В Україні на всіх політичних і державних трибунах лементують, що наше суспільство протягом 30 років живе в незалежній вільній державі. Іншої думки дотримуються міжнародні експерти, які за рівнем щастя людей віднесли Україну на 110 місце. І це цілком закономірно, бо за 30 років незалежності в нашій державі настільки угробили промислові й аграрні галузі, що тепер ніяк не можемо досягти виробничого рівня 1991 року. А як при такій економіці можна забезпечити заможне, щасливе життя людей?

Дорогі співвітчизники, розплющмо очі, поворушімо мізками і перестаньмо нарешті задовольнятися цинічною брехнею наших зажерливих політичних поводирів. Вони тридцять років водять нас за носа, виправдовуючи свою дебільну недолугість в управлінні державою історичними причинами й обставинами. На планеті у минулому столітті розвалилася не лише комуністична імперія, перестала існувати ще ганебніша колоніальна система, в ході чого десятки колоній здобули незалежність. Розбігся в Європі союз країн Варшавського договору. Всі звільнені з пут країни зараз процвітають: не гроблять, а розвивають свій виробничий потенціал, піднімають рівень життя людей, забезпечують їм належний соціальний і правовий захист.

Відкиньмо ура-патріотичну риторику і поставмо собі запитання: з якою метою проголошували незалежність України? Щоб обсяги виробництва зупинити на рівні радянського брежнєвського застою? І дославитися до того, щоб нашу багатющу державу світ назвав найбіднішою і найбільш корумпованою в Європі? Щоб ціни на комуналку і продукти харчування стали європейськими, а пенсії і зарплати ганебно найнижчі – лише десять відсотків елітних пенсіонерів одержують прожиткові пенсії? Щоб мільйони українців вигнати батракувати по світу, піднімати чужі економіки? Щоб соціальний захист людей, медичний їхній захист відкинути до рівня найгірших років «диктатури пролетаріату» і фашистської окупації?

У цьому році готуємось святкувати 30-річний ювілей незалежності. Цікаво, з якими орденами вийдуть на парад Порошенко, Турчинов, Яценюк, інші лідери Революції гідності, які в 2014-му так завзято захоплювали владу втікача Януковича, що «не помітили», як Росія без жодного пострілу забрала Крим і допомогла донецьким бойовикам вивести з-під контролю Києва значні території Донецької і Луганської областей? Щось подібне було після Жовтневого перевороту 1917-го, коли більшовики, аби втриматись при владі, здали великі західні, здебільшого українські території, які повернули в 39-му. Президент Порошенко обіцяв повернути втрачені території за два тижні, але не повернув і за п’ять років, залишивши цю героїчну тему молодому наступнику. Бо за димом російської агресії легше «годувати» народ гаслами про «життя по-новому», шлях до Євросоюзу і НАТО, трепетними лозунгами про мову, віру, армію. Результати цієї боротьби за «щастя народу» підсумували президентські вибори 2019-го.

Обрали нового президента. Але ніхто не відповів за здані території, за ще більший розвал вітчизняної економіки, за збідніння народу, за наново помножені ціни на комуналку і продукти харчування. Хто з майданної команди наважиться сказати правду у вічі своєму народу: з якою метою вони загребли в свої руки владу? Всідалися-то у високі кабінети не в карти грати, а вершити долю сорокамільйонного суспільства! Але їхня відповідальність виявилася на рівні відповідальності паршивого голови колгоспу, тільки з набагато трагічнішими наслідками для суспільства. Очевидна і їхня зажерлива користь: добряче набили собі кишені. А з обіцяного на Майдані для народу нічого не виконали. Тепер уже не тільки м'ясо й молоко, а й хліб стає недоступним для багатьох «вільних, незалежних» українців. У більшості пенсіонерів, а при пандемії – й у працюючих, немає грошей на лікування. І це – після Революції гідності і записаного в Конституції шляху до євростандартів, обіцяної безплатної медицини і освіти? Бо революції відбуваються заради гідного життя лідерів, а для «чорноробів» революції – бідність.

Таку ситуацію молода владна команда пояснює бездіяльністю попередників, а їм тепер, мовляв, доводиться все виправляти. Не кажуть тільки, що вже виправили за два роки на користь свого народу. Попередники розвалили економіку, а комічні керманичі завершують позбавляти Україну останнього: головну цінність і годувальницю – землю – на панель виставляють. Такого дерибанного ринку землі, за який проголосували опівночі, немає в жодній нормальній країні.

