|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 11:56 | 06.23.2024

Олена Дмитренко: «Або ми воюємо, або підіймайте руки»

Олена Дмитренко: «Або ми воюємо, або підіймайте руки»

Чернігівська обласна рада затягує паски. Наступний бюджет буде спрямований на максимальне скорочення витрат і допомогу армії.

На переконання голови облради Олени Дмитренко, сьогодні кожна громада і кожен громадянин повинні усвідомити той факт, що без їх участі цієї війни не виграти. Якщо ж ми і надалі житимемо на дві країни, коли одне плаче, а інше скаче, то ця війна може стати останньою для нас. Наступний рік буде вирішальним, тому всі зусилля Чернігівська обласна рада спрямує на допомогу українській армії. Про те, яким був цей рік і яким буде наступний, – наша розмова з головою облради Оленою Дмитренко.

 

– Олено Борисівно, крайнє інтерв’ю з Вами у нас було майже рік тому. Чи є якісь здобутки?

– У цей період соромно говорити про будь-які здобутки. Перше і найголовніше – кожен має думати про те, чим можна допомогти військовим. Доки ми всі не зрозуміємо, що це війна для всіх, то нічого не буде. Ми працюємо, виконуємо те, що маємо виконувати згідно закону. Але, як і минулого року, тримаємо курс на повернення в управління обласною радою комунального майна. У нас дуже серйозні процеси йшли по БТІ, по комунальному підприємству, і все, слава Богу, закінчилось благополучно.

– Яка там проблема була?

– Свого часу підприємство було орендовано трудовим колективом. Обласна рада не отримувала від діяльності КП жодних доходів, окрім оренди. Ми пережили дуже важкі судові процеси, але обласна рада їх виграла. Тож БТІ ми повернули в наше управління. У нас принципова позиція – комунальне майно має бути комунальним майном і працювати на обласну раду. Що стосується прибутковості, то тут хочу навести паралелі: подібне підприємство діє у Прилуках, які є значно меншими за Чернігів, і є досить-таки прибуткове. Ми ж, коли БТІ орендувало товариство з обмеженою відповідальністю, отримували суто за оренду приміщення, а ввесь дохід лягав у приватну кишеню. Думаю, що ми попрацюємо над цим і в нас все буде добре. Непоганий темп набрали КП «Ліки Чернігівщини», яке ми повернули у минулому році. Його теж важко повертали, але на той час ми не вийшли за площину законності, а за БТІ ми реально воювали. Дуже важко було. Нині ж наші «Ліки Чернігівщини» відкривають аптечні пункти, почали заробляти собі на зарплати і показувати прибутки. Якби не війна, то було б ще краще.

Мені здається, що цей рік навіть більше відкрив людей всебічно, ніж минулий рік. Ми почали розуміти, хто за Україну, хто відносно, а кому взагалі все одно. Ці процеси болісні, бо приходить розчарування, але це своєрідне очищення – відокремлення полови від зерна. Хай зараз ми побачимо всіх, ніж потім біля нас опиняться випадкові люди.

– 19 грудня у Вас завершальна сесія в цьому році. Які прогнози?

– Несподіванок не буде. Бюджет дуже важкий. Ми це всі розуміємо, але я говорила і повторюсь: ми маємо думати тільки про те, як допомогти військовим. Цей бюджет буде спрямований на військові потреби, його підписуватиме голова Чернігівської обласної військової адміністрації. Ми максимально затягуємо пояси, бо іншого виходу немає. Не таємниця, що бюджет на 2024 рік буде гіршим, бо від нас також забирають військове ПДФО. Ми це все розуміємо, але як кажуть, очі бояться, а руки роблять. Так, ми передбачаємо кошти для депутатів. Ризиковано, але передбачаємо. Я буду говорити про це на сесії, але ці кошти будуть тільки при наповнюваності бюджету. Переконана, що у депутатів має бути фонд, депутати мають також себе проявляти. Тим паче, що аналізуючи витрати по цьому році, переважна кількість депутатського фонду пішла на військові потреби і допомогу у відновленні. Мені приємно, що багато депутатів допомагають тихо – ті самі Віталій Свириденко, Сергій Гайдай, – і допомагають суттєво, без піару. Багато хто себе проявляє з найкращого боку. Спілкуючись із такими, віриш у те, що все буде добре.

Гончарівське та чернігівське земляцтво в польовому штабі Першої танкової

Гончарівське та чернігівське земляцтво в польовому штабі Першої танкової

 

Ще раз підкреслю: бюджет наступного року буде бюджетом затягування пасків і максимальної допомоги фронту. Не може бути так, що війна тільки в одній географічній точці. Ми про це говоримо і з головами громад: зараз тільки необхідні речі, як-от забезпечення інфраструктури, освіти і медицини, а все інше – на війну. Тоді в нас будуть шанси.

– Тим не менше, Олено Борисівно, ми бачимо, як жили цей рік керівники громад, коли бруківка замість дронів, коли якісь незрозумілі закупівлі, ремонти, які можуть почекати і так далі.

