Дехто скаже: «А що – село як село, нічого такого собі тут немає». Але коли починаєш дізнаватися та вдивлятися, одразу помічаєш певні особливості, притаманні конкретній місцевості.

Від міста, де встав із потягу, і аж до свого села Василь доїхав на таксі. Всю дорогу мовчав, як не намагався таксист його розговорити. Дуже хотілося запалити цигарку і вдихати, вдихати дим від неї…

На Толька і Гриню у селі ніхто інакше не казав, як «братики». Були вони схожі, як дві краплі води, бо близнюки. Ще в садочку прилипло до них оце сільське прізвисько «братики», та і на все життя…

Споглядаючи події, які викарбовувалися цього дня у залі будинку культури села Шестовиця Чернігівського району, коли місцевий люд зібрався на громадські слухання, аби «обговорити» доцільність будівництва заводу, мимоволі вимальовувалася така думка: був би в залі драматург, обов’язково написав би оригінальну п’єсу, дія якої відбувається в одному приміщенні.

У Плисках, що на Борзнящині, люди скаржаться на беззаконня з боку аграріїв. Ті труять свої поля впритул до людських хат, хоча санітарна зона, відповідно до законодавства, повинна складати не менше 300 метрів. Щоправда, і скарги, і виклики поліції залишаються без розгляду, адже, за словами людей, обробляє ці землі сільське начальство, а в них все схоплено.

У житті немає жодної ролі, яка була б важливішою за роль материнства!

Кожен із нас по-різному ставиться до святкування 8 березня. Впевнена, що більшість жінок навіть не замислюється ніколи про те, хто, коли і з якою метою започаткував це свято і яка його суть. Натомість його асоціюють із весною, квітами, гарним весняним настроєм, який жінці хтось має подарувати. Ні квіти, ні чашка кави, ні поцілунок… просто так, таки ж не бувають зайвими.

Щоліта наші діти і внуки десь відпочивали. Когось батьки відправляли у санаторії, табори відпочинку. Хтось проводив час у пришкільних таборах, а решту часу – у розвагах із однолітками.

Село Ягідне – одне з тих на Чернігівщині, які найбільше постраждали від окупантів. Саме тут близько 350 людей сиділи в темному, сирому підвалі місцевої школи цілий місяць.

Проблема сільського безробіття – досить актуальна. Люди різного віку надто хворобливо реагують, коли їм ставиш питання: «А що зробив ти для того, щоб мати роботу? Що ти зробив для того, щоб забезпечувати свою сім’ю не за батьківську пенсію? Знаючи наперед відповідь, краще промовчати. Бо відразу починається: коли будуть робочі місця? А мені повинні…