|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 11:48 | 10.05.2022

Відверта розмова про героїзм і обов’язки перед Вітчизною

Відверта розмова про героїзм і обов’язки перед Вітчизною

Поспілкуватися з керівником групи швидкого реагування Бобровицької ОТГ Євгеном Кекухом порадили начальник першого відділу Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Андрій В’ялий і виконувач обов’язків голови Бобровицької міськради Геннадій Іванюк. І ця розмова відбулася.

Євгеній пішов на війну з Росією ще в 2014 році, через три роки був тяжко поранений, переніс вісім хірургічних операцій. Після тривалого лікування медична комісія «списала» бойового розвідника з участі в АТО. Коли ж 24 лютого 2022 року окупанти широкомасштабно посунули на Україну, зокрема на Чернігівщину, Євген із побратимами одержав зброю і 27 лютого вони поїхали до села Новий Биків зупиняти ворожу колону. Після виконання цього завдання 1 березня приїхав з добровольцями у Бобровицю і був вражений: військкомат вибирався із свого приміщення, але Євген не виконав наказу про евакуацію. Натомість без офіційного керівництва залишилася самостійно організована територіальна оборона з 65 чоловіків, яка відразу стала діючою, була готова до активних бойових дій, брала участь у них, але, за словами Євгена (це підтверджують й інші учасники тих подій), колишній воєнком Олешко не оформив цю групу належним чином, не добився для неї відповідного статусу добровольчого військового формування. Захисники й досі не одержали цього статусу, хоча з області обіцяли допомогти. Непродажні люди вчасно заховали списки АТОвців, які лежали в порожньому військкоматі, передали їх до військової частини. Від такого «бардаку» на початку війни у Євгена злість аж закипала, і він про все це не мовчить.

Зараз досвідчений, «списаний» медиками воїн очолює групу швидкого реагування з п’яти добровольців, котрі допомагають громаді в наведенні порядку: борються з браконьєрами в лісах, з тими «доброчинцями», які в соцмережі пропонують людям дрова з вкраденої деревини і пісок із «підпільних» кар’єрів.

– Та чи не найбільше часу йде на перевірку чуток від місцевих жителів про появу у віддалених селах та їхніх околицях підозрілих людей, – розповів Євгеній Кекух. – Часто доводиться ночами вистежувати, перевіряючи «сигнали» від людей. Немало тих «сигналів» безпідставних, але краще перевірити, ніж проґавити ворожого шпигуна.

Працює група на добровільних засадах, без ніякої оплати. Виконувач обов’язків голови Бобровицької міськради Геннадій Іванюк поділився «секретом»: розглядають механізми грошових виплат членам цієї добровільної групи, щоб хоч частково компенсувати їхнє самозабезпечення.

Подискутували з бойовим героєм й стосовно проблем, які описала Ліна Костенко: «Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо». Для бійця образливо, що дехто з «диванних патріотів» написав у соцмережі, що краще б тероборона не перепиняла окупантів, мовляв, нехай би вони їхали далі, може, тоді б і наші села не жили в окупації.

У Євгена свої оцінки воєнної ситуації:

– Якщо люди хочуть таким чином заховатися від війни, не бачити її за кілька кілометрів, тоді та війна обов’язково дійде і до їхніх осель, до їхніх родин. Багато наших співвітчизників не хотіли помічати війну, що розпочалася в 2014 році. Та що там рядові люди, її не помічали деякі управлінці, лише тепер стали називати її початок чотирнадцятим роком. А як знищувалася українська армія до 2014 року?

Можна погодитись із закидами Євгена. Дуже багато «патріотичних експертів» говорять про нищення ЗСУ «попередниками». Говорять з телеекранів й Інтернету, але не кажуть головного: де вони самі тоді були? Як боролися з «неправильною» владою? Більшість відомих «патріотичних телевізійних солов’їв» засідали у парламенті, і не одне скликання, обіймали інші серйозні посади. До гострих голосів так званої еліти долучаються масово й представники простолюду, який протягом 30 років змінює одну «неправильну» владу на іншу, наступаючи на одні й ті ж граблі. Виходить, що й масовий електорат ніби десь у космосі жив до 2014 року. І про розвал економіки, руйнування обороноздатності країни, про першість в Європі з корупції: і чути не чув, і бачити не бачив. Здавна помічено, що не кожен бачить, хто очі має. Тому хто тільки не винен у безвідповідальності керівництва, тільки не джерело влади – народ.

Для ілюстрації нашого винятку наведу не винятковий приклад. У травні 2012 року в обласній газеті «Чернігівщина» і столичній «Сільські вісті» була опублікована стаття Леоніда Яковишина під заголовком: «Якщо така багата земля, то чому бідні люди? Або Українські урядовці гірші за сомалійських піратів». Процитую один із висновків успішного аграрника: «… мені здається, що наші поводирі, керовані із-за кордону, женуть нас до нового символічного Бабиного Яру, після якого поняття «український народ» може залишитися лише в історії. Тому слід нарешті обрати інший шлях, з відданими народові й розумними керманичами. Тільки не кажіть, що їх немає. Потрібно лише змусити їх працювати на народ…».

