Свого часу ми писали про героя оборони Чернігова, відважного майора Сергія Калініченка («Калину»). І ось такий дивовижний, неймовірний збіг – нинішній гість нашої газети «Чернігівщина» – Сергій Калініченко, й позивний у нього – «Калина». І він також – учасник оборони Чернігова та Придесення! Тільки 37-річний пан Сергій – старший солдат, водій-санітар у медпункті 134 батальйону ОК «Північ». Воював у Бахмуті та на Харківщині.

29-літній Микола Коваль («Ботанік») – сержант в одному з підрозділів ОК «Північ». Не раз був в АТО/ООС. Учасник героїчної оборони Чернігова. Захищав Бахмут… Хоче стати офіцером та після нашої Перемоги ще довго служити в ЗСУ. Мріє мати заміський будинок, де ростиме багато квітів.

Ірина Мороз – офіцер відділу психологічного забезпечення управління МПЗ ОК «Північ». Будівельник за фахом, вона раптом кардинально змінила своє життя – стала солдатом Збройних Сил України. Пані Ірина багато їздила в АТО/ООС. А коли за божевільним наказом недолугого російського диктатора путіна розпочалася повномасштабна війна, і навіжена орда кацапів поперла на Чернігів, жінка стала на захист міста разом зі своїми бойовими побратимами.

Валерій Чорний («Михалич») – учасник героїчної оборони Чернігова, головний сержант-інструктор одного з підрозділів ОК «Північ». За тривалий час своєї служби в Збройних Силах України досвідчений воїн підготував уже тисячі українських бійців, котрі стали справжніми професіоналами та самовіддано захищають нашу державу від триклятих рашистів. Звісно, 52-літній Валерій Михайлович – дуже зайнята людина, однак він все-таки знайшов час, щоб завітати до редакції газети «Чернігівщина», розписатися на прапорі та щиро поспілкуватися про пережите.

60-літній чернігівець Олександр Чаус під час навали російської орди увесь час мешкав із дружиною Наталією та 87-річною тещею в мікрорайоні Бобровиця.

Робота медика рятувальної служби полягає в основному в тому, щоб контролювати стан працівників і у разі необхідності надавати їм допомогу.

43-річний лікар-хірург Андрій Михайлович Циганок має роботу в Києві – викладає в престижному Національному медичному університеті. Однак під час навали російської орди та оточення Чернігова він залишився в рідному місті, й відтоді самовіддано працює тут, у Чернігівському військовому госпіталі, рятуючи українських бійців.

Під час бойових дій на Чернігівщині освітній процес у школах зупинився або перейшов у дистанційну форму. Проте в цей нелегкий час був один начальний заклад, який став місцем незламності, місцем психологічного відродження як для дітей, так і для їхніх батьків. У Стольному директорка школи і педагоги вирішили відкрити двері школи і проводили хоча й короткі, але звичні уроки. Було страшно, але в той час колектив розумів, що дітям потрібно відволікатися від жахів війни, і вони вийшли працювати, зробивши все, щоб подарувати спокій дітям.

Нинішню каденцію Чернігівської обласної ради важко назвати однорідною – швидше строкатою, адже всі пам’ятають, із яким разючим протистоянням формувалася більшість та голосували за керівників.