– Зараз буде дещо по-іншому: від громад забирають військове ПДФО і такої розкоші вже не буде. Звісно, по ПДФО у кожного своє бачення. Я говорила на всіх зустрічах про те, що ПДФО має залишатись в місцях постійної дислокації військових частин. Там сім’ї проживають, там треба підтримувати інфраструктуру, бо ж військові теж колись повернуться. Якраз оці населені пункти – найбільш ризиковані, бо тут прилітає. Тим паче, що ПДФО в тих громадах було і до війни. Те ж саме стосується прикордонних громад, куди постійно прилітає. Зрештою, ми побачимо з нового року, як воно вирішиться. Я розумію голів громад як колишній голова громади: потрібні і ліхтарі, і бруківка, але насамперед потрібні люди, які ходитимуть тією бруківкою, а для цього нам потрібно їх зберегти. А як зберегти людей? Тільки вигравши війну! У нас має бути зброя, наші солдати мають бути одягнені і нагодовані. Треба чітко розставляти пріоритети.

– Щодо пріоритетів: надзвичайно печально спостерігати за тим, як під час війни точаться політичні розбори.

– Дійсно… На жаль, ми спостерігаємо сьогодні в Україні небезпечну тенденцію, коли політичні амбіції важливіші майбутнього нашої держави. Це страшно, реально страшно. Вплив нардепів на ту чи іншу громаду – очевидний. Я дуже сподіваюсь на те, що після війни у нас будуть правильно оцінені події, і люди, обираючи того чи іншого голову або ж депутата, будуть думати про те, що їхнє майбутнє залежить від того, кого вони обирають. Що стосується політичного бруду, виникає питання: на кого ми працюємо, поливаючи брудом того чи іншого посадовця? Якщо посадовець у чомусь винен, для цього є відповідні органи, які мають дати правову оцінку й кінцеве рішення. А всі ці скандали, особливо довкола гуманітарної допомоги, лише відлякують донорів. У результаті ми можемо опинитися без міжнародної допомоги. Для чого ми ллємо воду на чужий млин? Це ж ми таким чином підіграємо ворогу, і ми бачимо, що в результаті скандалів допомога зменшилась в рази. Більшість людей страждає від недолугих політиків, які розігрують свою чи чужу карту. Я говорила і кажу зараз: «не так страшні чужі воші, як свої гниди».

– Олено Борисівно, цьогоріч обласна рада ухвалила солідну кількість рішень по природно-заповідному фонду, захисту навколишнього природного середовища, але нині багатьох турбує болюче питання Ялівщини, яке також деякою мірою комерціоналізоване і політизоване. Чи є світло в кінці тунелю?

– На сьогодні ні про яку забудову Ялівщини мови не може бути. Хоча крайня сесія, коли виносили питання зонування, продемонструвала те, що з нашими депутатами треба більше працювати і пояснювати. Ситуацію по Ялівщині дуже заполітизували. Багато депутатів не розуміють всіх процесів навколо цієї перлини. Проте треба чітко розуміти, що на сьогодні це природно-заповідна зона, і ніхто там будуватись не буде. Наразі нам потрібно визначитись, у чиїх руках земля та управління, бо виходить так, що ми не передаємо Ялівщину місту, а місто не передає її нам. Але ми в процесі. Переконана, що до кінця каденції питання Ялівщини буде вирішено однозначно. А вже після нового року буде винесено питання зонування.

– Ваше ставлення до депутатів, які виїхали і не повернулись.

– Якщо хвороба чи якісь об’єктивні причини – то це одне, а якщо просто виїхав і не береш участі в роботі ради – склади повноваження. У нас самостійно схвалив рішення скласти мандат Віталій Свириденко. Він перебуває за кордоном, але йому треба віддати належне – дуже допомагає армії, причому абсолютно на цьому не піариться. Дуже сильно допомагає, особливо Першій танковій бригаді. У нас також є депутати, переважно аграрії, які час від часу виїжджають, шукаючи шпаринки для реалізації продукції. Я погоджую виїзд на два-три тижні, але в мене ще такого не було, щоб хтось прострочив термін перебування.

– З приводу Першої танкової бригади: бачимо, що Ви з своїм заступником Дмитром Блаушем взяли фактично шефство над бригадою.

– Я з ними спілкувалась ще до початку АТО. Коли ж розпочалося АТО, ми почали більше спілкуватись, а зараз ми – як рідні. Звісно, ми допомагаємо також ГУР, допомагаємо багатьом і всіх любимо, але Перша танкова – це символ Чернігова, вони захистили наше місто. Ми коли крайній раз до них їздили, то більше обіймались, ніж спілкувались. Ми до них приїжджаємо не як посадовці, а як члени родини. Вони радіють зустрічам, намагаються нас чимось пригостити. Причому це не стосується тільки командування, а хлопців, рядових бійців. Крайні рази ми повертаємось без настрою, бо бачимо, що хлопців стає все менше, але вони дуже мотивовані. Вони молодці! Зараз до них стало важче добиратись, втім, перед Новим роком ми плануємо до них знову поїхати. Мені заступник Ходи (Леонід Хода – комбриг Першої танкової бригади, – Авт.) сказав таку річ: «Припиніть жаліти військових, бо це принижує їх». Я їхала і думала над цими сильними словами. Дійсно, ми маємо допомагати, підтримувати, але не жаліти. Хлопці виконують свою роботу, і виконують її на відмінно.

На жаль, частина України не зрозуміла досі, що в нас війна, яка може бути останньою для держави. Виходить так, що половина плаче, а половина скаче. Не можна танцювати, коли в цей час когось ховають. Це проти Бога. Ми – патріархальна країна, і нам треба жити так, як жили наші предки – поважати життя і поважати смерть... Люди мають зрозуміти, що якщо ми не будемо захищатись, то нас не буде. Тому треба вилізти з теплої ванни і дивитись на речі реально. Або ми воюємо, або підіймайте руки. Іншого не дано!

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та Чернігівської обласної ради

Схожі матеріали (за тегом)