Нагадаю, тоді лідерами України були Янукович і Азаров, яких зараз голосно й масово звинувачують у всіх гріхах. Але чому не чутно було цих «патріотичних, завзято сміливих» голосів, скажімо, в тому ж 2012-му? Відчайдушний біль досвідченого аграрника й борця з безпорядками в незалежній державі Леоніда Яковишина ніхто публічно не підтримав своїм гострим словом ні на Чернігівщині, ні в Бобровиці зокрема. Суцільна ідилія: безтурботне, щасливе життя, яким були задоволені й сучасні герої-патріоти. Тепер прокинулися чи з космосу повернулися? Прикладів такої байдужості можна навести багато, зупинюся й на такому.

15 березня 2018 року газета «Чернігівщина» опублікувала статтю Леоніда Яковишина «Гідність Майдану поставили в сніг на коліна». Україну і Європу облетіли знімки із закривавленими головами активістів наметового майданчика під Верховною Радою. А вимагали вони виконання обіцянок, які роздавали представники державної й партійної еліти на сцені Майдану Гідності, клялися бути готовими заради щастя народу аж до одержання кулі в лоб. Знову ж, де були сьогоднішні патріоти, хто чув їхні голоси на захист кров’ю вмитих майданівців? І було це вже після 2014-го.

Ні, багато читачів із захопленням, схвально сприймали статті аграрника, чекали на них у кожному свіжому номері обласних газет, але ні чернігівські журналісти, ні, тим більше, читачі ніколи не об’єднувалися навколо боротьби з владно-партійними безпорядками. Сміливими з критичними заявами стали тепер.

Натомість у спілкуванні з Євгеном почув критику за невірні, на його погляд, рішення й дії теперішніх центральної й місцевих органів влади, аргументував свої висновки конкретними фактами, але на завершення «підсів» і на заяложену місцеву «ідеологію». Сказав, що он фермер Тринос допоміг армії більш як на мільйон гривень, а Яковишин не надав такої допомоги. Якими фактами оперував – не сказав. Мабуть, просто долучився до модної критики на Яковишина.

Насправді ж і господарство «Земля і воля» надавало й надає таку допомогу, але важливіше інше: у цьому воєнному році «Земля і воля» вже перерахувала на армію військового збору 5 мільйонів 350 тисяч гривень. Із зарплати працівників трудового колективу перераховано в бюджет 45 мільйонів гривень, 26 мільйонів 367 тисяч сплачено єдиного соціального внеску, 4 мільйони 393 тисячі – єдиного податку четвертої групи, 4 мільйони податку з орендної плати за землю. Всього у воєнний час товариство «Земля і воля» поповнило державну скарбницю на 85 мільйонів 290 тисяч гривень. Більше двох мільйонів гривень витрачено на ремонт доріг загального користування. Стосовно ж місцевих фермерів Євген Кекух заявив, що не чув про їхню велику допомогу армії.

Дещо уточню й про мільйонну допомогу Триноса – значна сума з цієї допомоги пішла на придбання джипа для колишнього воєнкома Олешка. Про іншу допомогу ми розповідали в попередніх публікаціях. Але хто ще в Бобровицькій громаді заробив у воєнні місяці 85 мільйонів гривень для вітчизняного бюджету? А на 2023 рік бюджет держави передбачає виділити на безпеку й оборону трильйон гривень. Безумовно, їх треба заробити: не довгим язиком і гарними патріотичними гаслами, а розумною головою й роботящими руками, що демонструє трудовий колектив «Землі і волі», – приклад і для «ура-патріотів». Закачуйте рукава і з «Ура!» – вперед, заробляти вкрай потрібний мільярд у бюджет для безпеки й оборони. Інформацію про таке старання хочуть побачити і європейці, зокрема й поляки. Спасибі їм, вони й без звітів допомагають Україні, і щиро обіцяють, що й далі допомагатимуть. Але у добрих сусідів потрібно й повчитися, і дуже багато.

Нагадаю, що Польща теж жила під Росією, але в листопаді 1918 року здобула незалежність. Після 1945 року знову потрапила під вплив СРСР на чолі з Росією, вирвалася з нього в 1990 році з гіршою економікою, ніж була в Україні при розпаді Союзу. Але за 30 років незалежності Польща стала шостою економікою в Євросоюзі й однією з найдинамічніших економік світу, з високим рівнем доходів, дуже високим рівнем якості життя. Бо там кожен поляк бере на себе відповідальність за долю держави, і не в патріотичну ідеологію грається, а осмислено обирає лідерів, відповідально контролює їхню роботу з першого дня обрання. Електорат регулює й політику лідерів. Так, в 1990 році поляки обрали президентом народного лідера Леха Валенсу, без високої освіти, але він грамотно провів важкі для держави й народу реформи. Через п’ять нелегких років обрали президентом Александра Квасневського, соціал-демократа, котрий за п’ять років підвищив рівень життя народу, його добробут. Потім поляки обрали президентом Броніслава Комаровського, який більше уваги приділяв подальшому розвитку економіки, але соціально відповідальної.

