І сьогодні, коли українці героїчно борються за незалежність, суверенітет, за національне оновлення, слово Тараса Шевченка допомагає, воно є і натхненням, і опорою, воно крокує Україною, щорічно зміцнює нас, закликає до згуртованості, до твердої віри у вистраждане наше майбутнє.

Поезія Тараса не потребує додаткової інтерпретації, вона надзвичайно мелодійна, легко лягає на музику. Багато композиторів успішно звертались до його творів. Всесвіт його поезії надихає композиторів і поетів на створення нових хорових, вокальних творів, присвячених Великому Кобзареві.   

У видавництві УкрСІЧ (Київ, 2013) побачила світ лірична збірка «Тарасове відлуння» відомого українського поета Дмитра Шупти. Творчо осмислюючи багатошарову палітру життя і спадщини Тараса Шевченка, автор складає шану Кобзареві. На ниві поезії він працює давно й самовіддано. Його поетичне натхнення дуже легко визначити, адже його поезії не поверхово пронизані почуттями любові до рідної землі, свого народу, Матері-України, наснажують невичерпний потяг до життя, віру в краще майбутнє.

Перечитавши кілька разів «Тарасове відлуння», я відчув, що деякі поезії можуть природно перейти із царини літературної в музичну сферу. Знаючи автора як професійного митця, людину великого духу й сили, відчувши, як від прочитаного забилося серце в грудях, поринув я в роботу над створенням музики. Отже, невдовзі з’явився однойменний вокальний цикл, який складається з одинадцяти окремих пісень. Відкриває цикл пісня «Над Каневом»:

…Гора Чернеча в Каневі –

Круте її підгор’я.

О доле, шлях на волю начертай.

Через віконце в камені,

Пісок і воду моря

Глаголицю сузір’їв прочитай…

Відповідною є і її мелодія. 

Ця пісня, як і наступні, – героїко-патріотичного змісту, сповнена громадського та соціального пафосу. Звернення до Шевченка актуалізує творчість для сучасних поколінь. Виникає бажання перечитати ще раз твори Великого Кобзаря та дослухатися до нього, а ще зрозуміти, наскільки він актуальний сьогодні. Всі тексти його безсмертних поезій підкорені центральному драматургічному стрижневі. Тут оригінально поєднані героїка і лірика, фантастика і тонкі психологічні зарисовки. Характер мелодії енергійний, вольовий. 

Дмитро Шупта вкотре наголошує, що служити Батьківщині за прикладом нашого Генія – це велика честь, він вболіває за долю свого народу, вірить у щасливе майбутнє нащадків, звертається до  заповітів Всевишнього і просить від нього послати нам у єдності – «братолюбія та єдиномислія»:

…Є заповідь, яку нам дав Господь:

Накинь оброть на дух свій і на плоть – 

Не можеш Батьківщині прислужитись,

То їй хоча б ні в чому не нашкодь!

Наступні пісні «Тарасова зоря» і «Тарасове відлуння», як і попередня, написані в піднесено-урочистій манері, яка відповідає поетичному викладу. «Історія мого життя, – писав поет, – становить частинку історії моєї Батьківщини». Відомо, що надбання геніального поета і художника, провідника своєї нації Тараса Шевченка ввійшло до скарбниці української і світової культури. Усе його свідоме життя було пов’язане з визвольним рухом українського народу, спрямованим проти ненависного кріпацтва й ганебного царського самодержавства. Він вважав національне й соціальне визволення єдиним шляхом до щастя людства, коли «царя на плаху поведуть»:

На вершині зболеного світу

Ти востаннє свічкою гориш 

І щодень, сягаючи зеніту,

Заповітним болем дорожиш…

Дмитро Шупта переконаний, що творчість для Кобзаря була не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля, джерелом усього його свідомого чину. «Доля дала поетові лише 47 років життя, і 25 із них він провів у кріпосній неволі, 10 – у тюрмах та на засланні, а решту майже постійно поневірявся під недремним жандармським оком, воював із нестатками й нуждою та самотній помирав у казенній комірчині, не здійснивши навіть природної людської мрії про сімейний затишок у власному куточку». Але життєві негаразди і випробування не затьмарили чистоти його поетичного слова: 

                                         Нам освітила давнини клинопис

                                         Негаснуча Тарасова зоря.

