І якби ж то за несплату використання газу, то ще б якось газовиків і можна було зрозуміти. Аж ні. Боргу у жінки – нуль. Аргументом такого кроку стало те, що вона нібито два роки не сплачувала кошти за… транспортування газу. Але ж вона і не користувалася ним! Як два роки тому інспектори від Чернігівгазу встановили на вентилі труби пломбу, так вона до цих пір і є там. Тож чому за дурнуваті закони, які пролонгували газові монополісти, люди повинні платити за невикористаний газ? От якби народні обранці думали та вболівали насправді за інтереси своїх виборців, а не тільки на словах «піклувалися» перед виборами, то вони не придумували б таких знущальних законів.

Пломба Чернігівгазу на газовій трубі до будинку

Але через таку ось реальність здається (а мо’, вже й не здається), що ми живемо не в правовій державі насправді, а в рабсько-холуйському панстві, де вершителі людських доль жирують, а прості люди ледь зводять кінці з кінцями.
– У свій час голова колгоспу Іван Скачок до кожної оселі, у яких проживали доярки, проклав газові труби і провів газ за колгоспні гроші, а тепер газовики приїжджають у село і так нахабно, без усілякого сорому, ніби у себе вдома, роблять що хочуть. А де ж наша тутешня влада? Чи є вона взагалі? – справедливо обурюється жителька Количівки Тетяна Шевченко. – Адже без її згоди таких дій газовики не вчинили б. А якщо керівники громади про це не відають, тоді газова служба за такі неподобства повинна відповісти.
Все своє життя Олександра Левчук трудилася тут, у селі. Жодної роботи не цуралася, в основному працювала на фермі дояркою. Виростила та поховала двох дітей і чоловіка, який сорок років був прикутий до інвалідного візка. А ще вона виростила сина покійної племінниці, який нещодавно загинув.
Два роки тому тимчасово відмовилася від послуг газовиків, бо пенсія мізерна. Одну втіху-надію має: ось онук вивчиться та приїде у село жити. Але ж де він візьме оті шалені гроші знову за під’єднання до газової мережі? Це колись голова колгоспу не тільки про себе дбав, а й про односельчан; не те, що зараз – керівники на селі, які зарплату для себе поробили у кілька десятків тисяч гривень та й ще преміями чималенькими себе балують. А що робити ось таким, як бабця Шура?
– Де наша староста, наші депутати, соціальна служба, голова громади? – слушно запитує і тут же ніби відповідає місцева жителька Марія Кеня. – Замість того, щоб допомогти немічній людині, так вони знущаються над нею – взяли і відрізали газ. Це дуже несправедливо! Як їй виживати? Я вважаю, що вони повинні усі гуртом змінити цю ганебну ситуацію і допомогти тьоті Шурі.
Жіночки розповіли, як газовики приїхали серед білого дня, і почали робити свою чорну справу – тракторним ковшем вирили траншею перед дворовою хвірткою, обрізали трубу і поїхали геть.
– Оце їхала по вулиці Аерофлотська і зустріла цю нещасну людину – тьотю Шуру, – розповідає Тетяна Шевченко. – Вона йшла ледь-ледь з паличкою і тягла важкий пакет з продуктами, які взяла в борг до пенсії. Я запропонувала підвезти пакет до неї додому… А коли приїхали до її двору, побачила, як все перед хвірткою і ворітьми все так перерите, що у двір не можна зайти – грузнуть ноги в глиняний ґрунт.
Жіночка звернула увагу на газовий стояк, на якому була пломба від Чернігівгазу, тож її обуренню не було меж.
– Дивує те, що пенсіонерка взагалі два роки не користувалася газом, бо не мала коштів на його оплату, – каже односельчанка бабусі. – То мені просто страшно навіть уявити, що трубу відрізали за те, що людина не платила за доставку газу, бо ним не користувалася. Ну, так це ж логічно: не користуєшся – не плати. А за що сплачувати? Але ніякій логіці не піддається те, що зробили газовики. До того ж, відрізали трубу, не надавши ніяких документів, ніякого рішення суду. Приїхали, перерили, зробили свою чорну справу і зникли. У тьоті Шури є онук-сирота, який ще навчається, проживає в гуртожитку. Дитині треба якось виживати, підніматись на ноги та повертатись у рідний дім, де газові аферисти відрізали трубу. А хто заплатить тепер за підключення? Ні совісті, ні моралі немає у цих газових аферистів.

Ось так перерили землю перед будинком

А й справді. Замість того, щоб літній і безпомічній людині допомогти, отаке накоїли. Тут вже про мораль і совість, до чого закликає пані Марія, годі мову вести й взагалі – для газових монополістів такі поняття вже давно зникли. Вони розуміють тільки одне – грошву, тож наживання на людях, схоже, для них вже є нормою!
До знаменної дати – 30-річчя державності – хотілося б пригадати статтю Основного Закону нашої країни, а саме статтю 48, де чітко зазначено право громадян на достатній життєвий рівень: їжу, одяг, житло. І це право у людей, як бачимо, відбирають газовики. Керівники АТ «Чернігівгаз» не тільки наплювали в душу 80-річній бабці Шурі, а й грубо порушили основні правові норми, гарантовані Конституцією.
– Я дуже прошу керівництво громади стати на захист цієї жінки, допомогти їй і тому хлопчику, який залишився без батьків і який зараз навчається в Чернігові, – звертається до можновладців Тетяна Шевченко. – Треба обов`язково зобов’язати газового монстра підключити трубу за їх же рахунок. Ну, не може хлопець і його бабуся за свій кошт зробити по-новому врізку до основної труби – у них просто немає коштів на це.
Це дуже добре, що односельці не байдужі до горя людського і, зокрема, до ситуації, в якій опинилася Олександра Левчук із Количівки. Все, що від них залежить, вони роблять. Але не все вони, як не прикро, можуть. Тож звертаються до органів влади з закликом допомогти старенькій і немічній людині.
– Тьотя Шура і так настраждалася за своє життя. І їй нема зараз від кого очікувати допомоги – поховала і дітей, і онуків… І оце так взяти і відрізати від її будинку газ – це просто неподобство… Немає слів, щоб все це якось назвати, – обурюється Любов Нітченко з Количівки. – Якби оформили субсидію ще два роки тому, то людина і користувалася б газом. А без субсидії віддавати усю пенсію тільки за газ, а за що тоді жити? Та замість допомоги ще більше добивають жінку, яка і так без здоров’я.
Іноді доводиться бути на прес-конференціях, де розповідають про досягнення і проблеми газової галузі керівники АТ «Чернігівгаз». Сьогодні вони в козирях, все у них є, їм далекі подібні проблеми, але в житті все може трапитися. І що б вони відчували, коли подібним шляхом з кимось з них хтось так вчинив?
Пам’ятаю, як на одній із зустрічей із журналістами голова правління АТ «Чернігівгаз» Алла Ярова сказала: «На мене вже і прокльони всякі сиплють, і пишуть, і погрожують, але ж я на це вже й не реагую». А, може, все ж таки, хоча б інколи слід реагувати? Адже люди – не бидло якесь, що з ними ось так треба вчиняти.
P.S. Цього ж дня я намагався отримати коментар безпосередньо від голови Іванівської територіальної громади, до якої входить і село Количівка, Олени Швидкої, але секретарка сільради відповіла, що голова знаходиться на спартакіаді в селі Анисів. Так, і це треба робити, але при цьому не забувати й про таких ось людей, як вісімдесятирічна Олександра Левчук із Количівки.

Сергій КОРДИК, фото автора