Ідея з пошиттям устілок з’явилася у директорки Серединського будинку культури Надії Середи. Чоловік Надії Іванівни зараз служить, тому про потреби військових вона знає не з чуток. До того ж в Олишівській громаді дуже добре налагоджений волонтерський рух. Місцеві жителі постійно допомагають військовим, бо чимало чоловіків з громади зараз боронять країну.

«Ще в березні місяці, коли почалися бойові дії на Чернігівщині, ми з сусідками почали самі шити устілки, – розповідає Надія Середа. – Чоловік мій служить, і в той час був під Черніговом. Якось в розмові проговорився, що їм потрібні устілки, то ми почали в березні потроху шити і передавати їх хлопцям».

Коли росіян вигнали з Чернігівської землі, жителі Олишівської громади, до якої входять і села Серединка та Топчіївка, продовжили допомагати нашим військовим. В кожному селі люди згуртувалися і роблять, хто що може: в’яжуть шкарпетки, шиють устілки, роблять окопні свічки.

«В Олишівці бібліотекарка Тетяна Шеремет організувала людей: там свічки заливають, шкарпетки в’яжуть. Спершу і ми туди їздили, допомагали, а потім у себе організували пошиття устілок, бо зараз холодно, мокро, у хлопців ноги мокнуть постійно, мерзнуть, – розповідає пані Надія. – Тому ми вирішили, що так хоч трохи зможемо допомогти їм. Я принесла в будинок культури дві свої швейні машинки, на яких, власне, і шиємо. Зараз вже плануємо і третю додати, аби більше роботи зробити, бо попит великий».

За першою освітою Тетяна Іванівна – швачка, тому налагодити роботу з пошиття устілок їй не було надто важко, як, власне, і навчити цьому інших. Потрібний був лише матеріал, але й з ним проблем не було.

«У нас є вайбер-група нашого старостату, до якого входять жителі Серединки та Топчіївки. Там ми написали, що необхідний матеріал для пошиття устілок для військових. І чимало людей відгукнулися, – розповідає пані Тетяна. – Почали до клубу зносити старі драпові пальта, з яких ми і шиємо. Також багато вовняних речей приносять, то ми їх передаємо в Олишівку. Там жіночки їх розпускають і в’яжуть з тих ниток шкарпетки. Чимало після устілок залишається клаптиків різних розмірів, тому з них плануємо розпочати шиття ще й рукавиць і килимків для сидіння – у народі їх вже називають «піддупниками». А через пару тижнів вже плануємо шити і чоловічі сімейні труси».

Міні-цех з виготовлення устілок працює щоденно по декілька годин. Жителі Серединки та Топчіївки залюбки приходять допомагати, незважаючи навіть на відстань.

«Працюємо щоденно, кожного дня десь семеро-восьмеро жінок приходять у клуб допомагати, – говорить пані Надія. – Сьогодні одні приходять, на наступний день – інші. Йдуть як жительки Серединки, так і Топчіївки. Останні ходять пішки пару кілометрів. У нашому будинку культури тепло, грубку топимо, чай гарячий завжди є, навіть закрутки принесла і сало – раптом хто зголодніє, то зможе перекусити. Працюємо ми по три-чотири години на день. Зранку я приходжу, натоплюю грубку – і вже наші дівчата підтягуються. У клубі вікна дуже великі, і столи ми поставили навпроти них, щоб світла вистачало. Тому, навіть коли в селі вимикають електроенергію, ми не перестаємо шити, бо природного освітлення вистачає».

Роботи багато, тому руки тут потрібні завжди. Адже перед тим, як устілки зшивати, їх потрібно вирізати, скласти, а це все час і труд.

«Багато часу займає підготовка матеріалу: одна обрізає, друга по лекалу малює, а третя вирізає устілку, – розповідає процес роботи пані Надія. – І це теж робота, яка займає чимало часу. Адже ножиці у всіх невеличкі, а матеріал дуже цупкий. Двоє жінок зшивають устілки, а потім їх теж потрібно обрізати і привести в нормальний вигляд. Адже ми з’єднуємо три матеріали пошарово, і під час зшивання десь може щось вилізти, то потрібно підчистити».

За три тижні роботи жінки з Серединки та Топчіївки вже нашили і відправили нашим воїнам 180 устілок. Більшість із них поїхали на Схід – до військових 54-ї та 58-ї бригад.

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото надала Надія СЕРЕДА