|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 8:46 | 03.29.2024

Володькова Дівиця у Першій світовій війні

28 липня 1914 року в далекій Сербії було вбито австрійського ерцгерцога, що послужило до початку небаченої досі за своєю руйнівною силою і масштабами війни, яка увійшла в історію як Перша світова. Вона увірвалася у Дівицю із газетних шпальт, і сталося це якось швидко і несподівано.

Для жителів провінції війна означала в першу чергу мобілізацію, яка розпочалася вже з кінці липня. Військовозобов’язаних чоловіків віком від 21 до 43 років, після збору на мобілізаційних пунктах, було розподілено між військовими частинами, що дислокувалися на території Чернігівської губернії: 44-ою і 77-ою артилерійськими бригадами (Ніжин), 176-им Переволоченським та 316-им піхотним полком (Чернігів). Також жителями повіту укомплектовувались, лейб-гвардії Ізмайлівський полк, Чорноморський флотський екіпаж, понтонні й саперні батальйони, персонал авіапарку в Києві та інші підрозділи імперської армії. Всі ці частини були відправлені на австрійський та прусський фронт, а паралельно проходило і формування ополченських частин. За роки війни до війська було мобілізовано майже 200 тисяч мешканців Чернігівщини, понад 1500 дівичан, серед них Родіон Андрусенко, Григорій Виссал, Дмитро Волкогон, Сергій Ковшута, Павло Ковальчук, Митрофан Матюха, Семен Погребний, Федір Радибог, Прохор Скрипець, Іван Якименко.

За наказом верховного головнокомандуючого з 6 серпня Ніжинський повіти перебував на воєнному стані. За три дні до цього були скликані надзвичайні Чернігівські губернські земські збори, які розглянули питання «Про організацію допомоги пораненим на війні».

Обраний на зборах губернський земський Комітет по наданню допомоги хворим та пораненим воїнам розпочав свою роботу. В його функції входило: відкриття госпіталів у межах губернії; обладнання лікувальних закладів; організація розподілу хворих та поранених по повітах; фінансування повітових комітетів. В Ніжині госпіталь на 210 ліжок був готовий 16 серпня 1914 року.

Вже з серпня 1914 року з фронту почали приходити похоронки, а поранених направляли з Київського та Гомельського евакуаційних пунктів в місцеві госпіталі. Надійшли похоронки і в дівичанські родини Євтихія Кабанова, Євсевія Панченка, Ісидора Кожуховського, Андрія Максименка, Кіндрата Яловського, а на лікарняних ліжках опинились Андрій Скотар, Федір Москаленко, Прокіп Буток, Іван Руденко, Степан Шерстюк.

Активізації благодійної діяльності сприяло небувале патріотичне піднесення, що охопило суспільство. Були організовані гуртки по виготовленню білизни для воїнів; відновив свою роботу відділ Червоного Хреста; організовано школу сестер милосердя при фельдшерсько-акушерській школі Буштедта; агрономічний відділ повітової земської управи почав надавати допомогу сім’ям призваних на війну. Пожертви приймалися грошима та речами. Сільчани активно долучались до різноманітних благодійних і патріотичних заходів. Носівський підрозділ Ніжинського повітового благодійного комітету на чолі із священиком Іваном Захвалинським придбав ручний кіноматоргаф фірми «Пате і Ко», для демонстрації фільмів у Носівці, Дівиці та на Сахзаводі, а виручені кошти передані сім’ям, члени яких були призвані до лав армії.

До свят – Різдва та Великодня – проводились додаткові заходи. Вчителі та учні земського народного училища виготовили різдвяні подарунки – пошили кисети, в які вклали тютюн, сірники, папір і листи-поздоровлення. Окрім цього сільчани допомагали солдатським сім’ям виорати та засіяти поля, такі родини забезпечувались паливом.

Навесні 1915 року з’явилася відозва «Допоможемо солдатам зустріти Великдень». Для цього в губернії проводилися такі заходи, як «День червоного яєчка», «День верби», «День фіалок», продаж поштових марок, значків, конвертів тощо. Всі зібрані кошти йшли на допомогу воїнам та пораненим.

Чернігівська єпархія вже 1 серпня 1914 року прийняла рішення про відкриття шпиталю в Чернігові та 15 його відділень у повітових містах. Духовенство і викладачі церковнопарафіяльних шкіл села внесли свою лепту на придбання палацу в селі Ляличі Суразького повіту, де відкрили єпархіальний лазарет імені царевича Олексія. Всебічну допомогу надавали також церковні братства, зокрема братства святого Михайла, князя Чернігівського, яке 21 листопада 1914 року відправило воїнам діючої армії 1000 теплих жилетів зі станції Чернігів та 4800 – зі станції Ніжин.

Незважаючи на важке економічне становище, населення губернії знайшло можливість допомогти народам Болгарії, Польщі, Сербії, Чорногорії.

