|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 15:00 | 07.24.2024

З побратимами перед штурмом З побратимами перед штурмом

Доброволець "Мамай": з ультрасів – у штурмовики «Магури»

24-річний чернігівський доброволець Богдан Зайченко назавжди залишив ліву ногу в посадках поблизу села Роботине (на Запорізькому напрямку). Лікарі пропонували йому списатись, але «Мамай» (такий позивний отримав молодий козак) навідріз відмовився полишити військо.

«Хто буде закінчувати цю війну?» – згарячу випалив штурмовик. Лікарі записали його в обмежено придатні. Зараз «Мамай», котрий ходив на штурми у складі легендарної 47-ї бригади «Магура», проходить реабілітацію, оформлює інвалідність та має намір якнайскоріше перевестись в артилеристи або ж стати пілотом БПЛА.

 

Характер формував сектор

 

З 17-ти років він – постійний учасник завзятого колективу ультрас чернігівської «Десни». Виїзди за улюблену команду і непідробний вуличний патріотизм, що панував на секторі, сформували з юнака впевненого бійця, дисциплінували та загартували характер. Більшість його друзів з ультрас середовища пішли на війну, багатьох вона вже забрала. До великої війни Богдан працював на будівництві, займався ремонтами, встиг одружитись і планував мирне сімейне життя. Втім, після 24 лютого 2022 року його життя поділилося на «до» і «після». З першого ж дня він став до лав оборонців Чернігова. Щоправда, як і багато хто, фактично ніде не був оформлений, та й, як сам каже, повоювати як слід не встиг, адже досвідчені товариші з ультрас, які вже бачили війну і мали бойовий досвід, берегли молодь і не брали на бойові виходи. Тим не менше, як тільки ЗСУ прогнали московську наволоч з Чернігівщини, Богдан подався до військкомату. А оскільки бачив, як завзято воює Перша Сіверська танкова бригада, котра відзначилась в боях за Чернігів, то мав намір потрапити саме туди.

«З військкомату мене направили на підготовку в навчальний центр «Десна». Я пробув там місяць і отримав спеціальність навідника «Града», – пригадує початок військової служби доброволець. – Потому поїхав на полігон в Старичі, пройшов підготовку, і вийшло так, що мене не змогли приїхати забрати з Першої танкової, оскільки в Донецькій області, де перебувала бригада, були активні бойові дії. Мені сказали: «Або ти залишаєшся і потрапляєш, куди потрапиш, або обираєш бригаду, яка пришле по тебе «покупця».

 

Вчився на «Град», а пішов у штурмовики

 

Першою на полігон приїхали «покупці» з 47-мої бригади.

«Про цю бригаду я наслухався ще в «Десні» – нова бригада, проект Валерія Залужного, без совка і зайвої паперової тяганини. Подумав, що мені це підходить, – каже Богдан. – Потрапивши в бригаду, мені сказали, що «Града» вже немає, а є ствольна артилерія. Я дещицю поміркував і вирішив піти в штурмовики – туди, де найбільш гаряче».

З 19 січня 2023 року Богдан Зайченко вже офіційно рахувався бійцем 47-мої бригади «Магура». Новосформований підрозділ, який ще називали дітищем «залізного генерала» Валерія Залужного, активно готували до контрнаступу. Бригада «Магура» виросла з батальйону і була сформована з мотивованих бійців – бригада, яка пішла нестандартним шляхом розвитку та яка зіткнулася з важкими боями на своєму шляху прориву оборони окупантів на Запоріжжі. Хоч розширення з батальйону до бригади зайняло дуже мало часу, проте на початку бійцям батальйону довелося пройти через важке випробування. Багато воїнів проходили навчальну бойову підготовку в Німеччині. Чернігівський доброволець за кордон не потрапив, але ази штурмів освоїв на одному з полігонів Заходу України. Звідти бригаду перекинули на Запорізький напрямок. Там бойові побратими дали молодому воїну позивний «Мамай» – за козацьку вдачу та вуса, а ще по-філософськи творчий підхід до війни і штурмів.

