|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 4:11 | 12.05.2021

Леонід Яковишин Леонід Яковишин

Україна – світовий музей брехні, обіцянок і їхніх наслідків

Важливі експонати музею: золоте корито і нове ярмо

Великий український просвітитель і філософ Григорій Сковорода майже три століття тому назвав одну з давніх вад, через яку досі страждає українське суспільство: «Не той дурень, хто не знає, а той, хто знати не хоче». Пізніше цю глибоку мудрість доповнив Тарас Шевченко: «Чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь». Ще одне, більш сучасне, повчання процитую: «Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти».

Ця ганьба бере початок чи не з перших років незалежності. Компартійна й перефарбована «демократична» еліти кинулися передусім будувати велике золоте корито для своєї «оновленої» влади, а для народу – перефарбовувати комуністичне ярмо під «євродемократичне». Незалежні від Москви казнокради добре знали історію українського народу, який з часів Київської Русі героїчно стояв у черзі до чийогось ярма, навіть багато хто з радістю простягав свою шию в ярмо фашистської «блакитнокровної» нації. Після жахливих наслідків гітлерівського тимчасового поневолення український народ мав би остаточно прозріти, як прозріла Європа та увесь світ. І нові повчальні приклади з’явилися. Рушився колоніальний світ, відсталі і бідніші за Україну держави Африки і Азії масово скидали із себе ярма, і починали розумно будувати для своїх громадян самостійне, забезпечене життя. Он як швидко розбудувалася колишня колонія Великобританії Австралія – ввійшла в п’ятірку країн з найвищим рівнем життя всього населення. Формально вона перебуває під «підданством» королеви, але веде незалежну від Великобританії успішну економіку і політику своїм шляхом – цивілізованим, соціально-народним. Про колоніальне ярмо і народну бідність Австралія давно забула, а багатюща на ресурси Україна і на тридцятому році незалежності стоїть з простягнутою рукою по милостиню і в черзі до нового ярма – фінансового, зовнішньо-управлінського і розпродажного всього, що надбали і залишили нам попередні покоління.

1vyrok21Що ми залишимо наступникам? Музей брехні й обіцянок, який активно поповнюється новими експонатами? Скажімо, до порошенкового «жити по-новому», добавилися «заслуги» Зеленського: «кінець епохи бідності» і «я вирок Порошенку і всім корупціонерам». Президент Порошенко зробив українцям щеплення від усвідомлення історичної і сьогоднішньої правди «вакциною» під назвою «мова, віра, армія», виробленій в українському музеї брехні й обіцянок, а Зеленський успішно оновлює цю вакцинацію. Ідеологічний процес «оболванювання» суспільства поставлений вище порятунку людей від коронавірусу, а держави – від повного руйнування вітчизняної економіки.

Знаю, що є багато захисників міфічного «єврошляху», мовляв, більшість людей живе зараз краще, ніж жило суспільство у «совку». І з цим можна погодитись. Але таке ідеологічне порівняння запозичене у більшовиків, які порівнювали свої досягнення із статистикою царської Росії 1913 року, і «забували» порівнювати з тим, як піднявся рівень життя людей у країнах Європи, Америки і навіть Азії у довоєнний, а особливо у післявоєнний періоди. І зараз не в нашу славну Незалежну біжать за кращим життям європейці і американці, а навпаки – мільйони українців вимушено тікають за кордон шукати роботу здебільшого таку, яку в Європі називають ледь не рабською. Знову на думку спадає народна мудрість: «нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти», адже тільки в агросекторі, де я працюю понад піввіку, і у сфері послуг не використовуються величезні можливості для створення мільйонів нових робочих місць, отже й для додаткових мільярдних надходжень до бюджету. Нашим керманичам, видно, легше десь щось вициганити, щось безцінне для нації віддати за новий кредитний транш, ніж організувати заробляння коштів на рідній землі.

Ще при «совку», а особливо протягом усіх років незалежності, мене просто бісить дурдомівське управління перспективною вітчизняною економікою, коробить душу від того, що безклепкова різнокольорова так звана еліта взагалі не звертає уваги на давно очевидну в нашому суспільстві мудрість від національних пророків про дурнів, які без знань і досвіду беруться за державну справу, ще й учитися не хочуть.