Навесні 1915 року російська армія змушена була відступити, залишивши значні території західних губерній, що призвело до масового потоку біженців. Чернігівська губернія потрапила до числа небагатьох в Україні, де кількість осілих біженців була досить великою: на середину 1916 року – 36 тисяч. Переважну більшість з них становили поляки, головним чином з Люблінської та Варшавської губерній. Решта – русини із Ковельської, Холмської та Львівської губерній. Значну кількість людей розмістили у тих населених пунктах, що були великими залізничними вузлами – Ніжині, Конотопі, Бахмачі, Новозибкові.

Для тих біженців, хто не зміг влаштуватися на роботу, з воєнного фонду були виділені кошти з розрахунку 20 копійок добових для дорослих і 16 – для дітей.

Ще однією проблемою стало зростання цін на продукти харчування, паливо, а з кінця 1915 року виник їх дефіцит. У дещо кращому становищі було сільське населення, особливо, коли родини мобілізованих почали отримувати допомогу від казни.

Протягом року побільшала вартість хліба. Ще у листопаді 1915 року житній чорний хліб коштував 4 копійки за фунт, а в літку 1916 року – 5 копійок. На противагу проблемі з постачанням харчів, були продукти, відсутність яких у період війни виявлялася як ніколи доречною. Заборона продажу міцних напоїв найкращим чином сприятливо позначилася на житті Дівиці: хуліганство зникло, злочинність зменшилася, працездатність населення збільшилася.

Українських губерніях за півтора року війни поголів’я великої рогатої худоби скоротилося на 3 млн. Не оминула ця участь і дівичанський розплідник великої рогатої худоби та кінський завод. На початку зими 1916 року уряд мусив запровадити м’ясопістний закон, згідно з яким протягом трьох днів на тиждень не дозволялося споживати м’ясо і м’ясні продукти, заборонявся їх продаж. В ці дні зачиняв свою скотобійню і Хаім Стерін у Володьковій Дівиці. У такий спосіб мали надію зменшити ужиток м’яса і зберегти худобу.

З кожним воєнним роком проблема браку робочих рук ставала все гострішою. Найбільше від цього страждало сільське господарство. У 1916 році значні площі сільськогосподарського призначення залишилися незасіяними.

Окрім спроб поширення сільськогосподарської техніки, земська управа потурбувалася і про ремонт зношеного реманенту. Завдяки ініціативі земців було створено мережу майстерень та кузень, де кожен господар мав змогу полагодити сільський інвентар за встановленою та контрольованою управою ціною. Загалом у межах повіту була налагоджена робота 13 таких майстерень та кузень.

Для надання допомоги аграрним господарствам тилових губерній починає використовуватись праця військовополонених. У господарствах селян військовополонених працювало небагато (1-8 чоловік). Більш масові замовлення робили великі економії, як-от із економії княгині Довгорукої.

Були заклади, робота яких навпаки пожвавилась, незважаючи на війну. Це відносилося і до функціонування бібліотеки. Майже за двадцятирічну діяльність вона бачила такий наплив читачів в перші роки своєї роботи. Збільшився інтерес до книги, до газет, цьому сприяла спочатку свідчення з театру війни, публікації списків загиблих, поранених, зниклих без вісті, а потім нові, нечувані в сільській місцевості, мова про свободу особистості, про права робочого люду. Регулярно бувала у бібліотеці й Лукія Компанець із однорічним Андрієм за плечима. Вона не вміла ні читати ні писати, але приходила дізнатись про перебіг війни та про свого Данила, від якого вже який місяць не було вістей. Він потрапив до прусського полону але молитви дружини, козацьке коріння і три класи земського училища допомогли не тільки вибратися з біди, а й самотужки добратися додому.

Із активністю роботи бібліотеки могло позмагатися і нещодавно відкрите поштове відділення, особливо після того як був скасований три копійчаний збір за видачу листів і почтових карток, що пересилаються поштою як для військових, так і від них по будь-яких адресах.

Тил продовжував жити разом із фронтом, переживаючи поразки та радіючи перемогам. У цій війні для нищення людей вперше була застосована авіація, хімічна зброя і бронетанкові війська, що спричинило загибель 10 мільйонів солдат і майже 12 мільйонів мирних мешканців. Внаслідок війни відбувся політичний перерозподіл світу, розпалися чотири імперії та утворилися нові незалежні держави, в тому числі й Україна. Та на превеликий жаль на теренах району напевне не знайдеться і пам’ятної таблиці, згадки про цю страшну подію, окрім пожовклого стенду із пошарпаними часом фото учасників війни у місцевому музеї.

Все це буде потім, а зараз 28 липня 1914 року Дівиця святкує день пам’яті свого небесного покровителя рівноапостольного князя Володимира…

Сергій ТИМОШИК.

с. Володькова Дівиця

Схожі матеріали (за тегом)