Багатьох привозили до дідусів-бабусь у село, де дітям, як на мене, то найкраще. Бо дід з бабою для внуків – цілий всесвіт! Своїх дітей не встигали бачити за щоденною роботою, то від спілкування із внуками отримують максимум задоволення. А скільки внуки отримують від діда та баби! Зрозуміють це лишень із роками. Кажуть, що перше внуча – як перша дитина. Та цього воєнного літа мало до кого приїхали внуки. Деякі за межами України, деяких батьки бояться відпустити від себе, хоч небезпека чатує всюди. У селах дітей цього воєнного літа набагато менше.

Переважна більшість дітей шкільного та дошкільного віку, які постійно проживають на території нашої Талалаївської громади, нікуди не виїжджали і з початку війни. Хтось із неймовірним страхом разом з батьками дослухався до звуків ворожої техніки, яка пересувалася нашими селами, боявся заснути навіть поряд із мамою, коли окупанти були близько… І ці спогади вже назавжди залишилися у їхній пам’яті.

Більшість сільських дітей змалечку допомагають своїм батькам. І цієї весни вони добре закарбували у дитячу пам’ять слова старших: «Треба садить і картоплю, й до картоплі… Бо із півдня не чекать ні перцю, ні цибулі…». Вони стараються і допомагають старшим, хоч ще і не зовсім усвідомлюють, навіщо мамі треба так багато цибулі чи перцю. От би кавунів багато!

У родині Вадима та Олени Огіїв із Липового – п’ятеро дітей. Найстарша донька Яна вже має свою сім’ю. Іра, Ваня, Женя і Діма ще під батьківською опікою. Обоє батьків працюють. Мама – дояркою у ТОВ «Понори».

– Вони всі у нас помічники, – розповідає мама, – бо як інакше у нашій великій сім’ї? У нас такого не буває, щоб хтось сперечався, не хотів допомагати. Наші діти змалечку знають, що хліб «росте» не в магазині. І працювати ніколи не соромно.

Оце фото, зроблене мамою Оленою, яке вона виклала у розповідь на Фейсбук, не залишило мене байдужою. На ньому семирічний Діма Огій. 18 липня хлопчику ще лишень виповнилося 7 років. Він піде до другого класу Липівської школи. Мріє, щоб навчання було не онлайн, бо у класі зовсім по-іншому сприймаються уроки. Як говорить мама, хлопчик – уже надійний помічник, бо бере приклад із старших. Одного липневого дня вони із мамою вибирали цибулю.

– Чесно кажучи, навіть не думала, що така може вродить! Просто велетенська. Купляла в Талалаївці у магазині «Лілея». Брала по трохи різних сортів, а засаджуємо цибулею не менше сотки. Вона ж і у консервацію, і у салати, і у засмажки різні… Словом, використовуємо багато, багато і садимо завжди. Найменша, розміром із куряче яйце, вродила біла салатна. Вся решта ось така – з добрий кулак. Головне – щоб зберігалася добре. Повинно вистачити аж до нової. Дехто говорить, що у нас цибуля «не дуже» росте. Неправда. Щороку добру маємо, а цього – супер врожай!

І малий Діма вже зовсім не малий! Він серйозний мамин помічник – сільський хлопець!

Олександра ГОСТРА