«Мій взвод, моя рота і мій батальйон першими з усієї бригади заходили на штурм. Як зараз пам’ятаю той день. Восьме червня, четверта година ранку... Казали, що Залужний хотів нас відправити під Бахмут, бо там не було настільки заміновано, але нас залишили на Півдні. Ми спочатку не зрозуміли, наскільки тут все заміновано, але коли виходили з позицій по мінному полю, то ТМ-ки лежали в метрі одна від одної і не менше лежало протипіхотних мін, – розповідає Мамай. – Москалів не можна недооцінювати, говорити, що вони «моні», «чмобіки» і тому подібні. Воюють вони грамотно, уміють прилаштовуватись до місцевості і роблять це дуже добре».

Перший у житті Мамая штурм відбувся разом із спецназом.

«Коли ми зайшли, то побачили вже двох вбитих нашими росіян і одного живого. Його взяли в полон, хотіли «довести» до кінця, але він потягнувся за гранатою. Зрозуміло, що через одного полоненого дурня ніхто не буде ризикувати особовим складом, тому доля його була незавидною, але передбачуваною, – по-філософськи міркує воїн з позивним козака-характерника. – З позицій ми їх вибили».

 

Робота для молодих

 

За словами добровольця, більшість складу «Магури» – це хлопці від 18 до 25 років. Інша частина – чоловіки по 40 років.

3465467756745653433

«Штурмовики – це молодь, відірвана і безстрашна. Ті, хто говорить про те, що молоді легше воювати, бо їй нічого втрачати, не праві. Я у свої 24 ще як слід не пожив, я також хочу свою квартиру, машину, завести дітей, але в мене немає іншого вибору, крім воювати: або я їх уб’ю, або вони прийдуть і вб’ють мене і все, що для мене є дорогим, – говорить про стимули війни. – Більшість молоді мотивовані саме цим».

З часу першого свого штурму 8 червня і по 18 серпня, коли трапилось незворотне, Богдан Зайченко пробув на передовій – ходив у штурмові бої, міняв хлопців на спостережних пунктах, підносив провізію – робив все, що йому наказували, хоча більшість із переліченого, окрім штурмів, не входить до завдань штурмовика.

768675677671114

Перепочинок після вдалого штурму

 

Про штурми ж колишній ультрас говорить так: «Штурм – це завжди ризик. Якщо посадка «гола», то це ще куди не йшло, але якщо «зеленка», то це робота наосліп. Великий ризик, але він виправданий. Коли ми заходили нахрапом, то у нас все виходило. Хоча, якщо працювати по класиці, то спочатку посадку «прокошує» артилерія, а потім залітають штурмовики і зачищають бліндажі. У нас такого здебільшого ніколи не було, залітали нахрапом без артпідготовки. Важко? Так! Бо вони окопались, і через це нам доводилося часто відходити. Але найстрашніше в цій історії – це танк. Смертельна зброя. Якщо ворог знає розташування своїх позицій, своїх нір, а ти не встигаєш окопатись, вирити окрему нору в їх бік, то це все. Я ніколи не копав, не було просто на це часу. Під час штурму ти думаєш тільки про те, де пересидіти і знайти кращу позицію».

 

Увесь Південь заміновано

 

Роботу в штурмовому підрозділі «Мамай» жартома називає найкращою роботою в світі. Драйв та адреналін захоплюють бійця, а ще можливість бачити ворога в обличчя, чого немає, наприклад, в артилерії. Втім, із штурмами на певний час колишньому ультрас «Десни» доведеться почекати… Все – через ногу, яку він втратив.

