Підготовка будинку до приїзду чергової родини Підготовка будинку до приїзду чергової родини

Села можна відродити, було б бажання

Сьогодні села Чернігівщини, як і більшість по Україні, поступово занепадають. Колгоспів давно немає, школи закриваються через брак дітей, молодь виїздить у міста.

Навіть реформа децентралізації не допомагає в їх відродженні. Все частіше з’являється інформація про зникнення того чи іншого села через те, що помирають останні його мешканці. І поки більшість змирилася з такою реальністю, є ті, хто вірить, що села мають жити і процвітати.

Так, у селі Дроздівка, яке належить до Куликівської ОТГ, троє молодих жінок вирішили, що їхнє село повинно жити. Вони пропонують людям, яким потрібне житло і які не бояться сільського життя, переїздити до Дроздівки. З переїздом і житлом, звісно, допомагають, головне – щоб люди були хороші. За місяць зусиль їм вдалося перевезти до села три сім’ї з дітьми. Наразі вже готують хату для четвертої родини. І хоча не всі мешканці села підтримують таку ініціативу, проте дівчата вірять, що їм удасться втілити задумане.

 

1ozubokСело Дроздівка знаходиться досить близько від свого територіального центру. Тут щоденно курсують автобуси як на Куликівку, так і на Чернігів. Є дев’ятирічна школа, дитячий садочок, будинок культури з різноманітними гуртками. Роботи в самому селі, правда, бракує, але тим, хто хоче працювати, вона завжди знайдеться. Проте, як і в більшості сіл, переважна більшість молоді все ж таки виїздить жити в місто, вбачаючи тамтешнє життя більш перспективним і комфортним. А от Оксана Зубок переконана в тому, що в селі жити набагато краще, ніж у місті. Жінка геть не розуміє тих, хто полишає село. Тому, аби в Дроздівці було більше молодих родин, жінка вирішила організувати переїзди сюди тих людей, які хотіли б жити в селі. Залучившись підтримкою чоловіка та двох подруг – Лариси Приймаченко та Ані Пилипенко, – почала втілювати задумане в життя.

(на фото Оксана Зубок, директор Дроздівського БК, організатор проекту по будинках)

«Я досить часто користуюся соціальними мережами і, буває, в різних групах мами обмінюються дитячими речами. Діляться своїми проблемами. Є такі мами, які перебувають у фінансовій скруті і не можуть навіть дотягти до зарплати, є такі, кому просто нікуди подітися, – говорить Оксана. – І ось я подумала: в селі у нас багато будинків стоять пусткою, то можна домовитися з господарями, щоб ті впускали жити людей, яким це необхідно, з можливістю викупу того будинку. Адже родин, у яких є проблеми з житлом, дуже багато. То чому б не запросити їх жити в нашому селі? Для того, щоб тут були молоді люди, більше діток було, розвиток був би якийсь. Ось так і виникла ця ідея. Я зробила групу у Фейсбуку і навіть не очікувала, що стільки людей відгукнеться».

 

Троє – вже, четверта – на підході

 

1alonamamaЗа такий короткий час в Дроздівку вже переїхало три родини з дітками.

«Одну родину ми привезли з Полтавської області, одну – з Хмельницької області, одну з Київської, – розповідає Оксана. – У кожного своя історія, своя трагедія, свої причини для переїзду. Але всі родини дуже хороші, це порядні люди. Коли ми перевозили першу родину, то в них трохи своїх грошей було, трохи вчителі школи зібрали, трохи староста додав, своїх трохи доклали. Адже дорога далека, треба пальне для машин, і це недешево. Наразі всі три родини вже облаштувалися, дехто навіть знайшов роботу, дітки вже ходять до школи. Ми супроводжуємо родини, не лишаємо їх на самоті. Якщо в них виникають якісь проблеми, то допомагаємо їм, чим можемо».

Альона з п’ятьма дітками була першою, хто вирішив таким чином змінити своє місце проживання. Наймолодшій її дитині 1,5 роки, найстаршому – 15. Жінка каже: хоча й живе в Дроздівці недовго, проте жодного разу не відчула себе тут чужою. За освітою вона психолог та соціальний педагог, тому відразу знайшла собі роботу психолога у школі.