Як колись, так і тепер суть життя розкривається через створення, а не через прагнення чимось заволодіти, бо тільки створення є найкращим способом для самореалізації. Створенням керувалися німці після страшенної війни. Переможені, зганьблені, вони кинулися не винних шукати і нові гасла виголошувати, а займатися виробництвом, соціально спрямованою економікою, і за чотири післявоєнні роки підняли вітчизняне виробництво до довоєнного рівня. Україна не може це зробити за 30 років незалежності. Хоча інші молоді незалежні країни це зробили. У їхніх лідерів і мудрого народу вистачило розуму залишити минуле історії і налягти на створення щасливого сьогодення і світлого майбутнього. Результати розвитку цих країн свідчать, що вони керуються золотим правилом великого Генрі Форда: «Я цього хочу. Значить, це буде».

Правда, у багатющій Україні теж присутнє вчення Форда, але воно стосується лише еліти – вона має все, що хоче, але не хоче ділитися цим з народом. Новий президент Володимир Зеленський обіцяв покласти край такій антинародній філософії та лідерству в Європі з корупції. Тепер дворняжки молодого глави держави замилюють його обіцянки і невміле управління державою гучними розслідуваннями історичних фактів, запеклим захистом української мови, лементом про руку Кремля тощо. Натомість колишній посол США в Україні Джеффері Пайєтт відверто сказав: «Корупція для України є більшою загрозою, ніж російські танки». На цьому не перестають наголошувати й інші друзі-партнери.

Щоб показати суспільству бодай якусь боротьбу з корупцією, вірнопіддані українські писаки затіяли «круте» розслідування стосовно багатства… президента Білорусі Олександра Лукашенка! Градом посипалися гучні заяви на голову керманича сусідньої країни, роззявили свої глузливі чорні роти й на працюючу білоруську економіку. У своєму домі ні на що не здатні, але які розумні стосовно сусідів, щоб покірно догодити партнерам-хазяям. Дивись, може, нашому молодому керманичу вдасться звалити виконання своїх передвиборчих обіцянок на президента США Байдена?

Народ не під дулами автоматів обирав молоду «надію нації», українцям остогидла п’ятирічна брехня цинічного Порошенка. Але що бачимо тепер? За яким правом європейські й американські «партнери» нав’язують нашим «незалежним» президенту, уряду і парламенту, які закони і постанови приймати, які структури створювати, які ціни на комуналку встановлювати, кого на ключові посади призначати? Вимагають розпродати землю, хоч самі скуповують її у власність держави. Пальцем показують, на кого треба гавкати. Стосовно Росії – непогано виходить, за це навіть національними героями стають. Але це по-холуйськи виконував і Порошенко із своїми євросолідарниками. Що від їхньої язиколяпної боротьби з Путіним і на угоду партнерам одержали українці і держава?

Служити дворняжками навіть до президента першої економіки світу не погоджуються керманичі незалежних держав, і навіть тих, що входять в НАТО. А українські лідери легко піддалися нацьковуванню на Лукашенка, який неодноразово приходив на допомогу Україні. Саме він в терміновому порядку надав Україні переговорний майданчик у найгарячішу фазу протистояння на Донбасі, коли наші бійці тисячами опинялися в «котлах» і гинули. Багато допомогла Білорусь занедбаній українській економіці, й далі допомагає. Замість вдячності – відра смердючих помиїв на голову вмілого господарника.

Олександр Лукашенко не стоїть на задніх лапках перед самозваними «хазяями» світу, він розбудував вітчизняну економіку соціального спрямування, якої немає в нашій найбагатшій в Європі на ресурси державі. В Україні немає таких доріг, таких порядків, такої медицини та іншої соціалки, що є в Білорусі. Наше товариство «Земля і воля» купує в сусідів трактори, автомашини-тягачі, тракторні 30-тонні причепи, розкидачі сипучих добрив, іншу сільськогосподарську техніку й хімію, що значно дешевше, ніж у Європі чи за океаном. Не виробляє всього названого українська економіка. Жителі Чернігівщини їздять у Білорусь для одержання дешевшого і якіснішого лікування, заправляють свої автомашини і трактори якісним білоруським пальним, у черги вишиковуються по якісні кондитерські вироби і молочну продукцію, промислові товари.