 

Хто не втілює в життя свою мрію, той постійно «горбатиться» на чужу

 

1bagriyУкраїнський фермер Святослав Багрій зі Львівської області не бажає «горбатитись» на польських плантаторів, тож після повернення з АТО вирішив зайнятися на одержаному гектарі землі вирощуванням ягід ремонтантного сорту малини, яка плодоносить із серпня до заморозків. Але якби були створені відповідні кооперативи, набагато легше було б йому шукати споживачів, формувати для них великі партії зібраного врожаю, одержувати фахову науку. В інтерв’ю журналісту фермер-атовець заявив, що майбутнє в сільському бізнесі бачить за кооперативами, як у Європі.

В Україні всі роки незалежності лише язиками гарно мелють про розвиток фермерства, водночас «фахово» розкрадають мізерні державні дотації, а про створення для фермерів сервісних кооперативів не бажають навіть брехати. Та й Святославу почати свою справу допомогла не рідна держава: він став учасником проекту з розвитку бізнесу Міжнародної організації з міграції.

За допомогою цього міжнародного проекту створив сімейну ферму з розведення птиці, кролів і свиней Руслан Агілов із Дніпропетровщини. Родом він із Узбекистану, в 2008 році одержав українське громадянство, воював в АТО, а коли повернувся до дружини, вдвох зробили висновок, що найкращий психолог для реабілітації душевного стану воїна – це кури, город, свій сад. Для розвитку сімейного фермерства одержали від Міжнародної організації мотоблок, плуг і бензокосилку. Ще організація проводить тренінги, які допомагають новачкам розібратися в багатьох питаннях написання бізнес-планів, управління фінансами, одержання додаткових фахових знань.

Проект з розвитку бізнесу Міжнародної організації з міграції допоміг стати на ноги після повернення з війни на Сході України ще кільком фермерам-початківцям. Але це скоріше виняток на українських просторах, ще й з європейським досвідом, на відміну від тридцятирічного політичного піару на темі фермерства.

aemlatoНедавно державні піарники Чернігівщини гордовито заявили на всю Україну: «За 2020 рік надали у власність учасників АТО/ООС 486 земельних ділянок на загальну площу 780 гектарів. Всього ж за роки АТО/ООС подано до головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області 16170 заяв від учасників війни на Сході та членів сімей загиблих, згідно з якими надано дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 16972 гектари».

Нічого не скажеш, грандіозне досягнення. Але скільком з тих 16 тисяч 170 прохачів землі надана допомога для створення особистого селянського господарства – для цього виділялася земля? Хоча б таку допомогу, яку надавала Міжнародна організація названим вище АТОвцям? Читав, що в більшості областей лише кожен десятий з тих, хто одержав землю, почав власноруч працювати на ній, і, як правило, без державної допомоги. Скільки їх розбудує свій фермерський бізнес? Конкретним досвідом світового рівня розтовкмачую зеленій надії нації, котра дорвалася до влади, але не хоче дослухатися до порад Сковороди і Шевченка: Індія створила 600 тисяч аграрних і сервісних кооперативів, в яких одержали роботу 250 мільйонів людей. Від їхньої трудодіяльності відповідні й відрахування до бюджету. Недавня колонія заробляє десятки мільярдів власних доларів без багатомільярдних запозичень і зарубіжних інвестицій, які йдуть на розвиток високотехнологічної економіки.

Та що там сучасна Індія! В ході Столипінської царської реформи після 1910-го і більшовицької до 1929-го селяни одержували землю і кредити від розореної революцією і війною країни рад та кредитних спілок. У нашому окрузі Носівський і Бобровицький цукрозаводи надавали велику допомогу тим селянам, які вирощували буряки. Більш заможні могли придбати з допомогою заводів сільськогосподарські машини й реманент, бідніші сільгоспвиробники мали можливість брати їх для тимчасового користування у прокатних кооперативах. Незалежна ж Україна не розвинулася у фермерстві навіть до рівня сторічної давності. Тоді цей, по суті, європейський шлях аграрного розвитку перегородила спочатку Жовтнева революція 1917-го, потім – дебільна і злочинна колективізація початку 30-х. Зараз же розвиток фермерства існує лише в тупих, маревних головах. Більш-менш тримаються на плаву для задоволення сімейних потреб досвідченіші фермери. Але й вони навряд чи візьмуть активну участь у торгах на дерибанному земельному базарі – їх туди не допустять грошові лантухи, якщо ті не захочуть бути підставними лопухами.

