|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 9:59 | 02.23.2024

Класний мінометник Владислав Мацульов з нагородами Класний мінометник Владислав Мацульов з нагородами

Коли Владик прикривав піхоту під час наступу – бійцям було спокійніше

Так почав своє траурне слово командир штурмового підрозділу на похороні Владислава Сергійовича Мацульова в селі Браниця Бобровицької громади.

Відважний і класний воїн служив не в цьому підрозділі, він керував мінометним розрахунком, але провести надійного бойового товариша останньою земною дорогою приїхало багато не тільки мінометників, а й піхотинців -«штурмовиків». Більшість із них подружилися з Владиславом під Бахмутом, де запекло воювали кілька місяців. Не перервалася ця дружба, коли їхні підрозділи дислокували на певний час із найгарячішої ділянки передової до Прилуцької тероборони. Там суспільне телебачення й записало коротке інтерв’ю Владислава Мацульова, як під Бахмутом його мінометний розрахунок організовував прикриття наступу піхоти, як завдяки ретельній аеророзвідці, його мінометна команда першим вистрілом клала наповал чотирьох, а то й п’ятьох окупантів. Це підтвердив і командир піхотинців у своєму траурному слові на кладовищі.

DSC09349 1

Батьки Сергій Вікторович і Наталія Леонідівна

 

– Ми вдячні побратимам, що приїхали до нас на похорон, щоб розділити наше з чоловіком Сергієм горе від втрати сина, вони також сказати про нього багато добрих слів, – похвалилася мати Владислава Наталія Леонідівна. – Ми зі шкільних років пишалися молодшим сином, гордився братом і наш старший син Ярослав. Передусім тим, що Владислав завжди готовий був прийти на допомогу кожному, хто її потребував. За це його шанували в школі, а також наші сусіди, насамперед літні, за його допомогу по господарству. Не забував він вітати з Днем Перемоги бойових ветеранів Другої світової…

Гіркі сльози задавлювали розповідь матері, тоді батько Сергій Вікторович доповнював кількома словами, притискаючи до грудей оксамитову синю коробку з нагородами сина-бійця.

Заїхала до подружжя Мацульових заступниця генерального директора товариства «Земля і воля» по Браницькому відділку Галина Приходько. У її відділку більше десяти років працює ковалем і слюсарем глава цього сімейства Сергій Вікторович. Добре знає і Владислава:

DSC09351 1

Компанійський організатор з дитинства

 

– Ще старшокласником неодноразово допомагав мені виконувати нескладне завдання по господарству, – долучилася керівниця відділку до розповіді батьків про сина. – Бувало, весною важкувато зібрати потрібну кількість людей для виполювання вручну на посівах кукурудзи так званого ваточника сирійського, – великої біди для агрономів, бо немає гербіциду для його знищення. Тоді й зверталася по допомогою і до Владислава. Від нього чула одне прохання – щоб показала ділянку. Далі він сам організовував бригаду однолітків, потім знаходив мене, щоб поїхала на поле прийняти їхню роботу. На похороні мужнього бійця почула від побратимів, що Владислав і на фронті був умілим організатором і толковим мінометником, виконання кожного завдання прораховував наперед.

Матір Наталія Леонідівна пригадала й перший день війни. Того страшного 24 лютого 2022 року вона закінчила зміну в столичній пекарні, але додому в Браницю не могла нічим доїхати. Про це довідався син Владислав – він тоді працював у Броварах, тож під’їхав до матері на роботу своєю автівкою, і відвіз її до Козельця, де чекав чоловік Сергій. Вдруге він приїхав на трасу забирати сина, котрий уже був зібраний до війська, – така обов’язкова дисципліна у солдата, котрий строкову служив у Національній гвардії, військову присягу приймав біля приміщення Верховної Ради України.

Удома Владислав лише переночував, а вранці 25 лютого батько відвіз його в Бобровицю до ТЦК та СП. Там йому відвели на повні збори менше години, і солдат вклався в цей час. Потім з друзями підремонтували УАЗ, що належав відділку господарства, – машина їм дуже згодилася.

Із сином рвався на війну й батько Сергій Вікторович. Він служив строкову в середині 90-х, але син осмикнув батька, перші два дні воєнного страхіття підірвали здоров’я матері, ще й роботу втратила, не було чим доїхати до Києва.

IMG 0520 1

Інтерв’ю Суспільному телебаченню

 

У гарячі точки Владислава не відразу направили, у навчальних центрах проходив відповідну підготовку. Та й потім батьки мало знали, де він воює. Про Бахмут теж лише здогадувалися – більше довідалися, коли приїхав у короткострокову відпустку. А потім ще й суспільне телебачення показало, як Командувач об’єднаних сил ЗСУ Сергій Наєв вручав нагрудні знаки «За службу та звитягу» III ст. бійцям Прилуцької тероборони, які перед цим воювали в бригаді під Бахмутом, прикривали фланги і стики з іншою бригадою, і, за словами командувача, виконали своє завдання на відмінно, не допустили втрат територій. Цю бойову відзнаку одержав і Владислав Мацульов.

Останньою довідувалася, в яких точках воює онук, бабуся Тамара Григорівна, що живе на Житомирщині. Останньою їй повідомили і про загибель Владика.

Син Сергій і невістка Наталія берегли серце матері-бабусі, яка всією душею любила меншого внука, а він називав її бабулею, бабусею, бабцею... По телевізору старенька дивилася лише про воєнні дії, хотіла побачити там і Владика. Дуже зраділа, коли внук одружився – в кінці червня 2022 року, ще в перші місяці служби в територіальній обороні, де і з дружиною Танею зустрівся. Дочекалася молода дружина коханого й з Бахмута, тоді й до бабусі з’їздили.

Та недовго була Таня щасливою з Владиком, втратила його неподалік її рідного міста. Це велика трагедія і для бабусі Тамари, повідомлення їй про горе рідні «відтягли» на два тижні після похорону Владислава. Більше приховувати від бабусі смерть внука не могли, бо Тамара Григорівна з кожним днем все наполегливіше розпитувала про Владика, хотіла почути його голос по телефону…

Такі невгамовні страхіття творить клята-проклята війна. Скільки ще життів вона забере? Скільки дітей не народиться, скільки їх осиротіє, скільки батьківських сердець розірве? А зачинателі й розпалювачі нищівної війни живі й здорові. Де та справедливість як на землі, так і на небі, на яку вся Україна, увесь цивілізований світ чекає? Чи не запізно вона прийде звідкілясь?

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)