Богдан ніколи не забуде того дня, і згадує, як це було: «Перед Роботиним є дві дороги: одна асфальтована, інша ґрунтова. Ми отримали завдання взяти населений пункт штурмом. Першу штурмову групу висадили на асфальт, нас – на ґрунтову дорогу. Нам сказали, що мін там немає. Це було десь о третій годині ночі, стояла ніч і я нічого не бачив. Коли один із наших бійців випав на швидкості із броні, то я побачив протипіхотні міни, які були розкидані хаотично. Скоріше за все, наш танк пройшов і зачистив дорогу, але ворог підліз і розкидав міни поспіхом. Ми відійшли в траву і очікували команди. Коли отримали команду: «група – рух», перший мій крок – і я наступаю на міну. Болю тоді взагалі не відчував, звук вибуху вдарив у вухо, і пеком пекло ногу».

Боєць розповідає, що після цього почав себе обмацувати і виявив, що з лівою ногою проблеми. За мить підбіг медик, накинув турнікет і Богдана спробували евакуювати. Техніка була недалеко, але в американського «Бредлі» заклинило гармати, тому під’їжджати було небезпечно. Було прийнято рішення евакуйовуватись самостійно.

«Ми вилазили під обстрілом та дронами. Мене протягнули десь півтора кілометри, потім приїхала «Бредлі», в яку ми завантажились. Коли виїжджали заднім ходом, то нарвались на протитанкову міну. Нас «роззуло», але з машини ми не вилазили і рампу не відкривали, щоб по нас не прилетіло, аж доки не приїхала ще одна «Бредлі», – пригадує етап евакуації штурмовик «Магури». – Перезавантажились, виїхали, а далі в стабілізаційному пункті мені відрізали ногу. Приїхав Зеленський, подивився на мене, зробив фотку і поїхав далі, – посміхається «Мамай». – До речі, першим питанням після того, як мене поклали на хірургічний стіл, було про те, чи все в мене на місці нижче пояса. Коли лікарі сказали, що там все гаразд, я відключився».

 

«Мушу закінчити цю війну»

 

Прокинувся, а лівої ноги вже немає.

Далі були госпіталі Запоріжжя, Дніпра, Хмельницького та Вінниці. Нараз колишній ультра і штурмовик «Магури» Богдан Зайченко перебуває в Чернігові, на час реабілітації та оформлення інвалідності числиться в резервній роті. Попри відсутність нижньої кінцівки покидати армію не збирається, хоча така можливість у нього є.

5676756562323232

«Мамай» у госпіталі

 

«Під час проходження ВЛК (військово-лікарська комісія, – Авт.) мені пропонували обирати: або записати мене в обмежено придатні, або списати за больовим синдромом. Я обрав обмежено придатного, мушу закінчити цю війну. Зараз оформляю інвалідність і планую повернутись у бригаду, – ділиться планами молодий доброволець. – Штурмовиком мене вже не візьмуть, хоча якби не далекі відстані і навантаження, то можна, але от пілот ударних дронів з мене вийде, або ж піду навідником на «Град», це мій фах. Навіть не проблема поїхати перевчитись на ствольну артилерію – 777, M109A6 «Паладин» чи «Хаймарс».

3578785664564556 34534456464523453235

Протез з гумором, а на руках - татуювання за мотивами походів вікінгів

 

«Мамай» дуже ображається, коли хтось сторонній негативно відгукується про його бригаду.

«Після Запоріжжя на нас не дуже звертали уваги, мовляв, мало відбили, але спробуйте відбити хоча б ті сто метрів, коли все навколо заміновано і у ворога перевага в повітрі», – каже він.

Разом із тим він радіє, що після успіхів на Донецькому напрямку про бригаду вже почали говорити як про успішну. За його словами «Мамая», «Магура» розростається і міцніє, бригада отримала нового, дуже прогресивного бойового комбрига. Не менш схвально відгукується про західну техніку, яка, попри втрати, показала себе надійною і такою, що рятує життя екіпажів.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та з особистого архіву Богдана Зайченка

Схожі матеріали (за тегом)