|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 0:08 | 07.16.2024

Сергій Наєв Сергій Наєв

Той, хто порушив плани кремля

Колесо новітньої історії крутиться в Україні, новий світовий порядок знову визначається на теренах великого Степу під канонаду калібрів, штурми піхоти і розриви важких авіабомб. Цілком можливо, що ще два з половиною роки тому історія України могла б закінчитись взяттям Києва та втратою української державності. «Верхи» до кінця не вірили в те, що велика війна неминуча, і тільки нечисленний армійський генералітет готувався до найгіршого.

Коли ж брудний кирзовий чобіт російського солдата перетнув державний кордон з Україною, а танки наближалися до Чернігова та Києва, в Україні діяв всього-на-всього правовий режим надзвичайного стану, який розширював повноваження поліції й силовиків, але не дозволяв ефективно діяти армії. Тоді Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України генерал-лейтенант Сергій Наєв взяв на себе відповідальність і ухвалив доленосне рішення, яке дозволило ЗСУ воювати. Наразі генерал-лейтенант і Герой України перебуває в резерві й висловлює готовність захищати країну далі, чекаючи на наказ міністра оборони. Нам вдалося поспілкуватись із представником найвищої офіцерської еліти держави і запитати про те, що цікавить багатьох українців.

 

565676755655676454645Наша зустріч відбувається у дворі однієї зі столичних будівель. У двір Сергій Наєв час від часу виходить на перекур. По дорозі до його кабінету з генералом, якого поставили у резерв, вітаються солдати: хтось виконує військове вітання, хтось бажає здоров'я; багатьох із них генерал знає особисто, тисне руку, відповідає взаємними побажаннями. Відчувається невдавана повага до людини, рішення якої вплинуло на хід української історії. Чи знають про це українці? Армія знає напевне! Основне наше спілкування проходить у маленькому кабінеті, умебльованому двома столами та чотирма стільцями. З апаратури в генерала – лише власний смартфон. Сергій Наєв не схожий на більшість паркетних генералів, що прокладали свій шлях до вершин завдяки кумівству та особистим зв’язкам. Таких «паркетних» вистачає в російській армії. На відміну від них, Наєв виглядає бадьорим і підтягнутим. Помітно, що, попри напружений графік, генерал намагається тримати себе у формі, а нині, певно, тим паче, адже після відставки часу в нього з’явилося більше. Втім, це лише здогади. Ми ж починаємо спілкування.

– Слава Україні! Пане генерал-лейтенанте, якщо дозволите, то почнемо з того дня, у який росіяни просунулись на Півдні – а в нас тільки надзвичайний стан, немає Ставки і зв'язані руки армії. Всі пам'ятають, як Ви взяли на себе відповідальність і видали бойові розпорядження бойовим частинам висунутись на рубежі. Чи можна так сказати, що без Вашого рішення картина зараз була б інакшою? І взагалі: яка роль армійського генералітету на той час?

