|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 0:44 | 02.28.2024

За зловживання статусом депутата трійка суддів Київського апеляційного суду попередила Бориса Приходька: якщо він втретє не з’явиться на судове засідання, то справа розглядатиметься без його участі

Такого повороту у «пільговому» восьмирічному судочинстві, помітно було, не очікували «маститі» адвокати, та й сам підсудний «народний обранець» не стикався з такими заявами «незалежних і недоторканних» суддів, зокрема з Дарницького суду, які роками мусолили казнокрадну справу до «строку давності», часто переносячи її розгляд на нову дату через місяць-другий, через «хворобу» чи зайнятість котрогось з адвокатів чи підсудних.

І в Київському апеляційному суді «друга серія кіно» з перенесенням судових засідань почалась також з «поважних» причин: перше засідання перенесли через хворобу одного з адвокатів, на два останні засідання, в тому числі й 9 листопада, обвинувачений Приходько не з’явився в суд, бо, як заявили адвокати, він у Верховній Раді приймав «важливі закони». Таке ж письмове пояснення одержали від нардепа й судді. Вони попросили адвокатів пояснити, які саме закони вважаються важливими, а які неважливі, та й чи є в українському законодавстві неважливі закони? У відповідь одержали пояснювальну «жуйку» і наполягання на тому, щоб судові засідання проходили, коли на них присутній обвинувачений Борис Приходько.

Судді запитали адвокатів, на який закон вони посилаються, ставлячи таку вимогу? І пояснили дипломованим правникам, за яких обставин вони будуть розглядати справу без підсудного чи його захисника. Інакше їм доведеться відкласти розгляд судової справи до закінчення депутатської каденції Бориса Приходька, але цього не передбачає законодавство.

Більше того, виправдання нардепа «важливою справою» в залі парламенту було звичайним «відмахуванням» від календаря судових засідань, оскільки «важливе» голосування під куполом того дня завершилося до опівдня, а судове засідання було призначено на 15:00.

Стосовно ж великої зайнятості нардепа: він без проблем пропустив голосування за закон, яким один вид податку центральна влада забрала від місцевого самоврядування, а того дня для «народного обранця» важливішим було попіаритись на відкритті сховища в селі Козелецької громади, на спорудження якого більше двох мільйонів виділила громада. Нардеп поїхав туди «весільним генералом». Так він захищає інтереси виборців і їхніх громад, так «відповідально» бореться за прийняття «важливих» законів?

До речі, цікаво було б почути від тих виборців, які «зі щирим серцем» і «чистою совістю» віддали свій голос за Бориса Приходька, – чи назвуть вони хоч один закон, проголосований їхнім обранцем для покращення життя простого народу? І чи виконав хоч одну передвиборчу обіцянку, в тому числі й з програми партії «Наш край»?

Поставив це риторичне запитання, і сам із себе зле посміявся, бо незчувся, як став причетним до ідіотів, оскільки тільки вони упевнені, що всі навколо – ідіоти, що повірять у щире служіння приходьків своїм виборцям і Вітчизні.

Хоча, а чому б і не повірити?... Спостерігаючи протягом восьми воєнних років судову тяганину з встановлення винних у розкраданні 2 мільярдів 68 мільйонів бюджетно-народних гривень, з дуже загадковим фіналом про закриття справи за строком давності її розгляду, – можна, не задумуючись, повірити в існування реальних казкових доброчинних суддів та неймовірно «чесних» й «відданих державі» борців з корупції. А вже повірити якомусь нардепу Приходьку, який на професійне свято, дивись, ще й коробку цукерок подарує, – повірять з доземним поклоном. Бо, як написав Володимир Черняк: «Бажаючих бути обманутими зупинити неможливо».

Написана ця мудрість, виходячи із спостережень за поведінкою рядових громадян, простолюдних виборців. Але й тут не зовсім так.

Скажімо, у листі до мене від керівника Управління комунікації та зовнішніх зв’язків Національного антикорупційного бюро України Геннадія Головацького читаю: «Судді у своїй діяльності незалежні і недоторканні. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється». І тут же «розумна порада»: «У разі незгоди з прийнятим рішенням Ви маєте право оскаржити його до суду…». Згодом майже таке саме написала мені заступник Директора НАБУ Поліна Лисенко.

Виникла колізія (зіткнення протилежних поглядів, бажань та зацікавлень): державні «борці» з корупцією вірить «незалежним і недоторканим суддям», які протягом восьми воєнних років своєї судової тяганини так і не добилися повернення державному бюджету вкрадених 2 мільярдів 68 мільйонів бюджетних гривень (250 мільйонів доларів за тим курсом), а навпаки – закрили справу, чим явно допомогли обвинуваченим не повертати вкрадені мільярди. І це при такій держаній фінансовій скруті, коли дефіцит її бюджету сягнув 26% ВВП, в розмірі 88,8 мільярдів доларів? Тож у мене закралася недовіра до таких «незалежних суддів», за роботою яких я спостерігав на всіх засіданнях. Накопичену в судових залах інформацію використовував у журналістських публікаціях, ширше й глибше використаю її в третій книзі роману «Безбатченки». Але для більшої повноти висвітлення в художній літературі причин такого, вважаю, не державного, а якогось «приватного» правосуддя, й звернувся за поясненням до НАБУ, на яке покладені обов’язки «попереджати, виявляти, припиняти, розслідувати, розкривати корупційні та інші кримінальні правопорушення, також запобігати вчиненню нових». Тобто, в детективів антикорупційного бюро є всі повноваження зацікавитись, чому «недоторкані» судді проігнорували конкретні докази прокурора Генпрокуратури стосовно вини держслужбовців категорії «А» в розкраданні народних мільярдів?

