|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 8:28 | 09.24.2021

Понтонний міст через Десну Понтонний міст через Десну

Понтонним мостом – у «Биринську республіку»

Цього року село Бирине, що на Новгород-Сіверщині, ризикувало повторити долю часів 1918-го року.

Тоді через розливи Десни та її притоки Віті ці місця виявились недоступними для радянської влади і тут зародилося власне самоуправління, яке не визнавало «червоних». Завдяки розливам місцеві селяни відтягнули в часі встановлення більшовицької влади, згуртувавшись для опору проти нав’язуваних порядків. У селі влада належала місцевим отаманам, які затвердили власні порядки, провели конфіскацію поміщицької землі й справедливо поділили її поміж людьми. Усі питання тут вирішували колегіально і навіть налагодили друк власних грошей. Тоді ж жителі іменували свою територію «Биринською республікою». Як живуть нащадки «республіканців» по той бік «материка»?

1vvizd

 

Замість понтонної переправи

 

Таких розливів ці місця не бачили давно. Кілька сіл на Новгород-Сіверщині ризикували бути відрізаними від «материка». До середини травня вода в Десні та її притоках активно прибувала, тож міська влада, аби не допустити гуманітарного колапсу, організувала разом із рятувальниками переправу через Десну. Ідеться не про човни, а про чергові автомобілі, які за потреби готові були переправляти продовольство та людей з одного боку на інший.

1avtovoda

Два тижні тому така машина тут би не проїхала

 

Рік тому в рамках програми «Велике будівництво» чернігівський підрядник спорудив тут понтонний міст. Місцеві чиновники кажуть, що його і досі не ввели в експлуатацію. Багато людей нарікають на якість виконаних робіт. Власне, у цьому ми частково переконалися й самі, адже не кожна легкова автівка заїде на крутий підйом і проїде без допомоги дощок тридцятисантиметрову діру в мості.

1podoskax

Втім, і такій споруді тут раді, адже до цього часу тут існувала лише понтонна переправа. Тож коли наставала повінь, її прибирали, щоб течія, бува, не знесла. Отож фактично по середину червня Бирине та Прокопівка, які розташовані всього за 10 кілометрів від Новгорода-Сіверського, залишалися фактично відрізаними від «материка». Доїхати до «Биринської республіки» можна було в об’їзд через Шостку.

1zalponty

Залишки понтонної переправи через Десну

 

Під час переїзду через Десну зустрічаємо на дерев’яному понтонному мосту новгород-сіверця Олександра Івановича Пєшкова. Чоловік саме вибрався порибалити.

1peshkov

«Це вже води трохи впало, – каже він. – А то було все затоплено, машиною не переїхати. Давно такого не було».

 

«Все пропили, розкурочили…»

 

Подолавши два мости – один через Десну, інший – через Віть, – опиняємось на території «республіки». Дорогу до Бириного важко назвати ідеальною, скоріше – це напрямок, який колись був асфальтований. Максимальна швидкість, з якою можна рухатись, складає 40 кілометрів на годину. Ходова бряжчить в очікуванні чергового ремонту. Зрештою, на в’їзді в село зустрічаємо місцевого мешканця. Чоловік прямує велосипедом до Новгорода-Сіверського. Каже, що їде по пенсію.

Тутешні люди обділені увагою преси, тому радо йдуть на контакт і розповідають все, про що запитуємо.

«Це ще не розлив. То було від гори до гори мотор возив. Поміж мостами по трасі не пройдеш. Це ще півбіди», – розказує він.

«Читали, що у вас тут у 1918-м році була свою республіка і комуністів не визнавали», – підтримуємо розмову.

1popensiu

«Оцього я вам не скажу, оце вперше чую, – відповідає 67-річний В’ячеслав Воронько. – І мама не розказувала моя, і від людей нічого такого не чув».

«Як їздите в місто?» – запитуємо.

«Велосипедом. Іноді таксі викликаю. У цьому році у нас вже не голова сільради, а староста. У нас була швидка, так вона її не віддала, а запустила УАЗік, який возить людей в місто. А ті роки не було ніяких автобусів, все своїм транспортом», – пояснює В’ячеслав Андрійович.