– З початком підготовки до відбиття широкомасштабної агресії я перебував на пункті управління в Центрі України і мав відповідні розпорядчі документи, які зобов’язували спланувати оборонну операцію Сил оборони України. Подальші дії потребували правового врегулювання, і про це було прямо сказано у відповідних документах, які я отримував, перебуваючи на пункті управління, щодня заслуховуючи командувачів угрупувань: це було п’ять сухопутних угрупувань, одне, яке займалося Азовським і Чорним морем, і угрупування повітряної складової. Кожного дня ми здійснювали заходи підготовки військових частин, підрозділів у штатах мирного часу до подальших бойових дій. Ми отримували відповідні розвідувальні дані, в яких було вказано, що противник накопичує сили на тому чи іншому напрямку, але не вказувалося, що противник вже завершив створення ударних угрупувань. Коли 19-го лютого противник почав здійснювати евакуацію цивільного населення з тимчасово окупованих Донецької та Луганської областей, і розмах цієї евакуації, за даними їхньої пропаганди, сягав майже мільйона осіб, стало зрозуміло, що щось назріває. Відповідно, реагуючи на зазначені дії, 21-го лютого я дав розпорядження угрупуванням на висування в райони призначення. Але деякі командувачі просили надати письмове підтвердження. Я не мав таких повноважень у зв’язку з неврегульованою у правовому полі діяльністю Збройних сил України на той час, і 23-го лютого віддав письмове розпорядження на виконання завдань. В подальшому, перебуваючи на пункті управління, була різного роду розвідувальна інформація, і одна з них, про яку мені доповів начальник розвідки, була отримана неофіційним шляхом від його друга, який служив в одному з розвідувальних органів України, про те, що може 24 числа бути присутність російських військ на території України. Взявши до уваги цю інформацію і керуючись власним передчуттям, оцінкою ситуації, ввечері 23-го числа довів до військ, що, на мій погляд, зранку 24-го числа можливе широкомасштабне вторгнення російської федерації. Наказав усім командувачам вжити максимальних заходів у час, який залишився, для завершення підготовки з відбиття агресії. В подальшому прибув на пункт управління, де зібрав своїх офіцерів і довів їм своє переконання про те, що, з моєї точки зору, о 4-тій годині ранку 24-го лютого розпочнеться повномасштабне вторгнення, і наказ зайняти по-бойовому свої пункти управління. Ми побачили, як спочатку противник підняв у повітря літак-ретранслятор у повітряному просторі Білорусі. Я запитав старшого від оперативного командування повітряних сил, чи було раніше таке. Він сказав, що жодного разу такого не було, і що це є однією з ознак того, що ворог буде наносити ракетні удари. У подальшому він мені доповів, що літак російської федерації порушив повітряний простір України, здійснивши бомбові удари по аеродромах у Краматорську та по пунктах управління у Часовому Ярі Донецької області. Надалі почала надходити інформація про обстріли прикордонних комендатур Державної прикордонної служби України. Ми відбивали агресію. Звісно, якщо б не було ухвалено рішень на рівні Головнокомандувача ЗСУ, на моєму рівні, а також треба віддати данину всім командувачам угрупувань, які проявляли розумну ініціативу, висували війська, здійснювали підготовку до відбиття агресії, тоді б за таких умов російській федерації вдався б план захопити Україну за три дні, окупувати столицю, змінити владу і зробити так, щоб Україна назавжди стала сателітом росії.

8986756567765456

– Вони планували поставити маріонеткову владу?

– Так. Звісно. Після того, як вони реалізували б свій замисел, захопивши владу, вони б здійснили державний переворот і поставили б ту владу, яка пішла б їм на поступки.

– На той час американці попереджали, і є така думка, що вони не сподівались, що Україна вистоїть, тому в нас не було важкої зброї. Але, як відомо, широкій війні передувало активне і масове знищення складів із боєкомплектом. Це відбувалося при Порошенку і, якщо не помиляюсь, не подавалося як диверсії. Взагалі влада якось намагалась оминати цю тему. Це були диверсії? З чим ми взагалі, як кажуть, зустріли «другу армію світу»?

– Склади не були повністю порожніми. Ракетами та боєприпасами, які були у ЗСУ, ми відбивали напад до квітня взагалі без будь-якої допомоги з боку країн-партнерів в плані додаткового постачання боєприпасів. На початку травня надійшли перші артилерійські системи 155-го калібру з боєприпасами, а до цього часу ми боролися тією зброєю та припасами, які були в нас на озброєнні. Завдяки цьому нам вдалося зробити дуже багато. По-перше, ми не допустили захоплення Києва. По-друге, ми не допустили заходу російських військ на територію Одеської області і позбавлення України виходу до Чорного моря. Окупанти намагалися оточити угруповання Збройних сил України, яке перебувало на території Луганської та Донецької областей. А це понад 15 бригад. Це йому також не вдалося завдяки рішенням на стратегічному та оперативному рівнях, і тут, безумовно, треба віддати шану нашим простим хлопцям – солдатам і сержантам, які жертвували своїм життям, боронячи українську землю на всіх напрямках. Ворог почав реалізацію свого замислу на початку квітня, коли силами 42-ї мотострілецької дивізії 58-ї загальновійськової армії розпочав наступ на Запорізькому напрямку. Я керував безпосередньо на пункті управління діями 55-ї та 44-ї окремих артилерійських бригад. У повітря була піднята вся наявна в тому районі безпілотна авіація. Протягом шести годин ми завдавали вогневе ураження по колонах ворога. І того дня противник не зумів просунутися, зазнав втрат і відкотився назад.

546756677564556466456456

– «Друга армія світу» – це справді так, чи їхні можливості перебільшені?

– Ми маємо розуміти, що в рф є ядерна зброя. Зважаючи на ядерний потенціал, його потужність, інституції, які здійснюють оцінку ієрархії армій, поставили російську армію на таке місце завдяки ядерному потенціалу. Стосовно того, що збройні сили рф не змогли здійснити у швидкому темпі окупації України й повалення державної влади, ми бачимо, що не все так гладко у них. Ми маємо усвідомити, що їх просто більше за чисельністю. Але треба розуміти, що російську армію як противника не слід недооцінювати. Вони вчаться доволі швидко, і технічний потенціал мають значний… Друга вона чи якась інша – умовна градація, що залежить від багатьох факторів і змінюється в часі.