                                         Завібрували віщі струни кобзи

                                         Мелодіями слова Кобзаря.

                                         Із давнини прасивої донині

                                         Від нас вони відгонять каламуть.

                                         Мелодії Тараса Україні

                                         Вже двісті років спати не дають…

Дмитро Шупта з властивим йому романтичним пориванням втілив по-філософськи мудрий роздум про пережите, зіставивши образність сучасного й минулого, підсумовуючи свої думки про зміст життя.

Поезії Шевченка служили моральною підтримкою не одному поколінню українців, і скільки б років не минуло, пізнати генія в усій його невичерпності – неможливо. Досліджуючи багатошарову палітру поезії (а за цим стояла важка щоденна робота), автор після виходу в світ збірки «Тарасове відлуння» міг би вже й відпочити. Та не заспокоюється душа митця. Вона, як у кожного чесного українського інтелігента, – «болить і плаче, і не спить»… Напевне, це не випадково, бо для нього, представника творчого покоління шістдесятників, в’язня сумління, найбільшою мрією було відродження нації, яку вбивали протягом довгих століть, і все це відбувалося, і сьогодні відбувається методично, криваво й болісно.

П. Лойтра співає пісню на вірші Т.Шевченка «Думи мої» під супровід ансамблю народних інструментів  Маловисківської дитячої школи мистецтв

Україна… В одному слові бринить музика смутку і жалю. Україна – країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше її мають, країна гарячої любові до народу і разом з тим чорної зради народу своєю елітою, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю. Тому й болить серце поета:

                                           …Як митець, я надбав із багатства –

                                           Це хіба що страшний ревматизм.

                                           …Дбав про душу, не дбав про утробу,

                                           Скромних статків ніде не пропив.

                                           Мав я волю й підступну хворобу

                                           Серцеїдну на волі схопив…

Відомо, що Тараса Шевченка інквізиторський царат загнав у рекрути людиною, хворою на ревматизм, який за визначенням тодішніх лікарів, «лиже суглоби й гризе серце». То навіть неможливо собі уявити, як же давалася принизлива й виснажлива солдатчина йому в пустельному засланні:

                                Я своє правдодатнє люстерце

                                Необачно зронив з-під поли…

                                Не боли, моє зболене серце,

                                Україні, прошу, не боли…

У пісні «Шевченкова молитва» Дмитро Шупта порівнює Україну з раєм, яку так любив Тарас Григорович. Україну, де білі хати, зелені сади, де тихі води та ясні зорі, лани золотаві хлібів:

                                            Моя Україно, мій раю,

                                            Шалений мій гнів пов’яжи.

                                            Казати молитву до краю

                                            Ти, музо, мені поможи.

Автор збірки – поет широкого творчого діапазону. Йому підвладні різноманітні теми. Дослідивши історію написання Д. Крижанівським музики до Шевченкової поезії «Реве та стогне Дніпр широкий» (це відбулося в Одесі 1886 року), митець зобразив ті події, яскраво змалювавши образи природи, людські переживання. Він зумів романтично й життєво, правдиво відтворити внутрішній стан людини й картини пейзажу в пісні «Музика Пересипу». 

Між поетичними рядками проглядається тонкий філософський підтекст. Грім, темна ніч, грозове небо – це символи вічної стихії, де відбувається боротьба Добра і Зла. Центральний образ цього твору – Дніпро, який реве та стогне й не дає заснути Одесі й усій Україні:

                                               …Грозове небо ждало переміни,

                                                З-під хмар дивився в омахах Тарас.

