоні переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна

---

 

 

Також вірші українців перекладено мовою тхару баззіка,

якою в Індії та Непалі говорять 20 мільйонів жителів

 

Буквально щойно в Канаді, у Торонто, вийшов п’ятитомник народних поетів України Тетяни та Сергія Дзюби «Вірші 90 мовами світу», а вони вже успішно продовжують цей резонансний міжнародний проект. Тепер їх поезії перекладені мовою тхару баззіка, популярною в північній Індії та рівнинах Непалу, адже нею там спілкуються понад 20 мільйонів мешканців. 

А здійснив переклад відомий поет із Непалу Сантош Кумар Покхарел, який раніше блискуче переклав вірші своїх українських друзів непальською мовою. Натомість Сергій Дзюба переклав вірші Сантоша українською. А їхня спільна поезія «Будь моєю» стала піснею, яку прекрасно виконує популярний дует «Крила» (це лауреати міжнародних та всеукраїнських премій і конкурсів Валентина та Володимир Олійники). 

Таким чином, поет Сантош Кумар Покхарел став цього року лауреатом престижної Міжнародної премії української пісні імені Василя Симоненка – за пісню «Будь моєю» та активну популяризацію українського мистецтва в світі, зокрема в Індії, Непалі й Бангладеш.

Це – вже 93 переклад творів відомого подружжя з Чернігова мовами народів світу.

Пропонуємо увазі читачів вірші Сергія і Тетяни Дзюби в перекладі чарівною мовою тхару баззіка.

 

Сергій Дзюба

 

सेर्गेई द्ज्युबा के कविता 

 

* * *

अमरता के चानीसन् हाथमे 

छोटकी छौंडी 

केस सोँटै है,

चानक कंघी से 

चमकदार ऐना में 

अपन मूंह तकै छै 

देखै छै सिकूटन 

कोनो अनचिनाहार जनिजाइत् के I 

 

* * *

चोटी में 

दूरा में एभा के आँसु 

भैर पाँज मे सिकुटल जखा 

आइंखे नै देखे तेहेना चकाचौध 

क्षितिज 

समुन्दर के तरफ नैं जेतिएइ त बढियाँ हेतिएइ

आसरा मिल गेलै

संगीत –  

बनावक लेल 

एक गो मर्दाना  

आ एक गो जनिजाइत I 

 

* * * 

नमहर औरदा बाइंच लह 

कमे लिखिह 

उपर वला के दोष नैं दह 

अपन पीडा के लेल I 

 

* * *

कानल सुनरी 

पलकक पपनी  

आउँसक मोती 

इंद्रधनुष के मोहनी लगवैय I

 

* * *

लोक सब,

अनुरोध करैछी, कनि शान्त भ जाउ 

समुन्दर के अवाज सुनाई नै देल I 

 

* * *

पूरान 

गितारक काते में

बच्चा जखां 

कठीन भेलै खडा रहैला I  

जून १९, २०२२ भक्तपुर, नेपाल I 

 

Translated by poet Santosh Kumar Pokharel from Russian into Tharu Bajjika.

अनुवाद कवि सन्तोष कुमार पोखरेल, नेपाल ।(रुसी भाषा से थारु बज्जिका में अनुवाद।

 

Тетяна Дзюба

 

तातियाना द्ज्युबा के कविता 

 

* * *

स्टेशनक शोरगुल के साथे  दिन निकैल गेलै

परछाइ रेल सन नमहर भ' गॆलै  

जे राइत के अंत तक ल' जाइछै    

जकरा जनिजाइत पार करै छै 

अनेकों अन्ना करेनिना के कुचैल गेलै

ओकरा  लेल समस्या से छुटकाराके गारंटी छै 

केवल भोरे तक ।

 

* * *

और आशा के रंगक सन्नाटा हेतै

और खुशी के रंगक शांति हेतै 

और सेब खैस पड़तै , दू भागमे बिखैर जेतै,

ख़ुशदिल प्रेमी एकरा दुनूं हिस्सा से खा जेतै  

और ओ सब डाढि के पाछू कनैत इभके देख नै पाउतै,

जे बहुत पहिने से  पुरान कुपोषण से पीड़ित छै ।

 

* * *

निमक के साथे समय निकैल जाइ छै   

सबसे पूरान घड़ी के रेत जखां  

 

ई जलै छै , दुखैछै और दर्द दै छै   

और बिला जाइ छै समुन्दर में  

जैमे झूल'मे आनन्द लगै छै  

याद के लहरी पर ।

 

ई अफ़सोस के बात छै कि दुःख बहुत काल तक नै रहै छै  

आखिर, लोक त जमीनेपर रहै छै न  

और समुद्र त'  निमके से जे बनल छै  ।

 

* * *

राजकुमारी सब के जहियो  

मूर्ख लोग के सौंपल जाइ छ्लै, 

आश्वस्त करै छै लोक ज्ञान।

 

* * *

टेलीफोन करै छियै   

नंबर हमरा कंठ नै  छै अखन 

एहन समय में जखन कोनो फोन नै उठावै छै  

तखन मात्र सुनल जा सकै छै उ संदेश 

जकरा सुनै के मन छै बहुत पहिने से  । 

 

    Translated by poet Santosh Kumar Pokharel (From Russian into Tharu Bajjika).