– Як Ви оцінюєте зміни серед силовиків у російській федерації? З чим це пов’язано і чим це може бути небезпечно для нас?

– У російській федерації при існуючому політичному режимі побутує думка, що мілітаризація, пропаганда і залякування можуть перемогти Західний світ. Тому вони дуже систематизували власну країну, вжили заходів щодо збільшення частки оборонно-промислового комплексу, виділили чималі кошти на ресурси для підвищення потужності збройних сил. Зміна міністра оборони також пов’язана з тим, що рф робить ставку на збільшення військового ресурсу. Тому, що б не відбувалося на їхній території, можна ствердно сказати одне: вони нічого не роблять такого, що було б корисне для нас. Нам необхідно займатись власними ресурсами, власними збройними силами і опором цій агресії.

78978675655646456645345

– У листопаді 2023 року Ви прогнозували, що війна може вийти за межі Сходу та Півдня України, а росія отримує військові ресурси від КНДР та Ірану. Ми бачимо, що Ви були праві по Харківщині. Чи можливий ще один сценарій по Сумщині та Чернігівщині?

– Варто розуміти, що коли починалася війна, я своїм підлеглим генералам говорив про те, що вони мають розуміти одне: війська противника зайдуть настільки глибоко, наскільки ми їм це дозволимо. Зараз, після провалу їхнього бліцкригу, на який вони сподівалися, вони перейшли до війни ресурсів. Вони намагаються наступати будь-якою ціною, аби і світу, і власному населенню продемонструвати свою силу… Вони намагаються володіти стратегічною ініціативою, а той, хто наступає, – той у кращому становищі для початку певних політичних перемовин.

789789864564564534534

Для того, щоб створювати наступальний потенціал на тому чи іншому напрямку, необхідний ресурс. Повномасштабна війна, яка вже триває два з половиною роки, забирає кращих людей не тільки в України. Але й забирає наступальний потенціал збройних сил рф. Ми нищимо ворожі сили, і таким чином ворог втрачає цінні кадри, які були підготовлені для війни. Для того, щоб створити загрозу, необхідні війська і їх забезпечення. Дуже важливим чинником є логістика. Всі ці напрямки наступу необхідно забезпечувати. Розпорошувати сили з військової точки зору дуже проблематично. На харківському напрямку однією з цілей росіян є вихід у тил угрупуванню, яке боронить Куп’янський напрямок. Тому будь-які дії мають кінцеву мету. Щодо наступу з Півночі відповім коротко: все може бути, але потрібні відповідні сили. Якщо мине час і ворог зуміє накопичити людський ресурс, озброєння, військову техніку, то таке може бути. Але станом на зараз потужної сили розвивати наступ на інших напрямках не проглядається. Та ми маємо слідкувати за ходом подій, щоб наперед вживати заходів на цих напрямках. Ну і, звісно, на кожному з напрямків ми маємо продовжувати будувати фортифікації, укріплення, мінування місцевості та підготовку військ.

– Тобто росіянам потрібна мобілізація і певний період часу для підготовки?

– Все залежить від поставлених завдань. Якщо просто заходити в прикордоння диверсійно-розвідувальними групами – це одне. Якщо здійснювати вогневий вплив і заходити обмеженими цілями – це інший склад. Щоб наступати на Півночі України і при цьому підтримувати наступальний потенціал у Донецькій і Луганській областях – це зовсім інший комплект військ. Для цього не завжди потрібна мобілізація. Згідно з оцінками, населення російської федерації підтримує війну не тільки словами, але і вступає до лав їхньої армії. Їм виділяють «підйомні» виплати в грошовому еквіваленті до 5 тисяч доларів. Завдяки цьому вони поповнюють армію, поновлюють втрати. Це більш тривалий процес. Звісно, мобілізація пришвидшить накопичення їхніх сил. Тому треба чітко розуміти, що доки в нас є час, нам необхідно зміцнювати нашу оборону. Ще одне: мобілізація – непопулярна категорія, але вона – не панацея. Тут ідеться про співвідношення кількісних і якісних показників. Також важливо розуміти, яка реальна наявність ОВТ (озброєння та військової техніки) у військах рф зараз і на перспективу. Якщо їх недостатньо, то обсяги призначення мобілізаційних резервів будуть змінюватися.