А український електорат любить завзято розповідати, хто розвалив армію, розікрав економіку, радіє, що мільйон наших біженців знайшли роботу в Польщі. Хоча в Бобровиці є конкретний приклад, що і в Україні можна ефективно працювати на вітчизняну економіку. До речі, поляки давно вже готові прийняти в себе Леоніда Яковишина, щоб на їхній землі розвивав ефективне аграрне виробництво. Тож із першого місяця війни накопичені мільйони валюти в банках Леонід Григорович міг би не міняти на гривні для зарплат працівникам, а вкласти їх у польську аграрну економіку. І жив би спокійно, без нападок на нього «рідних» боягузливих вояк з автоматами, без дебільних заяв місцевих ідіотів про необхідність зруйнувати за зразком Бучі успішне господарство. У цивілізованій країні таких безмозких «патріотів» поселили б або в тюрму, або в божевільню за намагання руйнувати підприємства, які ефективно працюють на вітчизняну економіку, справно наповнюючи бюджет. А в нас вони – герої, хоча і явні руйначі. І вся історія Незалежності показує, що з таким продажним і до кісток гнилим псевдоавангардом нашій країні ще дуже далеко до рівня Польщі.

На ці думки й висновки наштовхнула, знову ж, тривала дискусія з героїчним бійцем Євгеном Кекухом. От тільки він неохоче приписує й себе до простолюду, винного за важку долю як великої, так і малої Вітчизни. Скажімо, порушив питання самозахвату земель, низької оплати за її оренду. Довелося йому нагадати, що газета «Чернігівщина» давно піднімає це питання, оскільки від його вирішення залежать додаткові мільйонні надходження до місцевого бюджету. Проте бажаного резонансу не було ні від колег-журналістів, ні від народу – джерела влади. Тільки нещодавно стало відомо, що керівництво громади вже працює над цим додатковим джерелом надходжень до місцевої скарбниці – досвідчений фахівець із земельних питань Віталій Коваль почав аналіз використання земель громади поза населеними пунктами. Допомогли збору даних землевпорядники ТОВ «Земля і воля». Тоді й роздивилися, що дехто платив за оренду землі від 1 до 4 відсотків («Земля і воля» – 18%), від чого громада втрачає величезні надходження.

Добре, що в громади є надійне плече – товариство «Земля і воля». Місцева влада навіть розтринькувала мільйони на неіснуючі очисні споруди, на дурнуватий проект реконструкції площі, на дорогі лічильники енергоресурсів тощо. Тепер нова команда почала з цим розбиратися: потрібна ще одна водна свердловина глибиною за 260 метрів, бо 140-метровий Харківський водоносний горизонт виснажується. Потрібні нові водні насоси, бо декілька їх виведено з ладу при руйнуванні інфраструктури, проблема питної води загострюється в селах… На ремонт доріг витратили вже два мільйони гривень, на останній сесії виділили ще 750 тисяч.

Бобровицька «мерія» проводить перемовини з трьома місцевими підприємствами, щоб переоформили юридичну адресу на Бобровицю, що теж збільшить надходження до бюджету.

Про ці проблеми в громаді говорив і Євгеній, говорять про них й інші жителі громади, але чому раніше не били тривоги? Виходить, що як воєнні, так і побутові проблеми обговорюють бобровичани вдома на кухні? Цей висновок – зокрема і зі слів Євгена. От тільки, на його думку, ще не скоро простолюд прозріє, по-справжньому візьме владу в свої руки і встановить за нею європейський громадський контроль. Але якщо не почати негайно навчати людей мислити, тоді взагалі ніколи не збудеться оте «не скоро». Видно, для нас справді початок – найскладніша частина будь-якої роботи, особливо в розбудові народовладдя й економіки. А в Бобровиці чи не найбільше на Чернігівщині навчених «вчених» з брехливої політики й з фарбованої-перефарбованої ідеології.

Чомусь забувається, що життєві й економічно-соціальні питання роками вирішувалися спочатку в цукрозаводському, а потім у райлікарнянівському райкомі, там засідало бюро й висуванців Партії регіонів, як і команд майже всіх кандидатів у нардепи. І що вони там «висиділи»? Нові робочі місця, розвиток місцевої економіки й інфраструктури, котрі обіцяли? Партійний лідер, головний лікар був настільки заклопотаний, що забув навіть оформити власність на приміщення комунальної лікарні, через що тепер виникло багато проблем, зокрема й стосовно фінансування, ремонту, пільгового статусу енергозабезпечення. А скільки народних мільйонів угатили у відродження медичного довгобуду 90-х?

Втім, за цією й іншою численною злочинною недолугістю, за невиконанням обіцянок депутатів і різнокольорових недавніх владних місцевих вождів, жителі громади спостерігають здебільшого з берегів річки Бистриця, яка теж гине на очах. Із узбічних, найбільш активних спостерігачів здатні схопитися з місця і побігти наввипередки лише до владного корита, і аж ніяк не до плуга. Туди – хай інші біжать, і вину на себе беруть.

 

Спілкувався з героїчним бійцем Євгеном Кекухом журналіст Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)