|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 12:09 | 03.28.2024

Міні-маркети від Оксани

Кожна людина – індивідуальність. Одна, образно кажуть, гори здатна звернути, а інша чекає, що їй хтось щось на блюдечку принесе. Все їй не так, на все нарікає.

Особливо тепер, коли отримати роботу в селі дуже складно, є молоді люди, які живуть на пенсію батьків і на весь світ ображені. Таких, на жаль, більше. Та є і ті, хто буквально з нічого може зробити щось – і для своєї родини на користь, і для тих, хто поруч живе. Вже понад два роки тому побувала я на Дні села у своїй рідній Новоселівці. Була приємно вражена місцевим магазином. Його можна сміливо назвати міні-супермаркетом. Чого там тільки немає! Навіть кава з автомата, і розрахуватися вже тоді можна було карткою. І це – у маленькому віддаленому селі, де покупців і сотні не буде.

 

1magaz

 Магазин Оксани Потеряйко в Харковому

 

Приміщення магазину орендує Оксана Потеряйко. Вона, як кажуть у селі, наша, тобто там народилася і виросла. І от, коли мої фейсбучні друзі недавно озвучували проблему, що у селі неподалік Талалаївки немає магазину, відразу згадався цей своєрідний міні-супермаркет і його господиня. Подумала мовчки: «Якби у кожне село по своїй Оксані!» Про молоду жінку, яка кілька років тому відкрила магазини в Новоселівці, а потім у Харковому, хочу розповісти давно. Нарешті дійшла черга. І не тільки про неї, а про її велику рідню. Адже саме сім’я має найбільший вплив на формування особистості.

 

Оксанка, Оксаночка… Так її і тепер називають старші сестри та брат. Так називали батьки, яких, на жаль, уже немає на світі. Вона була у Миколи Максимовича та Олександри Романівни Леонтовичів п’ятою дитиною, можна сказати, що пізньою, але бажаною і любимою. Ім’я дала їй найстарша сестричка Ніна, якій на час народження малої було вже дванадцять із половиною років. Як для села, уже дівочка! Ми дівчатками з Ніною міцно дружили. Пам’ятаю, як одного травневого дня тато і мама моєї подружки привезли додому манюню дівчинку.

– Як дала мені мама в руки Оксаночку, так і прив’язала мене до неї на все життя, – згадує і тепер Ніна. – Почалися шкільні канікули, і мама вже пішла на роботу – працювала дояркою. Вони з татом – поратися по господарству та на роботу, а мені до ліжка колясочку з Оксанкою підставлять. Спати хочеться, але я справлялася. Дуже жаліла маленьку, щоб не плакала. Наші батьки багато працювали. Ми всі допомагали. Найстарший брат Віктор все татові допомагав біля техніки. А ми, дівчата, – я, Валя, Оля і Оксанка, як підросла, – все з мамою робили. Батьки нам говорили: як робити – щось буде, а будете ледачими – нічого не буде! І ми старалися, як і вони. Так потім і своїх дітей учили. Наш тато працював на кількох тракторах відразу. Дома хазяйства якого хоч було. Всяку роботу гуртом робили. Як добре ми жили! Мама завжди старалася, щоб у нас було всього їсти. Як не ніколи – у нас і перше, і друге буде. Усіх нас, дочок, мама привчила до порядку – у хаті повинно завжди пахнуть якоюсь стравою! А як ми раділи, коли мама і тато отримають, можливо, премію чи підзбирають грошей (ми в тім ще не розбиралися), посаджають нас у «Волинку» і їдемо у Прилуки. Базаруємо, на «чортовому колесі» катаємося, їмо морозиво і всякі ласощі. А вдома міряємо обнови. Батьки нас хвалять, що ми їм допомагали і тому все у нас є. Отже, висновок один: щоб мати, треба працювати!

1oksanap

Підприємець із Харкового Оксана Потеряйко

 

Буває, зустрінемося з Ніною, яка вже понад 35 років живе із сім’єю у Юрківцях, і згадуємо наше дитинство, шкільну юність. Леонтовичі жили неподалік сільського клубу, отож, ідучи в кіно, до них майже завжди заходила. Там панувала така позитивна аура. Дівчата чимось завжди намагалися пригостити. До цих пір пам’ятаю, що в тьоті Саші була найсмачніша квашена капуста… Пам’ятаю, як вона любила з нами пожартувати про женихів і завжди казала своїм дочкам: «Шукайте собі таких чоловіків, як наш тато!» Микола Максимович був ідеальним чоловіком, неоцінимим батьком. Часто дочки, для яких батько є ідеалом, і справді шукають чоловіків, які були б схожі на нього.