7864556453245665645565

– Пане генерале, у них проблем із мобілізацією немає, у нас – навпаки. Як виправити ситуацію?

– Є фахівці, які опікуються питаннями мобілізації, я не дотичний до них. На мою думку, треба відновити те емоційне забарвлення, яке було на початку агресії, щоб кожен українець зрозумів, що справа захисту держави – це справа кожного з нас. Головне – зробити так, щоб люди йшли за покликом серця, і йшли самостійно.

– Яке значення Чернігова в обороні України, і яка роль Чернігівщини загалом?

– Значення Чернігівщини дуже вагоме. Ми знаємо, що на початку війни, щоб захопити столицю України, ворог заходив із трьох напрямів: Чернігівського, Сумського та білоруського. Чернігівщина зуміла стримати ворожі сили безпосередньо навколо Чернігова, не допускала заходу окупаційних сил у місто, а також знищувала його сили, які намагались обходити Чернігів і рухатись у бік Києва. На Чернігівщині окупаційні війська значно послабили бойовий потенціал, і коли вони доходили до Києва, то вже не були такою вагомою силою. Ворог зрозумів, що кожен метр нашої землі він проходить із втратами, а похід в Україну не став для них легкою прогулянкою. Ландшафт Полісся є дуже складним для окупантів, а наявність там лісів є хорошим аспектом для ведення оборонних боїв і партизанської боротьби. Ліси допомогли боротись із російським окупантом, тому я принагідно хочу закликати українців берегти ліси.

– Досі всі ламають голови, чому росіяни так швидко відступили з Київщини та Чернігівщини, причому вийшли майже неушкодженими, перекинувши ці резерви згодом на інші оперативні напрямки. Це була якась домовленість чи частина військової стратегії?

– Ворог частково виконав свої завдання, але його сили, які підійшли до Києва, були геть розпорошені. Збройні сили України здійснювали ефективні удари по ворожій логістиці, і так само на Південному Сході, коли ворог зумів зайняти Херсон і намагався відрізати Україну від Чорного моря – там так само били ворога, знижуючи його бойовий потенціал. Тими силами, які були створені до початку агресії, армія росії не змогла виконувати завдання одночасно на Півдні, Півночі та Сході України. Відтак у зв’язку з тим, що Київ їм не вдалося захопити, вони ухвалили рішення перекинути сили на Схід і Південний Схід для того, щоб розвивати успіх на інших напрямках. Звісно, прийняттю ворогом рішення залишити Чернігівщину та Київщину сприяли і ліси Чернігівщини, і партизанський рух, але не можна сказати, що тут били ворога краще, а на Півдні чи Донбасі – менше. Це була боротьба українців за кожен метр нашої землі, і завдання було – знищити якомога більше ворожої сили.

– За оборону Чернігівщини найвищими відзнаками були удостоєні троє людей: командувач ОК «Північ» Віктор Ніколюк, комбриг Першої Сіверської танкової Леонід Хода та командир Чернігівського військового госпіталю Олександр Слєсаренко. Як Ви як командувач Сил оборони України особисто оцінюєте їхню участь?

– Всі ці офіцери проявили себе з найкращого боку і цілком заслуговують звання «Герой України». Генерал Ніколюк вміло організував керівництво оперативним угрупуванням військ, сам особисто був присутній на загрозливих напрямках, постійно переміщувався, володів станом справ, вів за собою людей. Командир першої танкової бригади Леонід Хода правильно організував оборону Чернігова, тому що саме ця бригада мала завдання обороняти місто. Він зберіг людей, правильно маневрував, наносив вогневі ураження, не допускав входження ворожих сил на територію Чернігова. Начальник військового госпіталю Олександр Слєсаренко в умовах постійного впливу авіації та артилерії організував і здійснив надання кваліфікованої медичної допомоги, залучив до цього цивільних лікарів. Кожен із цих офіцерів проявив найкращі організаторські й людські якості.

5676786789788565656

– Величезна проблема армії – це бюрократія. У лавах ЗСУ вже ходить злий жарт про «УПА» – українську паперову армію. Через цю бюрократію часто затягують важливі рішення, на баланс військових частин не ставлять ті чи інші речі, бо їх потім буде складно списати. Як вийти з цього бюрократичного пекла? Хто має вивести з нього ЗСУ?