 

अनुवाद: कवि सन्तोष कुमार पोखरेल (रूसी भाषा से थारु बज्जिका मे )

फरबरी ०५. २०२२ । भक्तपुर नेपाल

 

А зараз – ці ж вірші Тетяни та Сергія Дзюби – англійською мовою в оригінальному перекладі видатного українського і американського поета, прозаїка, драматурга, перекладача, літературознавця та співзасновника легендарної Нью-йоркської групи Богдана Бойчука (США). Як відомо, у Сергія і Тетяни вийшла в Америці книга «Вибрані вірші», яку переклали англійською Богдан Бойчук і Люба Ґавур. Ця книжка витримала вже вісім перевидань, тож її загальний наклад тепер становить понад 50 тисяч примірників.    

 

Serhii Dziuba

 

* * *

On eternity’s silver palm

a little girl

combs her hair

with moonlit comb

and doesn’t see her face

in the capricious mirror

 

where her glance is

with the wrinkles

of an unknown

woman. 

 

* * *

On an island

as distant as Eve’s tears,

hugged tightly 

by blinding white rocks,

where the horizon

could be captured

if it didn’t run into the sea,

 

the music found

a shelter

to give birth 

to a Man

and Woman. 

 

* * *

Live long,

write little

and don’t blame Heaven 

for your sins.

 

* * *

Crying beauty: 

her eye – 

lashes in tears

attract

a rainbow.

 

* * *

Folks,

please, be quiet –

I cannot hear the sea.

 

* * *

Old, old

guitar stands heavily

in the corner,

like a child. 

 

Tetiana Dziuba

 

* * *

The day departed with the railroad station’s clamor,

and the shadows became as long as the tracks

which lead into night’s blind alley.

They are crossed by women,

diminished anna kareninas,

who are sheltered from problems

only till dawn.

 

* * *

There will be silence the color of hope,

there will be peace the color of happiness,

and the apple will fall, splitting in two;

its halves will be eaten by happy lovers,

who won’t notice the crying Eve behind the branches

cursing her ancient scurvy. 

 

* * *

The salt of time seeps

like sand from an ancient clock,

it burns, aches, irritates

and then dissolves

becoming sea,

in which it’s pleasant to rock 

on waves of remembrance.

 

Unfortunately not for long,

because people are land creatures,

and the sea is of salt.

 

* * *

Princesses always fell for fools,

says folk

wisdom.

 

* * *

I ring the numbers, which

I don’t know by heart, at the time

when nobody picks up the phone.

Only then I can hear the message

I always wanted to hear. 

 

    Translated by Bohdan Boychuk, New-York

   

А тепер – цікаві вірші Сантоша Кумара Покхарела українською в нових перекладах Сергія Дзюби з мови тхару баззіка. 

 

Сантош Кумар Покхарeл (м. Катманду, Непал) «Життя до тебе ніби й не було…»

                                                  

Відомий непальський поет та перекладач. За спеціальністю – інженер-будівельник гідроенергетики (магістр). Автор п’яти популярних книжок. Знає його рідні непальську, майтхілі, тхару баззіка та хінді, а також – англійську, російську, французьку мови. Публікувався також бенгальською й угорською. 

Його нова книжка «Казки Ельдара Ахадова» успішно представлена на Міжнародному книжковому ярмарку в Німеччині, у Франкфурті. Вірші Сантоша опубліковані в антологіях та на багатьох популярних порталах. На Всесвітньому конгресі поетів у 2019 році в Бхуванешварі єдиний представляв Непал. Упорядник Всесвітньої антології поезії «Міжнародний літературний форум. Випуск перший» (2021).

Переклав вірші українців Тетяни та Сергія Дзюби непальською, хінді, майтхілі та мовою тхару баззіка.

Лауреат Міжнародної літературної премії «Eternity» (м. Бхуванешвар,  Індія, 2018), відзнак Всесвітнього конгресу поетів (2019), Міжнародної премії за творчість від Освітнього фонду Махатми Ганді (Махараштра, Індія, 2019), Міжнародної літературної премії «LIFFT Євразія» (поезія – срібна медаль, 2020). Посол миру (2020). Лауреат міжнародних премій імені Лесі Українки і Миколи Гоголя (Україна, 2021), Антуана де Сент-Екзюпері» (Франція, 2021), Франческо Петрарки (Італія-Німеччина, 2021), Мігеля де Сервантеса (Іспанія, та США, 2022), Франца Кафки (Німеччина – Австрія – Чехія, 2022), «Золотий письменник світу» (почесна премія десяти держав, 2022), Василя Симоненка (Україна, 2022) та ін. 

Академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України. 