Та повернімося до «великого успіху» Чернігівщини з виділення учасникам АТО більше 16-ти тисяч гектарів землі. Ні, я за те, щоб цим воїнам надати певні преференції від суспільства, в тому числі й стосовно одержання землі для … особистого селянського господарювання. Але перетворювати найбільшу національну цінність у масові нагороди, і не стільки на велике благо нагороджених, як для піару влади, – подібного у світі не знайдете.

Це розуміють і міжнародні партнери: вони не підключаються до патріотичного лементу про виділення великої кількості землі учасникам АТО/ООС, а допомагають новим землевласникам створити ефективний бізнес на своїй землі, щоб забезпечували гідне життя родинам, і про суспільство не забували, оскільки земля за Конституцією всенародна.

1aziv21Щоб бути більш переконливим у своїх висновках, проведу невеликий економічний аналіз, спираючись на виробничо-фінансову модель нашого господарства та її успішні результати. Так от, на виділених АТОвцям майже 17-ти тисячах гектарів землі можна створити до 700 нових робочих місць, від зарплати яких бюджет додатково поповниться десятками мільйонів гривень. На цій орендованій землі можна заробити від 5 до 8 мільйонів доларів чистого прибутку. Від оплати за оренду землі бюджет і Пенсійний фонд теж одержують десятки мільйонів додаткових надходжень. У орендарів землі будуть власні гроші для подальшого розвитку виробництва (без міфічних зарубіжних інвестицій), отже й для створення нових робочих місць, для будівництва житла і розвитку інфраструктури. Зрештою, з’явиться фінансова можливість ремонтувати дороги, допомагати соціальній сфері, ветеранам АТО й праці, нужденним людям. І це не якась маревна фантастика – я наводжу приклади, які мають підтвердження результатами роботи нашого трудового колективу.

Ми орендуємо землі вдвічі більше, ніж її роздано АТОвцям, тож і цифри відрахувань до державної скарбниці називав приблизні, вдвічі менші. Але всі факти очевидні. Вони вписуються у євростандарти. Бо в успішних країнах Європи та і всього світу гордяться не тим, скільки землі роздали «пільговикам» (такого досвіду там не існує), а передусім тим, скільки орендарі і власники заробляють на землі для свого добробуту і добробуту всього суспільства. Там землю не перетворюють на масові нагороди-медалі, на ній ефективно і бережливо працюють для розвитку суспільства і створення йому надійної продовольчої безпеки. Та й наведені вище приклади – на жаль, ще не масові – показують, як конкретні АТОвці вважають ганьбою для себе і своєї країни випрошувати в когось те, що можна самому досягти. Наш трудовий колектив вже понад піввіку це доводить на практиці, навіть всупереч цілої низки ідіотичних державних експериментальних реформ.

Долементувалися на єврошляху до того, що в час пандемії погнали ціни не лише на енергоносії і всю комуналку, а й на продовольчі товари першої необхідності: хліб (12%), цукор (46%), олія (22%), крупи (до 35%) і т.д. А до яких бізнесово-зажерливих висот підняли медичне забезпечення? Це щоб мільйони пенсіонерів та й середньостатичних працівників не мали доступу до медичної допомоги? Так багато з них давно вже забули, що за Конституцією в Україні медицина для всього народу безплатна. Звісно, тим, хто дружним народним голосуванням одержав спадкове місце біля золотого корита, як то кажуть, по барабану різні там конституційні норми, що стосуються простолюду. Адже назвали народ президентом, а себе – його слугами, чого ще треба? Радійте, стрибайте від радості, що й нова влада не міняє курсу, веде електорат, панами названий, до єврораю «семимильними» своїми язиками. Колись складали анекдоти про генсека Леоніда Брежнєва, який нібито хвалився, що його партія семимильними кроками веде радянську спільноту до комунізму. Куди довела – історія зафіксувала. Тепер шлях до нового ярма встелений експонатами українського світового музею брехні й обіцянок. Самого Брежнєва перевершили – його пам’ятають з анекдотів, а «єврослуги» разом з «панами» цілий музей створюють. Схаменімося!!!

 

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», кандидат економічних наук, публіцист

Схожі матеріали (за тегом)