– Свого часу декілька років тому, виступаючи на одному зібранні, яке стосувалося стану військової дисципліни, я сказав таке: в ЗСУ є правильно виписані документи, закони, норми та правила – їх необхідно просто виконувати. Для того, щоб ця «машина» працювала, мають бути фахово підготовлені спеціалісти. До речі, роль особистості в історії ніхто не скасовував. У командира, який здатний вести за собою людей, правильно організовувати бойові дії, все добре також і в тилу. Для цього просто необхідно працювати, допомагати підлеглим, тобто правильно організовувати процес. Меж досконалості не існує, але зараз не час замислюватись над тим, щоб зупинити ведення бойових дій і розпочати підготовку чи нашвидкуруч щось міняти. Змінювати необхідно підхід і особисте ставлення людей. От в цьому проблема. Якщо командир військової частини – хороший організатор, то він хороший не лише в бою, але і в організації тилового забезпечення. Там, де необхідно міняти, – будемо міняти, але завантаження і прикриття паперами – це не мій стиль керівництва. Я завжди довіряю своїм підлеглим, і підлеглі довіряють мені. Головне – щоби слову командира вірили.

– Вас називають «генералом північних воріт». Крайній проміжок часу на посаді Ви відповідали за укріплення Півночі. Наскільки укріплений кордон? Росіяни теж почали активно укріплюватись на наших межах, що, очевидно, відбувається не просто так. Готуються до чогось?

– Взагалі це проста військова справа – будувати оборонні рубежі вздовж кордону. Вони можуть бути використані як для оборони, так і для підготовки наступу з обох боків. Зроблено дуже багато, але необхідно продовжувати цю роботу. Це пов’язано з тим, що укріплення переднього краю зазвичай здійснюють військові інженери. Ми копаємо всі оборонні рубежі, здійснили мінування, і нам необхідні війська для того, щоб це утримувати. Наприклад, за кожним мінним полем має бути стрілецьке відділення на відстані 400 метрів. Ця відстань прорахована таким чином, щоб ворог не завів своїх саперів і не зняв мінні загородження. Ще раз підкреслю: зроблено багато і на совість, роботи треба продовжувати, бо меж досконалості немає. Треба зробити так, щоб місткість оборонних рубежів була розрахована на максимальну кількість військ. Зараз військ на рубежах є стільки, скільки є, але якщо будуть посилені резерви, необхідно всіх розмістити.

– На Вашу думку, чи наявність західних літаків, про які всі говорять, здатна змінити хід війни на нашу користь?

– Наявність західних літаків може суттєво покращити баланс сил на полі бою. А для того, щоб вони стали зброєю перемоги, має бути така кількість авіації, яка б «закрила собою сонце» для тих, хто буде на землі. У військовій справі є така річ, як співвідношення сил і засобів. Якщо ця кількість літаків буде у співвідношенні такою, що ми здатні перемогти російську федерацію, тоді це буде зброя перемоги. Якщо нам дадуть стільки, скільки мають дати, то це підвищить спроможності армії і ми будемо тримати противника на відстані від наших позицій. Літаки нам потрібні для досягнення якщо не панування в повітрі, то хоча б переваги на певних фронтах і територіях і в певний період часу.

– Що потрібно для перемоги України?

– Україні для перемоги необхідні сили і засоби. Сили – це український народ, а засоби – це та зброя, завдяки якій підготовлений український народ буде знищувати ворожу силу.

– Роль національно-патріотичного виховання: чи варто приділяти увагу допризовній підготовці юнаків?

– Ця роль є дуже вагомою. Для того, щоб стати патріотом, замало народитися українцем, треба бути вихованим як справжній патріот. Для цього потрібно увібрати в себе все українське змалку. Ми бачимо, як працює ідеологічна машина в російській федерації. Завдяки цьому вони виховали своє населення у ненависті до всього українського, а нам потрібно виховати свою націю, зберегти унікальний національний код, розвинути і поширити його, щоб справжніми українцями ставало дедалі більше молодих людей. Армія може цьому сприяти і допомогти, але цей процес залежить від державних інституцій.

– Якою має бути українська армія і статус українського солдата після перемоги?

– Після перемоги наша армія має бути такою, яка здатна захистити Україну з відповідними потужностями. До українського солдата має бути вдячність і повага. І ця повага має бути від кожного українця.

– Про свою відставку Ви дізнались зі ЗМІ. Які у Вас подальші плани?

– Я планую захищати Україну. Готовий до виконання обов’язків на тих напрямках, які мені доручать. Я про це офіційно заявив, сказав про це керівництву. Перспективи не оголошують, але я свою точку сказав. Іде війна, я не можу залишатися осторонь!

 

Мав честь спілкуватися Віталій НАЗАРЕНКО, фото з архіву генерал-лейтенанта Сергія Наєва

Схожі матеріали (за тегом)