За вісім років судової тяганини судді не змогли довести невинність звинувачених, але зуміли знайти правову «лазівку», щоб закрити справу за строком давності розгляду. Причому скористалися цією лазівкою з певними недотриманнями норм законодавства. Тобто, судді явно ризикували своєю «незалежністю й недоторканністю», своєю вигідною посадою й довічним державним утриманням після виходу на пенсію. І все це заради того, щоб врятувати підсудних від повернення в державну скарбницю «вивітрених» народних мільярдів? І без найменшого сліду корупції? Без ніякої вигоди для казнокрадів і тих, хто їх покриває протягом восьми років?

У таке може повірити лише «клінічний ідіот», але НАБУ сформовано не такими кадрами, а фаховими правознавцями. Натомість вони радять мені звернутися до «незалежного» суду, звинувачують у тому, що недостатньо фактів подаю… Але ж я веду мову не про якусь особисту справу, а про повернення вкрадених народних мільярдів з державної скарбниці. І не я розслідував цю справу, а прокурор Генпрокуратури, і звинувачення підсудних, ще раз наголошу, суд не виправдав. Але й не прийняв ухвали про компенсацію вкрадених мільярдів з кишень тих, хто відповідав за цільове використання цих грошей для розвитку аграрної економіки й створення продовольчої безпеки країни, на той час і тепер воюючої. Розпорядник цими державними мільярдами, при «ретельному» контролі першого заступника голови Нацбанку, загнав кошти на депозит ненадійного приватного банку (до другої ночі проводили цю фінансову операцію в НБУ), звідки ці мільярди кудись загадково «випарувалися». В чиї кишені випарувалися і хто на них руки «нагрів» – ні «незалежний» суд, ні НАБУ відповіді не дають, ніби так і треба. Як так і треба з обов’язком НАБУ запобігати вчиненню нових корупційних кримінальних правопорушень. Тож і тепер он скільки читаємо й чуємо офіційних інформацій про нові казнокрадні виявлення. А, може, причиною цього є народна правда: «Гадаєте, тим, хто бореться з хабарництвом і казнокрадством, не потрібні гроші?»

Тішить душу інше: є велика надія на безстрашних, відданих захисників Вітчизни й працьовитий доброчинний український народ. Але й зловживати цим не можна. Оскільки, скажімо, за два роки страшної війни надалі простолюду все важче стає допомагати бійцям тим матеріальним і фінансовим забезпеченням, що повинне надаватися з бюджету, на стражі якого повинні віддано стояти всі правоохоронні структури, котрих в Україні більше, ніж в інших країнах. А що маємо в результаті?

Виявляється, немає кому повернути державному бюджету явно вкрадені мільярди від тих державників, яким Генпрокуратура висунула розслідуване звинувачення? А покривати цю безвідповідальну правову вакханалію мусить доброчинний народ.

Для прикладу напишу кілька слів про групу волонтерів, яку створив староста села Петрівки Бобровицької громади Микола Малашта. Його група, при фінансовій підтримці добрих людей, виготовляє й особисто відвозить на передову замовлені бійцями речі й продукти. Цю допомогу наповнюють інші місцеві волонтери. Активно фінансують групу допомоги армії старости сіл Бобровицької громади. І, яка, думаєте, в них місячна зарплата? Аж 10 тисяч гривень. Порівняйте її із зарплатою державних борців із корупцією, народних депутатів та «незалежних і недоторканних» суддів. А ще придивімося до їхніх морд: чи червоніють, коли чують, як гордимося українськими дітками, які виконують роботу за них – збирають і навіть заробляють кошти для армії, конкретних бійців? А державні, високооплачувані правоохоронці не здатні повернути державі вкрадені, народом зароблені мільярди, тож дітки змушені покривати їхню ганебну ідіотію і безвідповідальність. І це стосується не лише історії восьмирічної судової тяганини на користь підсудних, такі зажерливі історії з’являються у ЗМІ практично щодня, що свідчить, повторюсь, про відсутність запобігання вчиненню нових – це існує лише на папері з державним Гербом.

Ну й на завершення: Київський апеляційний суд призначив п’яте перенесення судового засідання з підсудним Борисом Приходьком на 16 листопада. Чи відбудеться це засідання і яка ухвала буде прийнята, – прочитаєте в наступному номері газети.

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)