|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 21:49 | 04.21.2019

Хтось же має взяти небо в долоні! (Презентація збірки)

Відбулася презентація збірки віршів «Небо в долонях» поетеси Олени Коленченко. "Чернігівщина" побувала в гостях на цьому святі у Новгороді-Сіверському. 

Screenshot 18Вийшла ошатна збірка віршів «Небо в долонях» поетеси з Новгорода-Сіверського Олени Коленченко, і вона запросила нас на свято, яке відбулося в її рідному місті. Презентація вийшла велелюдною (в Будинку культури), яскравою та водночас – дуже теплою, душевною, ніжною і зворушливою. Адже цього дня святкував свій 70-літній ювілей тато обдарованої авторки – Анатолій Володимирович, і донька влаштувала батьку ось такий подарунок!

Отже, я представляв обласну газету «Чернігівщина» та Міжнародну літературно-мистецьку Академію України (книга Олени Коленченко видана в Чернігові з моєю передмовою. Також на це свято завітали друзі-письменники – Микола Будлянський, редактор книжки «Небо в долонях», – з Чернігова та поетеса Ірина Небеленчук – із Кропивницького. Виступала очільниця газети «Сіверський край» Ганна Халімон. Вірші пані Олени проникливо читала її донька Олеся, променився щастям і чоловік Олександр. А ще поезії блискуче звучали в авторському виконанні, цікаво декламували їх і юні таланти. Щиро та душевно лунали пісні Олени Коленченко. Запам’яталися й гарні дівчата, справжні українки, котрі буквально зачарували всіх колоритним народним танцем.

Screenshot 20

На святі я вручив авторці почесний диплом Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яким пані Олена відзначена за збірку «Небо в долонях». Взагалі, це – її перша книжка, однак наразі не йдеться про якусь «пробу пера». Маємо неповторну поетесу, прекрасну жінку, зіткану з любові, ніжності, доброти, віри та надії, яка по-справжньому любить Україну та свій легендарний край.

 Народилася вона 10 березня 1975 року в мальовничому місті Новгород-Сіверському, закінчила Ніжинський педінститут імені Миколи Гоголя (нині – державний університет). За фахом – біолог, а за покликанням – педагог та поетеса. Викладач у Новгород-Сіверському медичному училищі. Вірші пише зі шкільних років. Друкувалася в газетах і журналах, колективних збірниках, учасниця літературно-мистецьких фестивалів.

І ось – її книжка, слова в якій гріють душу «світанково і чисторосо». Авторка живе й творить у диво-краї, «де плине медоцвітом час неспішно» та «срібляться в травах ранки осяйні», і де «ніжність в переспівах солов’я».

Screenshot 19

Читаєш її вірші – і бачиш, відчуваєш барви та пахощі рідної землі. Це – сонячний настрій, який струменить з теплих і щедрих жіночих долонь. Збірка містить вірші різних років, та одне в них незмінне – проникливість, ліризм та кохання. Власне, хтось же має взяти небо в долоні!.. Як розповіла на святі донька Олени Коленченко – Олеся, вона з дитинства мріяла доторкнутися до неба, а тепер, завдяки маминій книжці, їй це вдалося.

 У небайдужих віршах пані Олени «відчувається чистий голос народу, його споконвічна мудрість, а ще гуманізм». Це – «жінка, яка тонко відчуває світ», – справедливо зазначає у ще одній передмові до цієї книжки науковець із Києва Тетяна Белімова.

Ці поезії – невловимі, як вітер, що окрилював нас у просторі славетного Новгород-Сіверського монастиря, куди ми завітали після свята. І зараз вони сонячно лунають у моєму серці.

 Сергій Дзюба

 

Олена Коленченко

 ***

Спомин

Як вечір, втомившись, зійде на останню дорогу,

Як сонце в обіймах палких заколише на мить,

Відчую я дотик дитинства, його колискову,

Порину у неба прозору та чисту блакить.

 

Я звідти вертаюсь у край, де зростала і квітла,

У рай бурштиновий, де сходить добро і любов,

І роси ранкові живим віддзеркалюють світлом,

І води джерельні наповнюють стиглість дібров.

 

Повітря духмяне у ніжну вуаль огортає

І щемом солодким пронизує душу наскрізь.

Той спомин від мене, як сонячний зайчик, тікає,

А пам’ять грайливо ховається поміж беріз.

 

Щасливі ті миті в намисто ретельно збираю,

Там трав пелехатість і квіти на всі кольори.

У світі дитинства так затишно я почуваюсь,

Там зорі гойдаються, наче міські ліхтарі.

 

Домівку батьківську я бачу, аж серце тріпоче,

Під дахом її промайнули щасливі літа.

Я чую матусину пісню, що долю пророче,

Хлюпоче, як хвиля, і губиться десь у житах.

Олена Коленченко

Screenshot 21

 Олена Коленченко і Сергій Дзюба

Схожі матеріали (за тегом)