Нині фортуна щасливо посміхнулася пенсіонерці Валентині Денисенко, котра вже передплатила улюблену газету «Чернігівщина» на увесь наступний рік, одразу ж надіслала квитанцію на наш конкурс і виграла чотири літри олії.

Валентина Степанівна – родом зі славного села Олешня на Ріпкинщині, де, завдяки унікальній глині, виготовлялися різні чарівні керамічні вироби, зокрема посуд. Народилася вона в багатодітній родині і була наймолодшою з семи дітей (мама народила її в 43-літньому віці). Матуся була господаркою, а тато працював на цегельному заводі. У 1965-му родина переїхала до Ніжина. Валентина трудилася робітницею на заводі «Сільмаш», бригадиром на заводі «Прогрес» (у шкідливому для здоров’я цеху).

А потім перший її чоловік помер. Колись таке потужне підприємство на початку 90-х розпалося. Валентина Степанівна торгувала на базарі, дбала про двох своїх дітей. Десять років вона була незаміжня, однак згодом вийшла заміж. Вони з чоловіком Миколою Михайловичем – родом з одного села. Він за фахом – інженер-механік, закінчив сільськогосподарський інститут. Тож коли жінка вдруге взяла шлюб, її синові було 15 років, а вже заміжній доньці – 20.

Чоловік живе в Чернігові, отож пані Валентина переїхала до обласного центру. Відтоді разом вони – 21 рік. Микола Михайлович до війни підробляв, адже спеціаліст він чудовий, майстер золоті руки. А 71-річна Валентина Денисенко – тепер на заслуженому відпочинку.

Ворожу блокаду Чернігова та шалені обстріли подружжя пережило у рідному місці. Рятувалися в підвалі, нерідко й ночували там. Тривалий час були без світла, води, каналізації, тепла та зв’язку. Виходили, щоб принести питної води (що було нелегко й ризиковано) і по продукти до крамниці…

«Відверто кажучи, я й зараз боюся: коли оголошують повітряну тривогу, навіть уночі, виходжу в коридор квартири і сиджу там на стільчику, аж доки мине небезпека, – розповідає Валентина Степанівна. – Ми вдячні захисникам Чернігова, котрі самовіддано боронили місто. Наші бійці – справжні герої!»

Її син – військовий-контрактник, захищає Україну. Воює з окупантами й 21-річний онук. До речі, онук одружився нещодавно, під час війни, – побув удома менше одного дня, розписався з нареченою і одразу ж відправився на фронт. Зараз рідні увесь час, щодня, моляться за його життя та здоров’я.

Подружжя плекає невеликий город – вирощує помідори, огірки і зелень. Чоловік відпочиває душею на риболовлі, спілкується з природою. Дружина дуже любить читати – газети, журнали та книжки (детективи). Нашу газету «Чернігівщина», улюблену, вона щотижня, вирушаючи на базар, купувала. Та цього разу передплатила на увесь наступний рік. Читає дуже уважно, із задоволенням.

Говорить, що спочатку звертає увагу на матеріали та новини про війну: про відважних українських бійців, героїчну оборону Чернігова; медиків, які рятували поранених під обстрілами; про життя людей під час окупації. Дуже плакала, читаючи публікацію про концтабір, який рашисти влаштували в селі Ягідне, знущаючись із мешканців, котрі перебували в нелюдських умовах.

Також жінка залюбки читає і використовує рецепти й дуже любить постійну сторінку «На городі і в саду». Привертають її увагу нариси про сільських трудівників; цікаві та життєві історії, котрі друкуються під рубрикою «Несподіваний ракурс»; а також – нові українські пісні. Адже господиня любить слухати популярних виконавців, серед яких – Михайло Хома (Дзідзьо), Олександр Пономарьов, Павло Зібров, Оксана Білозір, Алла Кудлай, Жанна Боднарук, Віталій і Світлана Білоножки, Павло Попович, Павло Дворський; незабутні і знамениті Дмитро Гнатюк, Анатолій Солов’яненко…

Попри все, Валентина Степанівна та її близькі непохитно вірять у нашу Перемогу над ворогом і хочуть, щоб це сталося якомога швидше. Однак росія має повністю та назавжди забратися з української землі!

Сергій ДЗЮБА