Чоловік не приховує захоплення красотами власного села, однак нарікає на його гірку долю.

«Колгосп у нас раніше був. Вже нічого немає. Все розкурочили, пропили, прої…али, – не добирає слів биринець. – Оце такі в нас хороші інвестори-землероби з Харкова приїхали. Ферми розбирають, худоби немає, фури трасу порозбивали...»

 

Продукти та пошту завозили через Шостку

 

1fatupyca

На поганий стан доріг нарікає і староста сіл Підгірне, Прокопівка та Бирине Ганна Тупиця.

«Дорогу розбивають лісовози та зерновози», – каже вона.

Ганна Миронівна – саме та людина, яка не віддала старий УАЗік, а реорганізувала його у маршрутку до адмінцентру громади.

Бирине – найбільше село старостинського округу. Розтягнуте, велике, видно, що будували його з розмахом. Чого тільки варті місцевий будинок культури та школа на 500 учнів! У це важко повірити, але колись тутешнє населення обліковувалось тисячами.

«У 70-ті роки тут таке було село, що мало під три тисячі населення, – каже Ганна Тупиця. – Сьогодні у Прокопівці фактично проживає близько 20-ти чоловік, у Підгірному дві людини, у Бириному числиться 530 чоловік, а фактично немає і чотирьох сотень. Зараз якщо податки заплатити, то буде 336 чоловік».

На всю округу залишився один фельдшер. З адмінперсоналу – завідувачка клубу, прибиральниця, бібліотекар, староста, діловод, водій і сезонний кочегар.

Цьогоріч, за словами старости, вода трохи завдала клопотів, однак із цим справились.

«Підйом на міст дуже високий, тому деякий час машини не могли проїжджати, бо все було залите водою. Люди ж переходили по кладках, – розповідає Ганна Тупиця. – Продукти та пошту завозили через Шостку».

 

Була земля, тепер нема

 

У місцевому музеї, який розташований у школі та має статус краєзнавчого, знаходимо фото, на якому зображено колишній міст, що зв’язував Новгород-Сіверський із Задесенням.

1plaxuta

За словами директора школи, вчителя історії Людмили Плахути, побудували його 1936-го року.

«Моя баба розказувала, що насипи возили підводами. Жінки тягали будматеріал возами, – додає Ганна Тупиця. – Дивіться, який міст раніше був, а ми за стільки років не спромоглися побудувати щось подібне. Кажуть, у нас мало населення і він економічно невигідний. Так можна було зробити якийсь полегшений варіант, а не отой дерев’яний понтонний, – каже староста. – Я думаю, що якби була інфраструктура, то і люди б звідси не виїжджали».

«Це був один суцільний міст через Десну та Віть, – каже директор школи. – Його підірвали радянські війська».

Вочевидь, будівництво транспортної артерії через дві річки мало не стільки економічну доцільність, скільки острах для радянської влади відродження селянського спротиву.

«У 1918-19 роках тут існувала «Биринська республіка», – говорить Людмила Петрівна. – Ми зустрічалися із старожилами, які розповіли нам цікаві факти. У цей період весною на території карбували власну монету, а селяни відчували себе незалежними, незаможними, отримавши реальну владу на місцях. Старожили розповідали, що в селах були активісти-старійшини чи то пак «отамани», які вели всі ці справи: карбували гроші, роздавали землю. Багато селян, які до того були безземельними, отримали землю і стали господарями».

1vitmist

А це - міст через Віть

 

У 1919 році влада «незалежників» впала з відходом води. Прийшли більшовики, зруйнували храми, все, що було придбано, забрали в колгоспи.

Історія повчальна, навіть з огляду на сьогодення. Втім, на «верхах» не до проблем «низів». «Велике будівництво» нової української держави зупинилось на шляху до Бириного у вигляді дерев’яного понтонного мосту. Як не прикро, але красуню-школу з часом чекає оптимізація та реорганізація, а села Задесення – вимирання. Можливо, колись історики назвуть цей час періодом Великої Руїни. Дай Бог помилятись…

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото автора та Сергія Кордика

Схожі матеріали (за тегом)