Має двох чарівних доньок.  

 

Моїй донечці 

 

Ці очі – неповторні та ясні:

В них – всесвіти, глибокі і безкраї,

І барви всі природи навесні, –  

Як ти не поряд, завжди уявляю! 

 

Ти – сонечко, що світить навкруги

І гріє душу в будь-які морози.

Та серце аж виходить з берегів,

Як в оченятах цих – пречисті сльози… 

 

О, донечко, люблю понад усе,

Ці симпатичні ямочки на щічках.

Хай доля найріднішій принесе

Найкращі квіти в росяній травичці!

 

Ці вишукані руки дорогі,

І німб волосся, чарівний, розкішний…

Ти осяваєш простір навкруги,

Усе життя, немов розквітла вишня!

 

Твій голос – мов цілюще джерело,

Благословенне, ніжне, миле диво.

Життя до тебе ніби й не було,

А нині бачу – і, як бог, щасливий! 

 

Матусі

 

Матусенько, чи передати зміг

Всю ту любов із вдячністю до тебе?

Ти – мій найкращий, щирий оберіг,

У серці і в душі – твій лик, як небо!

 

Турботливо, крізь водоспади літ,

Себе ти присвятила найріднішим.

Коли пішла, журився цілий світ…

Тепер живеш – у дітях, внуках, віршах. 

 

За клопотами, суєтою днів,

Не всі слова промовив найдорожчій.

Пробач, матусю, правда, я хотів,

Та відкладав чомусь – щодня, щоночі…  

 

Тепер жалкую, що не доказав,

Не висловив, що ти насправді значиш.

І нині вистачає в мене справ,

Та поряд наймилішої не бачу!

 

Так непомітно, тихо за межу

Враз янголом злетіла, добра й вічна…

Мов скарб найбільший, ніжно бережу

У пам’яті просвітлене обличчя.

 

Стати землею 

Я не шукав своєї держави,

бо просто народився в ній,

легко і затишно, як вірш…

Мене вчили, що країна – це земля;

дитинчам я брав у пригоршню

дещицю землі і відчував

її тепло та аромат.

Тепер, через багато років, 

я виплекав у серці 

щиру любов до своєї країни.

Та, коли на серці стає журно,

тримаю на долоні дрібку

рідної землі 

і відчуваю полегшення.

Здавалося б, це – лише ґрунт, 

глевка грудка чорної землі, 

нічого особливого…

Тільки я знову уявляю 

натруджені руки батьків

та їхні тихі, людяні голоси,

і хочу стати землею. 

Сонечко

 

Краса жінки – це жадане сонце, 

що з’являється золотим яблуком,

наче благодатний, святковий пиріг;

вона – така свіжа, запашна, справжня,

спокуслива, первозданна!

 

Осяває своєю ніжною пристрастю

найгустішу пітьму зимової ночі, 

зігріває в найбільшу холоднечу;

а вранці її промені лоскочуть,

немов чарівні сонячні зайчики.

 

Кохана, ти – моє сонечко,

лагідне, миле, спрагле, палке,

гаряче, невтомне, неймовірне,

чарівне, як цілий світ і всесвіт, – 

без тебе мене просто поглине морок! 

  

Про дівчат

 

Вони здаються простими,

як апельсин, груша чи персик,

ніжними на дотик,

приємно ароматними;

але це – щось неймовірне та

незбагненне, мов золоте руно!

 

Хочеться ласувати ними

великою ложкою, як торт, –  

здається, ніколи не можна

втамувати пристрасне бажання…

і навіть їхні трояндові колючки   

нас також надихають! 

 

Вона 

 

Вона – невловима, мов чарівна,

недосяжна пташка, жар-птиця,

яку неможливо тримати в клітці,

навіть найкоштовнішій, золотій.

 

Але як жити без її променистої,

загадкової посмішки, котра мене 

полонить і водночас окрилює, зцілює, 

осяює, надихає та робить кращим?!

 

Вона – природна, спритна, вправна,

як левиця; ступає, кохає та мріє,

немов справжня, велична королева

чи богиня, яка дивом потрапила сюди.

 

Авжеж, вона – майстриня стилю, Єва,

котра спокусила навіть не Адама, 

а самого Всевишнього чи, може, й змія,

який раптом став підкаблучником…

 

Вона знову хитро посміхається, 

ніби жартома, мило співає й танцює

босоніж; і я вже вкотре потрапляю

мимоволі в її трепетні, жадані тенета!

 

Вона – вродлива, тендітна, чуйна; 

яскрава, мов тисячі небесних світил,

та її світла ніколи не буває занадто…

і так – із давніх-давен, зі створення світу.

 

Власне, я не впевнений, хто кого тут 

насправді створив?.. А що, коли все

затіяла ця зовні земна жінка, яка враз

заволоділа світом і моїм серцем?!

 

© Сантош Кумар Покхарел, м. Катманду, Непал

© З мови тхару баззіка переклав Сергій Дзюба, місто-герой Чернігів, Україна