Українські ж ЗМІ гордовито розповідають, що турки нам дорогу відремонтують і катери побудують, американці застаріле озброєння і гумові човни привезуть, французи винищувачі продадуть… А колись пишалися тим, що для французів будували найкращі в світі авіаносці, виконували замовлення європейських країн з освоєння космосу і запуску супутників зв’язку, гордилися авіабудуванням і залізничною технікою… та мало чим не гордилися!..

Зараз Україна перетворюється на країну, в якій уже немає нічого свого, крім покірності та сировинного придатку для зарубіжної переробки. Покірно підспівують наші лідери зарубіжним «партнерам», які активно насідають на Білорусь, щоб і в ній нічого не залишилося свого. Підтвердження цьому – настирливе прагнення європейських керманичів замінити непокірного їм Олександра Лукашенка на домогосподарку Світлану Тіхановську. Якби вони вболівали справді за подальший розвиток цієї країни, за краще життя білорусів, вони зробили б ставку на іншу кандидатуру, виходячи з тих вимог, за якими висувають кандидатів на главу держави в своїх країнах. А для білорусів, виходить, підійде і такий керманич – головне, щоб виконувала все, що їй накажуть хазяї-спонсори? Вона рада старатися, роздає інтерв’ю і заяви, «допомогла» і Україні одержати одну «перемогу» над Росією, але «не задарма», як повідомили ЗМІ: «Тіхановська змінила риторику про Крим і розраховує на більш рішучу підтримку України у боротьбі з Лукашенком». Тобто за те, що домогосподарка нарешті перестала виляти хвостом і назвала Крим українським, тепер Україна повинна не тільки довгим язиком, а й з кулаками накинутися на владу сусідньої країни? Донезалежнювалися: уже не лише партнери-хазяї, а й вуличні політичні дівки ставляться до наших лідерів як до холуїв.

Замість епілогу: від прагнення володіти чужим людство з глузду з’їжджає

Історія людства в кілька тисячоліть морями крові залита від постійного, тваринного прагнення заволодіти чужим надбанням. Це безбожне, безглузде прагнення не притухає, а ще більше розгорається у високорозвинутому суспільстві. Не припиняються такі спроби «сильних світу цього» на восьмому десятку після найбільш кривавої війни, яку розпалила «голубокровна» нація заради заволодіння ледь не всім «другосортним» людством, за що нищівно поплатилася. Останнім часом теж смаженим запахло на величезному просторі. Причина одна і та ж: втручання сильніших держав у справи слабших, нав’язування їм своїх порядків. Народам багатьох країн життя спаскудили, революції й війни спровокували!

Для України таке зовнішнє втручання теж небезпечне. Українцям протягом 70 років дурили голову маревним комунізмом, потім чверть віку патріотична влада «ощасливлювала» нас незалежністю й свободою, а після Революції гідності євросолідарники і єврослуги, на догоду зарубіжним панам, кинулися змінювати стиль нашого життя президентськими указами, механічно і нав’язливо переносити форми чужого життя в наше суспільство, обіцяти нам Європу швидко і відразу – достатньо написати кілька нових слів у Конституції. Стараємося, аж із шкіри вилазимо, щоб сподобатися новим хазяям, хоч Україна має стати державою, яка сама поважає себе, турбується про свій народ так, щоб він кидався захищати свою Вітчизну і без залякувань великими штрафами і ув’язненнями.

Історично так склалося, що Україна об’єднала у межах свого кордону людей, які жили під впливом різних імперій, кров проливали під проводом різних отаманів з різними світоглядами і завданнями. Але нічия кривава боротьба не привела Україну до незалежності. Не допомогли нам у цьому й зовнішні «друзі», до яких у ноги падали наші історичні поводирі. Незалежність нам Небо подарувало. Одначе ми, безліч разів обмануті своїми брехливими і зажерливими вождями, не хочемо усвідомити головного: світ рухається й удосконалюється, головне ж завдання людства – постійно вносити свій вклад у цей рух, підкоритись йому і співпрацювати з ним. В українському суспільстві багато енергії й часу витрачається на гризню між собою, на безглузді доводи, хто правильніший, хто голосніше клянеться у вірності Вітчизні. І навіть чуже щастя багато хто приміряє на себе, не розуміючи, що його сенс життя і щастя можуть бути зовсім не схожі на життя і щастя іншої людини. Бо в кожного «своя доля, і свій шлях широкий». Спільне одне: продовжити життя можна лише тим, що зробиш на землі.

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист