«Такого пташиного роздратованого крику, агресивного багатоголосся, здається, ніколи раніше не чув, – розповідає Іван Кирієнко. – То був лемент не сполоханої від раптової загрози зграї, а якраз навпаки – птахів, які самі спритно атакують. У небі біля старого саду сороки, ворони і, що дивно, дикі голуби завзято і наполегливо атакували значно більшого за них птаха».

Краєзнавець Іван Кирієнко

Тікаючи від нападників, той управно пірнав у гілля кучерявої молодої яблуні, потім зелену широколисту шовковицю, далі ховався у винограднику. Нападаючі птахи, вміло маневруючи між гілками дерев, всіляко діставали його, атакуючи бідолаху на досить великій швидкості. Рятуючись, той намагався наблизитись до людей, але марно – його продовжували діставати, пікіруючи високо згори та на віражах довбаючи по голові й тулубу, хоча за розмірами той переважав будь-кого із нападників у два-три рази.

«Коли йому нарешті вдалось відірватись, він приземлився на дах старенького будинку, ймовірно, оглядаючи шляхи можливого відступу чи оборони, проте нападники були невгамовні – знову і знову з несамовитим криком атакували його, не даючи часу на роздуми та відновлення сил, аж допоки бідолашний не впав на землю прямісінько в руки людей, – продовжує краєзнавець. – Один із чоловіків швидко підняв знесиленого птаха та ретирувався до хати, бо невгамовні нападники намагалися загрожувати вже обом».

Потерпілим, як зауважує пан Іван, виявився «цар птахів» – пташиний мисливець, молоденький ще жовторотий кібець.

Червонокнижний хижак

«У нашому селі кажуть – коршак. На вигляд йому не більше року-півтора, – описує птаха краєзнавець. – Круглі жовто-зелені очі, довгі міцні жовтуваті ноги, величезні чорні пазурі довжиною до 5 сантиметрів, зігнутий гачковидний дзьоб і смиренний погляд розумних очей. Він не пручався, покірно сидів на руках, смиренно оглядаючись навкруги, пригадуючи, ймовірно, власне необачне полювання».

Пазурі мисливця

Побачивши фото птаха, колега Івана Кирієнка письменник Володимир Ворона зауважив, що врятована людьми птиця є не «коршаком», а червонокнижним соколом-балабаном.

Символічним, на думку чернігівського краєзнавця, в цьому випадку є те, що будь-який агресор стає нікчемним, якщо потенційні жертви об’єднуються з одною єдиною метою – перемогти заради того, щоб вижити.

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Івана Кирієнка