Оксанка дуже рано вийшла заміж. У неї з майбутнім чоловіком В’ячеславом був шкільний роман, який закінчився весіллям. Батьки сприйняли все, як належне. Коли Славі було 20, а Оксанці всього 17, у них вже народилася Тетянка. Молода жінка не втекла під мамине крило, а робила так, як батьки вчили: жити у своїй сім’ї, своє гніздечко ліпити, якщо зважилися робити це так рано, свекра і свекруху слухати та цінувати. Так і було. Оксана вчилася на кухаря у ПТУ в Талалаївці, а мама-свекруха тішила Таню. Отримавши диплом, відразу пішла працювати у їдальню ТОВ «Обрій» у Харковому. Працювала там 22 роки, спочатку кухарем, а протягом 15 років – завідувачкою. Подружжя, крім основної роботи, утримувало хазяйство чимале. Годували бичків на продаж. Купили собі хату в Харковому окремо від батьків. І оте закладене змалечку батьками: «Щоб мати – треба працювати!» – добре всмокталося у свідомість. Ще працюючи у їдальні, Оксана взяла в оренду магазин у Новоселівці. Люди відчули переваги її послуг. Вона навчилася новій справі. «Я завжди відчувала підтримку сім’ї – і це найважливіше, – колись розповідала Оксана. – Саме сім’єю порадилися і купили в Харковому, навпроти контори, хату. Переробили її на магазин, оформили документи. Взяла на роботу продавців. Все офіційно. Так і працюємо…»

Із донькою вони ніби подружки. Тані вже 25. Закінчила Дніпропетровський університет митної служби. Пару років працювала у США. З початком пандемії повернулася до Києва. Станіславу вже 15. Він – надійний помічник у мами, міцне «чоловіче плече». В’ячеслав багато років працював водієм у місцевому господарстві. В останні роки – далекобійником.

Як і всім людям, які у своєму житті до чогось прагнуть, Потеряйкам непросто. Це так збоку хтось завидющим оком може поглянути на новий магазин у Харковому та позаздрити, бо він і справді такий яскравий. І товару там, як для села, всякого аж занадто. І продавчині, як і господиня, завжди чемні та привітні. Магазин на трасі Київ – Суми, отож біля нього зупиняються часто проїжджі. Хто побував там, хоче повернутися ще. У жителів Харкового дуже хороші відгуки про цей заклад. Влітку, наприклад, люди можуть посидіти в альтанках (і в Новоселівці, і в Харковому), попити кави і замовити ще щось до неї. Люди схвально, із вдячністю відгукуються про заклади торгівлі, які створила для них їхня землячка Оксана Потеряйко. А щоб у тих закладах було так, як є нині, господиня і її сім’я багато працюють.

1sestry

Сестри Валентина, Ніна, Оксана, Ольга — знову разом, як у дитинстві!

 

Не втримаюся, щоб не сказати хороших слів про всіх дітей Леонтовичів. Віктор живе із сім’єю в Новоселівці. Працював багато років водієм. Тепер із дружиною займаються власним господарством. Виховали доньку і сина, які мають свої сім’ї. Ніна Згоннік знайшла свою долю в Юрківцях, куди направили її працювати продавцем. Потім працювала на фермі обліковцем, а відколи не стало ферми, утримують велике господарство, обробляють землю. Виховали двох доньок і сина, які вже мають сім’ї. Валя Марчук із чоловіком живуть у Дубовому Гаю на Прилуччині, займаються теплицями. Мають двох дорослих доньок. Оля Ступак, ветеринар за спеціальністю, теж живе у Дубовому Гаю. Працює у місцевому газовому господарстві. Має дорослу доньку. Разом із чоловіком утримують велике власне господарство. Та всі вони, незважаючи на постійну зайнятість, як і їхні батьки колись, знаходять час, щоб провести його з дітьми, внуками. Зустрічаються сім’ями на дні народження і просто так, бо того бажають їхні душі.

А Оксана – успішна, впевнена в собі жінка, – для них завжди залишається їхньою «маленькою сестричкою», їхньою гордістю!

 

Олександра ГОСТРА

Схожі матеріали (за тегом)