                                                Реве та стогне – словом України

                                                Удосвіта Пересип світ потряс.

У цих громових спалахах над одеським Пересипом постає у всій величі образ поета-борця, поета-провідника своєї нації. Оспівувати свободу в епоху кріпосницької держави – це означало висловлювати найважливішу істину життя. І сьогодні для всіх українців Шевченкова поезія, Шевченко-герой є оборонцем рідного краю, людиною правди і честі. Кожен в думках з надією дивиться на Канів, на Чернечу гору. Дмитро Шупта у пісні «Сходинки до зірок» спрагло дошукується істини та у властивій йому манері викарбовує заповітну думку Великого Кобзаря: «Де нема святої волі, // Не буде там добра ніколи…». 

У цьому творі мені як композиторові дуже хотілося втілити по-філософському мудрий роздум про пережите, зіставивши образність сучасного й минулого. Підсумовуючи думку про зміст життя, я спробував завершити твір (у куплетах закінчення) поступовим завмиранням, використовуючи для цього невеличкий вокаліз, що символізує неминучість безповоротного плину життя. Саме тому тема, що використана в репризі, звучить приблизно в одному емоційному плані. Емоційний тонус музики світлий, відчувається атмосфера величності, впевненості – таким чином утверджується висока морально-етична ідея, що рухається, живе і стимулює рух, сильні, могутні почуття сучасного українця, які народжуються у боротьбі за краще життя.

…Із найдальших світових загінців,

Високо піднявши прапори,

Пройдемо шляхами українців

Всі ми до Чернечої гори…

У наступних піснях «Слово цілюще», «Читаймо Кобзаря», «Пророки України», «Уманські вершники» митець укотре ставить поета Тараса Шевченка попереду найславетніших поетів людства. Його твори перекладені на десятки мов народів світу. Його слово звучить у найвіддаленіших кутках земної кулі. Тарасу Шевченку встановлено понад дві тисячі пам’ятників та більше сотні пам’ятних дощок у різних країнах. Українці шанують пам’ять Великого Кобзаря, не заростає тернами його чумацький шлях і завжди велелюдна стежина на Канівську гору, де він знайшов свій вічний спочинок. Наочним прикладом цього є також оприлюднені засобами масової інформації матеріали: «Ми ще не сповна усвідомили значимість постаті Тараса Григоровича Шевченка, життя і творчість якого є подвигом, високо оціненим у всьому світі. Переконливим доказом цього є кропітка робота лондонської дослідниці А. Едвар, яка успішно захистила наукову дисертацію “Рейтинг суспільно-культурних діячів світу”. Вона зібрала дві тисячі досьє на діячів усіх країн світової цивілізації. Комп’ютер відкинув зайвих і залишив 240 номінантів. У списку ледь утрималися такі постаті, як О. Дюма, П. Пікассо. Із еліти «вилетіли» О. Пушкін, Л. Толстой, Петро Перший – як генії регіонального масштабу. А перше місце як суспільно-культурному діячеві дісталося Тарасові Григоровичу Шевченку. Таке значиме наукове відкриття».

Свою визначальну думку стосовно цього також оприлюднив і польський академік Мар’ян Якубець: «…Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх поетів світу… Український поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна… Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Для неї нема відповідників у світовій літературі».

Як бачимо, Дмитро Шупта у своїй збірці «Тарасове відлуння» підтверджує думку про те, що життя зобов’язує не тільки митців, поетів, а й усіх українців не стояти осторонь та не забувати велетів, які своєю творчістю, своїм життям піднеслися до світових вершин мудрості, на верхогір’я людського духу.

                                               … Ніщо не подолає нас –

                                                Ми горя випили по вінця.

                                                І вічно житиме Тарас

                                                В душі безсмертній українця…

Петро Лойтра, композитор, 

академік Міжнародної літературно-мистецької Академії України