«Ми побачили у Фейсбуці пост Оксани, – говорить матір п’ятьох дітей, яка наважилася переїхати до Дроздівки Альона. – Ми жили в одному селі Полтавської області і на той час якраз думали, як звідти виїхати, бо там воно, як то кажуть, Богом забуте. Роботи немає, автобуси ходять раз на три дні. Я взагалі родом з Бучі, а туди вийшла заміж. Коли ми тільки переїхали, то й маршрутки ходили, і робота більш-менш була, але за останні роки в селі геть не стало перспектив. Ми вирішили шукати, куди їхати. Коли побачила пост Оксани, набрала її, і вона відразу накидала варіанти будинків. Де можна на виплату, де так… Тобто я сюди приїхала, на другий день мої дітки були в школі і садочку, а я – на роботі. І це найголовніше. Ми тут недовго, але мені дуже подобається Дроздівка, діти просто в захваті і від школи, і від нових друзів. Оксана нам допомагала, а ще дуже багато люди допомагали, я цим просто була вражена. Ми переїхали лише місяць тому, але вже ніби все життя живу тут».

 

Хоч в оренду, хоч у розстрочку

 

1apylypenkoСпілкуючись з Оксаною, стає зрозуміло, що одним з найважчих аспектів в цій справі є домовленість з господарями будинків. Не кожен готовий впустити жити туди чужих, незнайомих людей, і їх можна зрозуміти. Були навіть випадки коли спочатку погоджувались, а потім відмовлялися. Та Оксана не здається, сама дзвонить господарям, розповідає про свій задум, про всі переваги такої співпраці.

«У селі немає хат, які б перебували на балансі сільради. Пустих багато, але всі вони комусь належать. Тому спочатку ми говоримо з господарями, розповідаємо їм про можливі варіанти. Хтось погоджується, хтось ні, – говорить Оксана. – Поки що ми договорів не складали, але плануємо. Наразі ж домовляємося в усній формі. Наприклад, якщо сім’я хоче купити будинок у розстрочку, то такий договір ми укладатимемо з юристом. Перші «переселенці» у нас проживають за усною домовленістю: родина сплачує за комунальні послуги, живуть в будинку безкоштовно. Вони планують придбати будинок, але поки що придивляються, який саме. Адже в селі хат, які продаються, багато. Є за 30 тисяч гривень, а є й за 100 тисяч. В цьому й суть: розумієте, коли родина приїде в село, поживе, подивиться, можливо, назбирає коштів і купить вже собі будинок, який захоче. Завжди перед тим, як пропонувати будинок, в який родина може заселитися, я обговорюю з господарями, в якій формі це все можна зробити. Потім фотографую хати і відправляю фото родині, яка хоче переїхати. Звичайно, всі будинки ми прибираємо перед тим, як привезти людей. І в дворі прибираємо, і в самій хаті, обов’язково перевіяємо пічне опалення, якщо таке є. Ми запрошуємо в такі умови, які придатні до життя.

Наразі в нас у запасі є декілька будинків. Один господар дає на два-три роки просто жити і користуватися порядній родині, один на п’ять років дає в користування – за оплату комунальних послуг. Ми кажемо людям відразу, є змога викупити чи ні. Вони можуть проживати деякий час, платити за комуналку і потроху відкладати гроші. Звісно, багато господарів бояться, що вони впустять людину за розстрочку, а їм намотають електрику, накрутять газ і вони лишиться в боргах. Також є страх перед тим, які люди приїдуть. Звичайно, я спілкуюсь із родинами по телефону, питаю, чому хочуть приїхати, як жили, де працювали. Ми ж теж хочемо, щоб приїздили порядні родини».

 

Попит перевищив пропозицію

 

Наразі Оксана з дівчатами готує черговий будинок до приїзду ще однієї родини. Жінка каже, не очікувала, що на пропозицію переїзду жити до їхнього села відгукнеться стільки людей.

«Мені пишуть постійно з усіх куточків нашої країни, – говорить Оксана. – Пишуть як ті, кому потрібна допомога з житлом, так і просто люди, які хочуть чимось нам допомогти. Ось нещодавно одній нашій родині якась жіночка переслала велосипед. Ми не відмовляємося від допомоги, якщо вона дійсно потрібна. І я дуже вдячна всім за поміч».

 

Марія ПУЧИНЕЦЬ, фото Олексія Миколаєнка

Схожі матеріали (за тегом)