Про це оповістила редакцію бібліотекарка цього села Надія Гречухо.

– Приїжджайте, і вона вам сама розповість про те, як і коли створила цю пісню, – повідомила бібліотекарка. – А то ще може бути запізно, та так ніхто і не дізнається про дійсну авторку.

І ми, не вагаючись, поїхали. Дійсно, у цієї пісні, як і в багатьох інших, є своя історія створення. До того ж, ми не тільки поспілкувалися з авторкою, а й ще записали у її виконанні цей музичний твір. Допомогла виконувати своїй односельчанці цю пісню подруга Моторна Ганна Михайлівна, яка вже давненько переїхала сюди із села Рудівка Прилуцького району.

В оселі пані Олександри дуже багато всіляких вишивок: рушників, ікон, наволочок… Це все – власні роботи господині.

А ось як авторка цього твору висловилася, коли дізналася, що її пісню співають деякі виконавці і вона інколи звучить в радіоефірі.

– Я дуже рада, що моя пісня лунає. Нехай Господь їм здоров’ячко дає за те, що вони виконують її і що пісня пішла в народ, – сказала Олександра Заяць.

Ганна Моторна та Олександра Заяць

А написала цю пісню авторка за кілька днів до того, як її мати покинула цей земний світ.

– Це якось сталось само по собі. Чи то було мені якесь передбачення, чи щось інше, але я відчула, що моя мама почала від мене йти, – пригадує Олександра Дмитрівна. – Вона ще ходила гуляти до своїх подруг, а я її все чекаю і не можу якось дочекатися… Такого раніше у мене не було. І я тоді зрозуміла якось внутрішньо – мене вона покидає... І одного разу, коли мами не було вдома, я запитала в самої себе: «Що мені таке зробити, щоб їй було як присвята?» Мо’ мені якийсь поштовх Бог дав, чи якась ще сила – не знаю, але я враз взяла олівець та папір і прилягла на теплу грубу... І мені наче хтось підказував, бо слова самі-собою лилися, і я тільки встигала їх нотувати…

Розмову записав Сергій КОРДИК

«Розкажи мені, мамо...»

Розкажи мені, мамо, роки тяжкі твої –

Як одна бідувала в різні роки війни.

Ой, як ти бідувала, рідна мати моя.

Розкажи, бо не знаю – я маленька була.

Розкажи, як убив ворог батька мого.

Тільки я ще не знала горя, мамо, твого…

Мати плакала тихо, пригортала мене:

«Нещасливе дитинство, моя доню, в тебе.

І усе це минулось і змінила війна»...

Тільки стала старенька рідна мати моя.

Та ще стала старенька і така неміцна.

І на скронях у мами поплила сивина.

А тепер, моя мамо, стало хороше жить

Тільки в тебе, рідненька, став короткий вже вік.

Якби можна продовжить, я би все віддала –

Тільки ти, моя мамо, іще б довше жила.

Промайнули вже роки – стала матір’ю я.

А як треба, рідненька, скрізь порада твоя.

Як могла б, моя мамо, я тебе б зберегла,

Щоб була хоч спокійна, тиха старість твоя…

І ось мами не стало, а життя все іде –

Кожен ранок згадаю, моя мамо, тебе.

А як тільки згадаю і сльоза на очах –

Я тепер тебе бачу, мамо, тільки у снах.

Олександра ЗАЯЦЬ